ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 червня 2021 року Справа № 924/160/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників сторін:
позивача: Комаха В.В. (адвокат)
відповідача: представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Анико" та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення господарського суду Хмельницької області від 22 квітня 2021 року (ухваленого суддею Виноградовою В.В., повний текст складено 23 квітня 2021 року) у справі № 924/160/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Анико"
до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" ДП "НАЕК" "Енергоатом"
про стягнення 1077467,01 грн, з яких 840000,00 грн основного боргу, 33242,88 грн інфляційних втрат, 11024,13 грн 3% річних, 134400,00 грн пені, 58800,00 грн штрафу
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22 квітня 2021 року у справі №924/160/21 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Анико" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1077467,01 грн, з яких 840000,00 грн основного боргу, 33242,88 грн інфляційних втрат, 11024,13 грн 3% річних, 134400,00 грн пені, 58800,00 грн штрафу.
Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3 (код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" ДП "НАЕК" "Енергоатом", Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20 (код 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Анико", м. Одеса, вул. Тополева, буд. 14/1, кв. 81 (код 34253187) 840000,00 грн (вісімсот сорок тисяч гривень 00 коп.) основного боргу, 33242,88 грн (тридцять три тисячі двісті сорок дві гривні 88 коп.) інфляційних втрат, 11024,13 грн (одинадцять тисяч двадцять чотири гривні 13 коп.) 3% річних, 13264,01 грн (тринадцять тисяч двісті шістдесят чотири гривні 01 коп.) витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.
Не погодившись (частково) із прийнятим судовим рішенням, ТОВ "ТПК "Анико" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 22 квітня 2021 року у справі №924/160/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 134400 грн. пені та 58800 грн. штрафу і ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити позовні вимоги.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що договором №16336/53-124-01-20-12034 від 16 квітня 2020 року розмір штрафних санкцій за невиконання/неналежне виконання господарського зобов'язання відповідачем не визначений. При цьому, частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, з урахуванням положень частини 1 статті 231 Господарського кодексу України, визначений розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання, зокрема, порушення строків виконання зобов'язання сторонами такого зобов'язання, як грошового, так і негрошового. Отже, у даному випадку застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені та/або штрафу, передбачених частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки законом прямо передбачений розмір штрафних санкцій, за порушення строків виконання господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту і пеня та/або штраф, у даному випадку, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань сторонами, а не тільки за невиконання негрошового зобов'язання.
Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав застосування частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, з огляду на відсутність підстав вважати, що невиконання відповідачем обов'язку з оплати вартості поставленого товару є порушенням, яке передбачене абзацом третім частини 2 статті 231 Господарського кодексу України є хибним, необгрунтованим та безпідставним, оскільки саме частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України чітко встановлено розмір та порядок нарахування неустойки, передбачена відповідальність за порушення строків виконання господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року у справі №924/160/21 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ТПК "Анико" на рішення господарського суду Хмельницької області від 22 квітня 2021 року у справі №924/160/21 та призначено дату судового засідання на 16 червня 2021 року.
Також, не погодившись (частково) із прийнятим судовим рішенням, ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 22 квітня 2021 року у справі №924/160/21 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача сум 3% річних та інфляційних втрат і в цій частині по суті спору винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні таких позовних вимог.
Скаржник в обгрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції необгрунтовано, без належної правової оцінки і наведення достатніх мотивів таких дій, без наявності для цього підстав відхилив доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, про те, що безпідставним і таким, що не відповідає змісту, призначенню та суті самих нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, проведення позивачем таких нарахувань на суму податку на додану вартість, що включена до вартості товару за договором. Застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ. Крім того, апелянт вважає, що нарахування кредитором для боржника 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України може здійснюватись лише на суму простроченого грошового зобов'язання з оплати вартості товару без врахування сум ПДВ, що включений до вартості такого товару за договором, а проведення таких нарахувань на суму ПДВ, що включено до вартості товару, не відповідає змісту, призначенню та сумі самих нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року у справі №924/160/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення господарського суду Хмельницької області від 22 квітня 2021 року у справі №924/160/21. Об'єднано апеляційну скаргу для спільного розгляду в межах апеляційного провадження у справі №924/160/21.
09 червня 2021 року від ТОВ "ТПК "Анико" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та відзив на апеляційну скаргу. Водночас, відзив на апеляційну скаргу не містить підпису особи, яка його подала, що у відповідності до частини 4 статті 170 ГПК України є підставою для залишення його без розгляду. Вказане підтверджується актом Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 червня 2021 року про відсутність підпису на апеляційній скарзі, процесуальному або непроцесуальному документі.
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу позивача не надав.
В судовому засіданні 16 червня 2021 року, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача повністю підтримала вимоги і доводи викладені в апеляційній скарзі, проти апеляційної скарги відповідача заперечила.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, рішення місцевого господарського суду в оскаржуваних частинах - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Рішення господарського суду Хмельницької області від 22 квітня 2021 року у справі №924/160/21 переглядається в частині задоволених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та в частині відмови у стягненні пені та штрафу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16 квітня 2020 року між Державним підприємством "Національна атомна енерегогенеруюча компанія "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ “Хмельницька атомна електрична станція”) (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Анико" (постачальник) укладено договір поставки №16336/53-124-01-20-12034 (далі - договір), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити запасні частини до вимикача ВНВ (товар). Найменування, асортимент, виробник, кількість, ціна та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору.
Обсяги закупівлі товару та загальну вартість по договору може бути зменшено залежно від реального фінансування видатків. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до договору шляхом укладення додаткової угоди до договору (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 2.1 якість, кількість товару повинні відповідати технічним характеристикам, вказаним у специфікації №1 до договору, технічній документації, якою встановлені вимоги щодо його якості, кількості, умовам договору.
Строк поставки товару становить протягом 120 календарних днів з дати укладення сторонами договору (пункт 3.1 договору).
За умовами пункту 3.2 договору поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DPP згідно з Інкотермс 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство"/склад №10, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька область, 30100.
Ціна товару по договору становить: 700000,00 гри. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 140000,00 гривень. Всього: 840000,00 грн з ПДВ (пункт 4.1 договору).
Згідно з пунктом 4.2 договору ціна за одиницю товару, кількість та загальна вартість товару по договору визначається специфікацією № 1 до договору.
Оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленою товару вимогам договору щодо кількості чи якості (пункт 5.1 договору).
У пункті 4.5 договору зазначено, що датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.
Відповідно до пункту 6.2 договору перехід права власності на товар за договором відбувається в момент поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленого товару вимогам договору та Інструкції П-6.
З товаром постачальник надає покупцю видаткову накладну (в 3-х примірниках) (пункт 6.3 договору).
Пунктом 6.4 договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної.
За умовами пункту 7.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в пункті 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.
Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення (пункт 7.2 договору).
Пунктом 7.3 договору сторони передбачили, що у разі настання форс-мажорних обставин строк виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором відстрочується пропорційно, на час їх дії.
Якщо форс-мажорні обставини будуть діяти понад 60 днів, то кожна із сторін буде мати право достроково розірвати цей договір в установленому порядку. У цьому випадку жодна із сторін не матиме права вимагати від іншої сторони відшкодування можливих збитків (пункт 7.4 договору).
Доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є сертифікат Торгово-промислової палати України (пункт 7.5 договору).
Пунктом 8.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
У пункті 12.1 договору передбачено, що за всіма іншими питаннями, що не передбачені цим договором, сторони керуються діючим законодавством України.
Згідно пункту 12.8 договору постачальник та покупець стверджують про те, що ціни, визначені цим договором, є звичайними для цілей оподаткування.
До договору сторонами складено додаток №1 - специфікацію №1, якою визначено найменування продукції, технічні характеристики, кількість, виробника, ціну всього на загальну суму 840000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 140000,00 гривень.
Договір, специфікація підписані представниками сторін, скріплені відтисками їхніх печаток.
У матеріали справи надано підписану представниками сторін, скріплену відтиском печатки позивача накладну від 03 серпня 2020 року №200803/01 на загальну суму 840000,00 грн з ПДВ, складену на виконання договору поставки №16336/53-124-01-20-12034 від 16 квітня 2020 року. Вантажоодержувачем зазначено Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом", платником - ВП "Хмельницька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом".
Позивач звернувся до відповідача з претензією (від 07 жовтня 2020 року), в якій посилаючись на несплату коштів за товар, отриманий на підставі договору поставки №16336/53-124-01-20-12034 від 16 квітня 2020 року, просив в строк до 30 жовтня 2020 року сплатити належні позивачу кошти у розмірі 840000,00 гривень.
У відповідь на претензію відповідач з приводу вимог позивача зазначив, що заборгованість за договором визнає в сумі 840000,00 грн, однак послався на відсутність фінансування (лист "Щодо погашення заборгованості" від 29 жовтня 2020 року).
Позивач з огляду на те, що відповідач не оплатив товар, отриманий за договором поставки №16336/53-124-01-20-12034 від 16 квітня 2020 року, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1077467,01 грн, з яких 840000,00 грн основного боргу, 33242,88 грн інфляційних втрат, 11024,13 грн 3% річних, 134400,00 грн пені, 58800,00 грн штрафу.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України та статтею 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статей 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Стаття 627 Цивільного кодексу України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2020 року між сторонами укладено договір поставки №16336/53-124-01-20-12034, згідно з яким позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити запасні частини до вимикача ВНВ (товар).
У підтвердження передання товару за договором позивачем надано підписану сторонами видаткову накладну від 03 серпня 2020 року №200803/01 на загальну суму 840000,00 грн з ПДВ.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на прострочення відповідачем строків оплати вартості товару позивач заявив до стягнення з відповідача 11024,13 грн 3% річних за період з 04 вересня 2020 року по 10 лютого 2021 року, а також 33242,88 грн інфляційних втрат за період з вересня 2020 року по січень 2021 року.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегією суддів перевірено здійснений позивачем розрахунок 3% річних та встановлено, що він є арифметично правильним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.
З приводу нарахування інфляційних втрат Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19 зазначила, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення”).
Оскільки погашення боргу не відбувалося, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розрахунок позивача, згідно з яким залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду перемножений послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та поділений на 100 %. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, віднято основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Також у частині нарахувань втрат від інфляції, колегією суддів враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2007 року №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19).
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19).
Також об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі №905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі №905/21/19).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло з 03 вересня 2020 року, правомірним є нарахування втрат від інфляції за період з вересня 2020 року.
З урахуванням наведеного, колегією суддів перевірено поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що хоча позивачем використано залишок основного боргу за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду без інфляційної складової, розрахунок проведено в межах можливих нарахувань.
Не приймаються до уваги доводи ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", викладені в апеляційній скарзі, про безпідставність нарахування 3% річних та втрат від інфляції на суму заборгованості з урахуванням податку на додану вартість з огляду на наступне.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладених норм права вбачається, що у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем з оплати вартості товару в загальній сумі 840000,00 грн і зазначена вартість товару визначена та погоджена сторонами з урахуванням податку на додану вартість. Зазначений розмір грошового зобов'язання перед позивачем самим же відповідачем не заперечується.
Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає стягнення інфляційних втрат та 3% річних виходячи з простроченої суми боргу. Прострочена сума боргу, у свою чергу є погодженою сторонами договору на добровільних засадах і вже включає в себе ПДВ, оскільки цього вимагають положення Податкового кодексу України.
Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 Цивільного кодексу України.
Щодо відмови в стягненні з відповідача 134400,00 грн пені та 58800,00 грн штрафу за прострочення платежу, колегія суддів зазначає наступне.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що за наведеними вище положеннями Господарського кодексу України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: "Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією".
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №908/1501/18 та Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №904/4156/18, і відступати від якої колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав.
Як вбачається з позовної заяви, позивач з урахуванням статей 230, 231 Господарського кодексу України нарахував 134400 грн. пені за період з 04 вересня 2020 року по 10 лютого 2021 року та штраф у розмірі семи відсотків від вартості несвоєчасно оплаченого товару в сумі 58800 грн.
За умовами пункту 8.2 Договору сторони погодили, що за порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строку товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 7% від вказаної вартості.
Отже, розділом 8 Договору сторони погодили відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово - промислова компанія "Анико" за порушення строків поставки.
Таким чином, зміст розділу 8 Договору поставки від 16 квітня 2020 року не містить жодної відповідальності у вигляді пені чи штрафу для Замовника - Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" за порушення взятих на себе зобов'язань з оплати за поставлений товар.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що умовами договору поставки від 14 квітня 2020 року не встановлена відповідальність покупця за прострочення виконання грошових зобов'язань; частини четверта та шоста статті 231 ГК України також не встановлюють конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені та штрафу; в свою чергу частина шоста встановлює лише порядок визначення пені у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.
Отже, в даному випадку відсутні правові підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна чи законом встановлена санкція за відсутності конкретно визначених умов її нарахувань та розміру як у договорі від 14 червня 2020 року так і законі, а відтак у позові в цій частині обгрунтовано відмовлено місцевим судом.
Таким чином, доводи, викладені у апеляційних скаргах, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині не вбачається.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Анико" та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення господарського суду Хмельницької області від 22 квітня 2021 року у справі №924/160/21 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Хмельницької області від 22 квітня 2021 року у справі №924/160/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №924/160/21 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "17" червня 2021 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.