справа № 359/8156/19 головуючий у суді І інстанції Журавський В.В.
провадження № 22-ц/824/8868/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
14 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування записів та державної реєстрації земельних ділянок, зобов'язання вчинити дії,-
В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування записів та державної реєстрації земельних ділянок, зобов'язання вчинити дії. Позов обґрунтований тим, що її чоловік ОСОБА_6 працював в КСПП «Ревне» та був членом цього підприємства як новоприбулий працівник. Протоколом №5 розподільчих зборів пайовиків КСПП «Ревне» від 18 лютого 2000 року було прийнято рішення виділити ОСОБА_6 земельну частку (пай) із земельного резерву. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Сертифікат на право на земельну частку (пай) за життя ОСОБА_6 не отримував. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2007 року за позивачем, як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , визнано право на земельну частку (пай) на землях резервного фонду Ревненської сільської ради Бориспільського району. Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 27 березня 2008 року №2055 їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку на території Ревненської сільської ради. 03 липня 2008 року позивач уклала з ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» договір на розроблення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку. Однак, у зв'язку з тим, що у межах земельної ділянки, яка відводилась у власність повивачу, сформовані інші земельні ділянки з кадастровими номерами 3220886200:06:001:0229, що належить ОСОБА_4 , та 3220886200:06:001:0227, що належить ОСОБА_5 , реєстрація права власності за позивачем на набуту земельну ділянку не відбулася. У подальшому ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_3 . У зв'язку з цим, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №1432 від 05 березня 2008 року в частині щодо затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 площею по 2 га; визнати недійсним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №274 від 25 травня 2016 року щодо зміни цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з відповідними кадастровими номерами 3220886200:06:001:0228 та 3220886200:06:001:0227; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №220206 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220886200:06:001:0228; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №220205 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220886200:06:001:0227; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 лютого 2017 року №52, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; скасувати записи №1137162232208 та №1137291832208 про реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 3220886200:06:001:0227 та 3220886200:06:001:0228 у Державному земельному кадастрі; зобов'язати Головне управління Держагеокадастру у Київській області протягом одного робочого дня з моменту вступу в силу судового рішення та отримання рішення за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру виправити помилкову інформацію про державну реєстрацію земельних ділянок 3220886200:06:001:0227 та 3220886200:06:001:0228, видаливши інформацію з Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації вказаних земельних ділянок.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2021 року в задоволенні позовувідмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , черезпредставника - ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, порушення норм матеріального та процесуального права,невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
При цьому, зазначає, що дійсність протоколу № 5 розподільчих зборів пайовиків КС ПП «Ревне» від 18.03.2000 р. підтверджується матеріалами справи. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25.07.2007 року встановлено факт наявності права власності на земельну частку (пай) на землях резервного фонду Ревненської сільської ради Бориспільського району після смерті ОСОБА_6 , що є підставою для відведення земельної частки в натурі. Вважає, що Бориспільська РДА не мала права розпоряджатися земельною ділянкою, що перебувала на праві постійного користування у землекористувача без згоди останнього. Судовим експертом було підтверджено правильність використання каталогу координат поворотних точок кутів земельної ділянки. На думку апелянта, помилковим є висновок суду про те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права. Посилаючись на судову практику, зазначив, що на негаторний позов строки позовної давності не поширюються.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
24 травня 2021 року на електронну адресу суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката - Власенка С.П., згідно якого просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону. Суд обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено факт перебування її чоловіка у трудових відносинах з КСПП «Ревне» на момент прийняття рішення про паювання земель, не доведено його трудову участь. На думку представника, суд надав повну та об'єктивну оцінку обставинам, які встановлені у судовому рішення від 25.07.2007 року. Позивачем не доведено факту спадкування нею права на земельну частку (пай) за рахунок земель колишнього КСП «Комунар» та невірно обрано спосіб захисту.
Представник апелянта в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин неявки суду не надали, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, щона підставі розпорядження голови Бориспільської районної державної адміністрації від 08 липня 1997 року №310 зареєстровано КСПП «Ревне» (а.с.13).
Пунктом 1.2. статуту передбачено, що КСПП «Ревне» засновано в процесі реорганізації КСП «Комунар» з одночасним утворенням трьох підприємств КСПП «Ревне», КСПП «Мартусівка» та КСПП «Проців».
Пунктом 1.3. статуту також передбачено, що вказані три товариства є правонаступниками майнових прав та обов'язків КСП «Комунар» (а.с.15-16).
Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 23 березня 2000 року №139 КСПП «Ревне» перереєстровано у СВК «Ревне» із правонаступництвом усіх прав та обов'язків КСПП «Ревне» (а.с.14).
ТОВ «Ревне», є правонаступником СВК «Ревне», та відповідно є правонаступником КСП «Комунар» (а.с.20-21).
Вказана обставина також встановлена постановою Бориспільського міськрайонного суду від 03 лютого 2010 року у справі за адміністративним позовом Бориспільського міжрайонного прокурора до Ревненської сільської ради, третя особа: ТОВ «Ревне», про визнання протиправним та скасування рішення Ревненської сільської ради від 27 липня 2009 року №584-39-VІ «Про відміну рішення 8 сесії 22 скликання Ревненської сільської ради від 05 грудня 1996 року» (а.с.24-25), тому в силу ч.4 ст.82 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягає.
Рішення про розпаювання земель КСП «Комунар» та виготовлення сертифікатів про право на земельну частку (пай) прийнято 14 серпня 1996 року. Вказана обставина підтверджується витягом із протоколу зборів уповноважених товариства покупців радгоспу «Комунар» від 14 серпня 1996 року (а.с.20).
Рішенням Ревненської сільської ради народних депутатів Бориспільського району від 05 грудня 1996 року КСП «Комунар» передано у колективну власність 2162,9 га земель (а.с.31 зворот).
Пунктом б) розділу ІІ Протоколу №5 розподільчих зборів пайовиків КСПП «Ревне» від 18 березня 2000 року вирішено виділити земельні частки (паї) із земельного резерву працюючим у КСПП працівникам із 1997 року по 2000 рік, у тому числі і ОСОБА_6 (а.с.33-35).
Відповідно до листа ТОВ «Ревне» від 01 грудня 2020 року №01-12/20-1, яке є правонаступником КСП «Комунар» вбачається, що оригінал протоколу №5 розподільчих зборів пайовиків КСПП «Ревне» від 18 березня 2000 року згідно якого ОСОБА_6 працював у КСПП «Ревне» з 1997 року по 2000 рік у ТОВ «Ревне» відсутній. Місце знаходження оригіналу цього протоколу ТОВ «Ревне» не відомо. У ТОВ «Ревне» відсутні будь-які відомості та документи, що підтверджують факт роботи ОСОБА_6 в КСПП «Ревне» на умовах трудового договору на момент прийняття рішення про розпаювання земель, переданих у колективну власність, як і взагалі відсутні будь-які документи, що підтверджували б факт його роботи у КСПП «Ревне» (а.с.194).
Згідно копії рішення Бориспільського міськрайонного суду від 25 липня 2007 року (справа №2-2225/07 року) за ОСОБА_1 , як за спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , визнано право на земельну частку (пай) на землях резервного фонду Ревненської сільської ради Бориспільського району (а.с.36).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено жодних фактів та обставин щодо роботи спадкодавця ОСОБА_6 у КСП «Комунар», як на час прийняття рішення про розпаювання земель товариства, так і у будь-який інший час, не встановлено факту набуття спадкодавцем ОСОБА_6 права на земельну частку (пай) саме за рахунок земель КСП «Комунар», як працівником чи колишнім його членом.Відсутні докази, які б свідчили про набуття ОСОБА_6 прав члена КСП «Комунар» на час прийняття рішення про розпаювання земель, як і в будь-який інший період. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів набуття нею як спадкоємцем після смерті свого чоловіка, права на земельну частку (пай) на землях колишнього КСП «Комунар», а отже, не надано доказів порушення її прав відповідачами. Також суд вказав, що позивачем неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовної заяви. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом без поважних причин, однак враховуючи, що позов є необґрунтований і безпідставний, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог по суті спору.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті спадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».
Аналіз викладених норм свідчить про те, що для набуття права на земельну часту (пай) потрібна наявність одночасно трьох умов: 1) перебування громадянина з відповідним сільськогосподарським підприємством у трудових відносинах на час прийняття рішення про паювання; 2) включення його до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №396/1683/18-ц.
Судом вірно встановлено, що за наявності двох взаємовиключних доказів, а саме копії протоколу №5 розподільчих зборів пайовиків КСПП «Ревне» від 18 березня 2000 року, відповідно до якого ОСОБА_6 працював у КСПП з 1997-2000 рік, та відповіді ТОВ «Ревне» від 01 грудня 2020 року №01-12/20-1, відповідно до якої відсутні будь-які документи щодо роботи ОСОБА_6 у КСПП «Ревне», відсутні підстави для задоволення позову.
Також, згідно рішення Бориспільського міськрайонного суду від 25 липня 2007 року по справа №2-2225/07 року за ОСОБА_1 , як за спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , визнано право на земельну частку (пай) на землях резервного фонду Ревненської сільської ради Бориспільського району (а.с.36).
За правилами ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У даному судовому рішенні не встановлено жодних фактів та обставин щодо роботи спадкодавця ОСОБА_6 у КСП «Комунар», як на час прийняття рішення про розпаювання земель товариства, так і у будь-який інший час. Вказаним судовим рішенням не встановлено факту набуття спадкодавцем ОСОБА_6 права на земельну частку (пай) саме за рахунок земель КСП «Комунар», як працівником чи колишнім його членом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_6 не отримував сертифікат на право на земельну частку (пай) на землях КСП «Комунар».Будь-яких доказів, які б свідчили про набуття ОСОБА_6 прав члена КСП «Комунар» на час прийняття рішення про розпаювання земель, як і в будь-який інший період матеріали цивільної справи не містять.
Згідно положень ст.1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
А відтак, вірно встановлено, що оскільки у ОСОБА_6 відсутній сертифікат на право на земельну частку (пай) у колишньому КСП «Комунар», а доказів належності йому на час смерті права на земельну частку (пай) у колективній власності на землю,саме КСП «Комунар» позивачем не надано, тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Крім того, згідно відповіді ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 01 квітня 2019 року №0-0.21-318/2-19 підприємством за замовленням позивача виготовлялася технічна документація на підставі договору від 03 липня 2008 року №6444 (а.с.39).
Вказана технічна документація міститься у матеріалах справи (а.с.59-74), дослідивши яку судом встановлено, що вона розроблялася на замовлення ОСОБА_1 , власника сертифіката на земельну частку (пай) в межах Ревненської сільської ради. Підставою для складання цієї документації є розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 27 березня 2008 року №2055.
Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою - це сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
За змістом ст.55 цього Закону встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України «Про землеустрій» відповідність документації із землеустрою у паперовій формі положенням нормативно-правових актів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою.
Враховуючи викладене, суд вірно вважав, що фактично вказанатехнічна документаціяне завершена, кадастровий номер земельній ділянці позивача не присвоєно, а відтак не може бути належним та домустими доказом. Межі земельної ділянки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не встановлені, відповідно й координати її поворотних точок у передбачений законом спосіб не визначалися.
При цьому, апеляційний суд також звертає увагу на ту обставину, що на час звернення позивача до ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» за замовленням щодо виготовлення технічної документації і укладення договору від 03 липня 2008 року №6444, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вже мали Державні акти на право власності на свої земельні ділянки, які як вважає позивач накладаються на її земельну ділянку. Поряд з цим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити той факт, що розпорядження №1432 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення відповідачам земельних ділянок було прийнято 05.03.2008 року, тобто також раніше за позивачку, розпорядження № 2055 щодо якої було прийнято 27.03.2008 року, що на думку апеляційного суду безспірно свідчить про те, що межі земельних ділянок відповідачів у встановленому законом порядку були визначені та належним чином закріплені раніше за позивачку.
Згідностатей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника, згідно роз'яснень викладених в пункті 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України.
Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негатоний позов).
За змістом ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Перелік способів захисту земельних прав викладений у ч.3 ст.152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує приписами статей 215, 216, ЦК України, в яких визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, загальні підстави та правові наслідки недійсності правочину, а також приписами ст.ст.387, 388 ЦК України щодо підстав витребування майна з чужого незаконного володіння.
За змістом правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2016 у справі №6-2407цс15 одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі №6-53цс12).
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (такий підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №522/7636/14-ц).
У постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені ч.1 ст.317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння. Отже, з огляду на специфіку речей в обороті, володіння рухомими й нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджено, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Таким чином, з наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду вбачається, що власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , не зареєструвала своє право власності на земельну частку (пай), а тому не є його володільцем у розумінні наведених вище нормправа.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушених прав, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
При цьому, посилання апелянта на судову практику, колегія суддів оцінює критично, і вважає неможливим її застосування у даній справі, оскільки вона стосується інших обставин, встановлених у інших справах.
Ухвалюючи рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволені позову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки є ідентичними доводам позовної, яким було надано належну правову оцінку судом першої інстанції. Крім того, вони зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура