Справа №759/16720/16 Головуючий у І інстанції Зінченко О.М.
Провадження №22-ц/824/8591/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
14 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Немировської О.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 березня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту ПАТ «Дельта Банк», позивач) звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно кредитного договору №11099283000 від 20 грудня 2006 року, укладеного між Акціонерним Товариством «УкрСиббанк» (далі по тексту АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 , останньому надано кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 16 378 доларів США, з розрахунку 11,5 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 20 грудня 2006 року до 20 грудня 2013 року.
Для забезпечення виконання зобов'язання 20 грудня 2006 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Внаслідок цього ПАТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСибБанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
У зв'язку з тим, що відповідачі належним чином умови договору не виконують, утворилась заборгованість у розмірі 1031747 грн. 49 коп.
На підставі викладеного, позивач просив суд першої інстанції стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у вказаному розмірі.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 березня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1031747 грн. 49 коп. та сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 15476 грн. 21 коп., а всього 1047223 грн. 70 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни встановлені графіком погашення кредиту, а саме не пізніше 20 грудня 2013 року, що вказує на те, що позивачем не пропущено строк позовної давності оскільки він звернувся із позовом до суду 02 грудня 2016 року.
Проте з таким висновком суду скаржник не погоджується, оскільки судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, що випливає із наступного.
Як вбачається із графіку погашення кредитних платежів, який є невід'ємною частиною договору кредиту від 20 грудня 2006 року, останній платіж по кредитному договору має бути сплачений 20 листопада 2013 року у сумі 194,66 доларів США.
При цьому графа 85 графіку погашення заборгованості до договору кредиту від 20 грудня 2006 року містить нульове значення повернення платежу до 20 грудня 2013 року, що вказує на помилковість висновку суду першої інстанції, що позивач звернувся з позовом до суду в строк визначений ЦК України, оскільки з графіку погашення платежів чітко і не двозначно випливає, що останнім днем платежу за кредитним договором є 20 листопада 2013 року, а відтак враховуючи трирічний строк позовної давності останнім днем для звернення до суду є 20 листопада 2016 року.
Окрім того, договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, тому незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Також, не може бути залишеним поза увагою і рішення суду в частині задоволення позову про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2 .
Апелянт вважає, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
За таких обставин, оскільки строк договору кредиту від 20 грудня 2006 року закінчився 20 листопада 2013 року, а кредитор звернувся із позовом 02 грудня 2016 року, тобто після спливу шести місяців з дня строку закінчення основного зобов'язання, кредитор втратив право на солідарне стягнення коштів за рахунок поручителя оскільки така порука припинила свою дію.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року та передано справу до апеляційного суду на новий розгляд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 квітня 2021 року дану справу призначено судді-доповідачу Голуб С.А. та передано для розгляду 05 травня 2021 року.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Роспотнюк М.М. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та враховуючи висновки суду касаційної інстанції доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, враховуючи таке.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно кредитного договору № 11099283000 від 20 грудня 2006 року, укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , останньому надано кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 16378,00 доларів США, з розрахунку 11,5 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 20 грудня 2006 року по 20 грудня 2013 року.
Для забезпечення виконання зобов'язання, між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 20 грудня 2006 року укладений договір поруки, згідно умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором №11099283000 від 20 грудня 2006 року.
08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідачами не виконуються належним чином зобов'язання щодо повернення кредитних коштів відповідно до укладених договорів.
Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наведених нижче підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи та п. 1.2.2 кредитного договору № 11099283000 від 20 грудня 2006 року, позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 20 грудня 2013 року.
Так, відповідно до вимог ст.ст. 526, 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав в повному обсязі, що призвело до виникнення у останнього заборгованості за кредитом у розмірі 1031747 грн. 49 коп.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов'язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов'язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Разом з тим, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки, відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки, з метою забезпечення виконання основного зобов'язання був укладений договорі поруки між банком та відповідачкою ОСОБА_2 , то боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, як це передбачено умовами п. 1.4 договору поруки, а також узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 554 ЦК України, якими передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що боржник не виконував умови кредитного договору з 20 листопада 2011 року, однак банк не пред'явив до поручителя ОСОБА_2 у шестимісячний строк, тобто до 20 травня 2012 року, вимогу щодо дострокового повернення кредитних коштів, таким чином, порука є припиненою, а тому позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості з поручителя не підлягають до задоволення.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Зазначене узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові суду від 31 січня 2019 року у справі №383/869/14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Також Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочки виконання грошового зобов'язання. Таким чином, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у кредитному договору, а у разі прострочки позичальником виконання зобов'язань зі своєчасного повернення кредиту права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У постанові суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Зазначені правові висновки були враховані у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №383/869/14, від 10 лютого 2021 року у справі №331/3410/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі №717/1223/17-ц.
З матеріалів справи вбачається, що банк пред'явив позов після закінчення строку дії договору, умовами якого не врегульовано нарахування відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії такого договору, тобто позивачем нараховані відсотки за користування відповідачем кредитними коштами після закінчення дії кредитного договору з 20 грудня 2013 року по 01 листопада 2016 року безпідставно.
Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, то до таких позовних вимог також слід застосувати наслідки спливу позовної давності з урахуванням такого.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).
Позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати облічувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, погашення заборгованості за кредитним договором повинно було здійснюватись шляхом внесення щомісячних платежів в розмірі 194,98 доларів США згідно Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору від 20 грудня 2006 року. Тобто боржник зобов'язаний був 20 числа кожного місяця вносити платежі, визначені у графіку погашення кредиту. Останнє внесення чергового платежу повинно було бути 20 листопада 2013 року.
Згідно наданого суду розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 допустив прострочення внесення чергового платежу, починаючи з листопада 2011 року. Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 мав сплатити 20 листопада 2013 року. Тобто за цим останнім платежем позовна давність спливла 20 листопада 2016 року. Однак з позовом позивач звернувся до суду лише 02 грудня 2016 року, тобто з пропуском позовної давності.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлена майно тощо).
Таким чином, у суду апеляційної інстанції є всі підстави вважати, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 не підлягають до задоволення за спливом позовної давності, а до ОСОБА_2 у зв'язку з припиненням договору поруки.
Відповідно до п. 7.1. кредитного договору № 11099283000 від 20 грудня 2006 року за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати відсотків, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу.
Так, згідно наданого суду розрахунку заборгованості банком було нараховано пеню за прострочення погашення основної заборгованості по кредиту за період з 24 листопада 2015 року по 23 листопада 2016 року у розмірі 107402,03 грн. та нараховано пеню за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами за період з 24 листопада 2015 року по 23 листопада 2016 року у розмірі 119852,57 грн.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
З урахуванням того, що позивачем було пропущено позовну давність щодо пред'явлення вимоги по кожному черговому платежу, починаючи з грудня 2011 року, а згідно з графіком погашення кредиту останнє внесення чергового платежу повинно було бути 20 листопада 2013 року, то суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що позивачем пропущено позовну давність і до додаткової вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до боржника у зв'язку зі спливом позовної давності, а в частині позовних вимог до поручителя - у зв'язку з припиненням поруки.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що апеляційна скарга задоволена в повному обсязі, відповідно з позивача слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений при зверненні до суду з апеляційною скаргою у розмірі 23214 грн. 31 коп., а також судовий збір, сплачений при зверненні до суду з касаційною скаргою у розмірі 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 березня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 28214 грн. 31 коп., з яких 5000 грн. - сплачений судовий збір за звернення до суду з касаційною скаргою, а 23214 грн. 31 коп. - сплачений судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 червня 2021 року.
Реквізити сторін:
Позивач:Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», зареєстроване місце знаходження: вул. Щорса, 36 Б, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 34047020;
Відповідачі: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя-доповідач
Судді: