про залишення позовної заяви без руху
18 червня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/3081/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., перевіривши матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
14 червня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у кількості 4 діб та додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій у кількості 14 діб, за період часу з 07.11.2015 по 31.12.2015;
-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у кількості 4 діб та додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій у кількості 14 діб, за період часу з 07.11.2015 по 31.12.2015;
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби в поліції та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, за період з 16.07.2018 року по день ухвалення рішення судом, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».
Одночасно в позовній заяві позивач посилається на те, що на дані правовідносини не поширюються строки звернення до суду передбачені частиною п'ятою статті 122 КАС України, а тому повинні застосовуватись положення частини другої статті 233 КЗпП України.
Між тим, з такими висновками позивача суд погодитись не може з наступних підстав.
Так, Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному - строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій можливо дійти висновку про те, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов'язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
При цьому ЄСПЛ у справах «Салов проти України», п. 93, «Сутяжник» проти Росії», п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, підсумовуючи вище викладене, можливо дійти висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Отже служба в поліції є публічною службою.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки у кількості 4 доби та відпустки, як учаснику бойових дій, у кількості 14 діб за період з 07.11.2015 по 31.12.2015, а також щодо виплати на його користь середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби з поліції, починаючи з 16.07.2018.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є виключно публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням саме трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проте слід мати на увазі, що адміністративний суд, міг би застосувати вказану норму статті 233 КЗпП України, лише у тому випадку, коли у спеціальних нормативно-правових актах відсутні положення, якими врегульовано спірні правовідносини.
З цього приводу є усталеною позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені спеціальним законодавством, яким і є Кодекс адміністративного судочинства України, у частині п'ятій статті 122 якого чітко передбачено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні за період з 07.11.2015 по 31.12.2015, у загальній кількості 18 діб охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 233 КЗпП України.
Рішення Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012, на яке посилається позивач у позові, розглядалось відносно конституційного звернення щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу в аспекті визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, та початку його перебігу.
І саме з цього приводу Конституційним Судом України розтлумачено положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Оскільки компенсація за відпустку за вказаний період відповідачем позивачу не виплачена, отже, вказане Рішення взагалі не стосується правовідносин, що виникли між сторонами.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, в якій сформовано правову позицію про те, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки із застосуванням приписів КЗпП України і Закону України «Про оплату праці» №504/96-ВР, суд вважає неприйнятними, оскільки у вказаній постанові йшлося про застосуванням норм матеріального права - статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР до спірних правовідносин, пов'язаних з правом звільненого поліцейського на отримання компенсація за всі невикористані ним дні, як основної, так і додаткової відпустки, і питання щодо строку звернення до адміністративного суду, які регулюються нормами процесуального права, із заявленими позовними вимогами Верховним Судом не вирішувалося.
Що ж стосується правових позицій Верховного Суду, які наявні станом на теперішній час, то у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 чітко визначено пріоритет застосування саме частини п'ятої статті 122 КАС України по відношенню до статті 233 КЗпП України у правовідносинах, що виникають під час проходження та звільнення з публічної служби та необхідності розмежування трудових спорів і спорів щодо проходження публічної служби, як наслідок і застосування строків звернення до суду по таким категоріям справ.
Як встановлено судом, позивач перебував саме на публічній службі.
Звільнення з публічної служби охоплює в себе не тільки процедуру безпосереднього звільнення, а й проведення розрахунку з приводу належних сум особам, що проходили публічну службу, на час їх звільнення.
При цьому з матеріалів позовної заяви судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 13.07.2018 №287 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.7 (за власним бажанням), з 16.07.2018, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 23 роки 06 місяців 14 днів, в пільговому обчисленні: 30 років 10 місяців 21 день, з виплатою одноразової грошової допомоги про звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 23 роки, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 23 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки.
Також в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 міститься запис про його звільнення з Національної поліції 16.07.2018.
У вказаному наказі про звільнення позивача чітко перелічені всі виплати, які належать позивачу при звільненні зі служби.
Таким чином, з моменту ознайомлення позивача з даним наказом йому достеменно стало відомо про те, що грошову компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні за період з 07.11.2015 по 31.12.2015 відповідач в розрахунок при звільненні позивачу не включив. Як наслідок, саме з цього часу у позивача розпочинається перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом.
Однак, з даним позовом позивач звернувся лише 16.06.2021, майже через три роки після звільнення, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції Луганського окружного адміністративного суду.
Таким чином, судом констатовано, що позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку звернення встановленого частиною п'ятою статтею 122 КАС України, а його висновки про те, що ним строк звернення до суду не порушений є хибними по вище викладеним мотивам.
Згідно частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Оскільки судом встановлено, що позивачем подано позов після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, наявні всі підстави для залишення позову без руху зі встановленням позивачу строку для усунення недоліків протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання копії даної ухвали шляхом звернення до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду з зазначенням підстав для поновлення строку разом з належними, достовірними та допустимими доказами, якій б підтвердили поважність причин пропуску строку до суду у проміжку часу з дня, коли позивач ознайомився з наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 13.07.2018 №287 о/с про його звільнення зі служби в поліції з 16.07.2018 по 15.06.2021 (день звернення до суду з даним позовом).
Попередити позивача, що в силу приписів частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, за період з 16.07.2018 року по день ухвалення рішення судом, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».
Позивач вважає, що звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 п.п.1,13 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
На підтвердження звільнення від сплати судового збору позивач надав до матеріалів справи посвідчення учасника бойових дій Серії НОМЕР_2 від 30.10.2015.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI “Про судовий збір” (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України “Про судовий збір” у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру.
Станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру в сумі 908,00 грн не сплачений.
В адміністративному позові позивач вказує, що на підставі пунктів 1, 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанція.
Суд звертає увагу позивача, що Законом № 3674-VI передбачено вичерпний перелік осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору.
Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначається законом і залежить від об'єктивних ознак позову (заяви), з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі, оскільки позивач оскаржує дії відповідача, які порушують його права не як учасника бойових дій, тобто спір виник з приводу не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні позивача зі служби.
Конструкція пункту 13, в якому йдеться про "справи, пов'язані з порушенням їхніх прав", вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про те, що звільнення від сплати судового збору стосується спорів про порушені права.
Вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушення прав нерозривно пов'язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами.
Суд зазначає, що даний спір не пов'язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов'язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій.
Оскільки судом не встановлено, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом заявлено вимоги про порушення його прав, передбачених статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а отже, позивачем має бути сплачений судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову у розмірі 908,00 грн.
Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (№ рішення в ЄДРСР 85412901) та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2020 №9901/70/20 (11-128заі20).
При цьому у позовній заяві позивач посилається також на пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як на підставу звільнення від його сплати.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України “Про оплату праці”).
У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття “заробітна плата” й “оплата праці”, які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Стаття 2 Закону України “Про оплату праці” відносить до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
В постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер.
Як вже зазначив суд раніше, спір між сторонами виник серед іншого з приводу не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні позивача зі служби.
Відтак, зазначена позивачем підстава звільнення від сплати судового збору не може бути застосована до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, позивачу слід сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн, надати документ про сплату судового збору або надати суду інші докази на підтвердження звільнення від сплати судового збору з підстав зазначених у Законі України "Про судовий збір".
Вказана сума судового збору повинна бути сплачена за наступними реквізитами:
Отримувач коштів ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ)37991110
Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.)
Код банку отримувача (МФО)899998
Рахунок отримувача UA288999980313101206084012499
Код класифікації доходів бюджету 22030101
Призначення платежу*;101;__(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Луганський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 та надати останньому строк для усунення недоліків протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання копії даної ухвали суду.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 167, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання копії даної ухвали шляхом надання суду:
-заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду;
-доказів про сплату судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок на вказані реквізити або надати суду докази, які б підтвердили підстави для звільнення його від сплати судового збору згідно Закону України «Про судовий збір».
У разі ненадання вищевказаних документів, позовна заява буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяН.М. Басова