Справа № 603/303/21
Провадження №2/603/160/2021
"17" червня 2021 р. м. Монастириська
Суддя Монастириського районного суду Тернопільської області Галіян І.М.,
розглянувши матеріали позовної заяви на предмет відповідності їх вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Швейківська сільська рада
предмет позову: визнання права власності,
14.06.2021 року до Монастириського районного суду Тернопільської області надійшла вказана позовна заява.
14.06.2021 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Галіяну І.М.
Підставою звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності є відмова нотаріальної контори в оформленні спадкових прав у зв'язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Заявами по суті справи є позовна заява яка подається до суду в письмовій формі та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені статтею 175 ЦПК України та документи, що додаються до позовної заяви у відповідності до ст. 177 ЦПК України.
Норми статей 175, 177 ЦПК України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв'язку з чим недотримання положень статті свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.
Відповідно до ч. 4 статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
В порушення зазначених вище процесуальних норм до позовної заяви не додано документ про сплату судового збору, зокрема, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач не сплатив судовий збір у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір» за позовні вимоги майнового характеру.
Так, позивач в позовній заяві вказує, що у неї не має жодних доходів окрім як соціального забезпечення на дитину, оскільки перебуває в декретній відпустці, а встановлений Законом України «Про судовий збір» вказаний судовий збір перевищує 5 відсотків розміру її річного доходу.
Дану суму судового збору позивач не має змоги оплатити у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, а саме вказує на те, що вона у 2020 році отримувала тільки Державну та соціальну матеріальну допомогу надавши суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 04.06.2021 року.
Так, з даних відомостей вбачається, що ОСОБА_1 за 2020 рік отримала дохід в загальній сумі 17992 грн. 05 коп.
В зв'язку з наведеним просить звільнити її від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Згідно з ч. 1 та 3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі якщо розмір судового збору перевищує 5 % розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч. 1 цієї статті.
Отже, чинне законодавство України надає судам дискреційні повноваження вирішувати питання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або надання відстрочки (розстрочки) його сплати. Однак, такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати вагомі підстави відмови у задоволенні відповідних заяв (клопотань), оскільки відсутність обґрунтування, так само як і безпідставна відмова, може стати перешкодою в реалізації права на доступ до суду, гарантованого у п.1 ст. 6 Конвенції.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950) та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuzv/Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому неодноразово наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх процесуальних рішеннях. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору, не буде поданий у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві або залишення заяви без розгляду.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
За нормами цивільно-процесуального законодавства, яке регулює сплату судового збору, передбачається, що підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Отже, доводи про відсутність можливості сплати коштів самі по собі не можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки заявник має не лише навести обставини, які свідчать про його скрутне матеріальне становище, але й подати до суду відповідні докази.
Для підтвердження важкого матеріального становища, до клопотання додані відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 04.06.2021 року де ОСОБА_1 за 2020 рік отримала соціальну виплату та за надання земельної частки (паю) в лізинг, оренду або суборенду в розмірі 17992 грн. 05 коп.
Проте дані відомості, підтверджують лише факт отримання доходів за вказаний період, однак не відображають повністю майновий стан позивача та не свідчать про скрутне матеріальне становище, так як доказів про те, що позивач не отримує інших доходів не надано.
Надані позивачем докази не можуть свідчити про те, що позивач не має інших джерел для існування та забезпечення своїх потреб, зокрема для сплати судового збору (вклади, нерухоме та рухоме майно з якого отримується дохід, компенсації, сукупний дохід родини, тощо). Позивачем не надано й документів на підтвердження того, що вона має статус малозабезпеченої особи, дохід якої є нижчим від прожиткового мінімуму, що могло б безперечно свідчити про його скрутне матеріальне становище.
Також, в позовній заяві позивач зазначає, що перебуває в декретній відпустці по народженню дитини, однак підтверджуючих документів до позовної заяви не долучає (довідка про декретну відпустку, копія свідоцтва про народження дитини).
Таким чином, наведені у позовній заяві доводи про майновий стан позивача не дають підстав для звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви, оскільки не додано належних доказів на підтвердження таких доводів, а безпідставне зменшення розміру судового збору, звільнення чи відстрочення від сплати судового збору є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливих судових процедур і рівності учасників судового процесу перед законом, що також відповідає приписам ст. 129 Конституції України..
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою.
Таким чином до сплати підлягає судовий збір попередньо визначений судом в розмірі 908 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява, крім інших обов'язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Згідно п. 2, 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, визначається дійсною вартістю нерухомого майна.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до п. 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінетів Міністрів України №1440 від 10.09.2003 року, ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
За ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.
Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).
Механізм проведення оцінки нерухомого та рухомого майна для цілей обчислення державного мита та інших обов'язкових платежів визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» від 21 серпня 2014 року №358.
У відповідності до п.п. 1 п. 1 вказаної вище Постанови, оціночною вартістю для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства є ринкова вартість, розрахована відповідно до національних стандартів та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна і майнових прав.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 358 від 21.08.2014 року «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства», строк дії звіту про оцінку нерухомого майна становить не більше шести місяців з дати оцінки.
Так позивач в позовній заяві зазначаючи ціну позову не надає документів, які б її підтверджували (звіт про оцінку майна), а самостійно обчислює вартість вказаного майна та додає вартість житлового будинку за 2017 рік а не на момент подачі позову до суду.
Отже, позивачу необхідно надати до позовної заяви:
- докази, в яких буде зазначена ціна майна (звіт про оцінку майна);
- документ про сплату судового збору у відповідності до Закону України «Про судовий збір», а саме 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, або попередньо визначений судом судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп.
Окрім зазначеного, позивачем у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 175 ЦПК України не повністю зазначено назву суду до якого вона звертається з позовною заявою. Також, зазначена в позовній заяві земельна ділянка загальною площею 0,46 га не відповідає загальній площі земельної ділянки зазначеної в рішенні №30 Швейківської сільської ради Монастириського району Тернопільської області двадцять другого скликання шостої сесії від 18.12.1995 року.
За правилами визначеними ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 176, 185 ЦПК України, суд -,
1.Позовну заяву ОСОБА_1 , до Швейківської сільської ради, про визнання права власності - залишити без руху.
2.Надати позивачу ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення змін до позовної заяви без руху.
3.Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі не усунення недоліків заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає
Суддя І. М. Галіян