Іменем України
17 червня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1933/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Куценко Яни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
08 квітня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Куценко Яни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека), з такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу компенсації витрат на відрядження до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з 12 по 21 червня 2020 року на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.06.2020 № 26-Вд, та до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 10 по 24 липня 2020 року на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.07.2020 № 49-Вд, в розмірі 13500,00 грн;
2) стягнути з відповідача на користь позивача компенсації витрат на відрядження в розмірі 13500,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач працює старшим державним інспектором Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки. У 2020 році він перебував у службових відрядженнях, зокрема, до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з 12 по 21 червня 2020 року на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.06.2020 № 26-Вд, та до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 10 по 24 липня 2020 року на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.07.2020 № 49-Вд.
Після повернення з відряджень позивач направляв до бухгалтерії Укртрансбезпеки за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. 14, звіти про використання коштів та фінансові документи, що підтверджують витрачені ним кошти під час відряджень. Так, під час перебування у відрядженні у місті Київ (12.06.2020 - 21.06.2020, наказ від 11.06.2020 № 26-Вд) позивачем здійснені витрати в розмірі 5400,00 грн, з яких на проживання 4800,00 грн та нараховано добові у розмірі 600,00 грн (10 х 60). Під час перебування у відрядженні у місті Одеса (10.07.2020 - 24.07.2020, наказ від 10.07.2020 № 49-Вд) позивачем здійснені витрати в розмірі 8100,00 грн, з яких на проживання 7200,00 грн та нараховано добові у розмірі 900,00 грн (15 х 60).
Таким чином, на думку представника позивача, сума, що підлягає відшкодуванню на відрядження складає 13500,00 грн (5400,00 + 8100,00).
Представник позивача зазначає, що жодних зауважень щодо сум, що підлягають відшкодуванню позивачу у зв'язку із службовими відрядженням, відповідач не заявляв. Однак зазначені витрати в порушення вимог діючого законодавства так і не було відшкодовано позивачу.
Представник позивача вказує, що позивач неодноразово звертався до відповідача із проханням відшкодувати понесені ним витрати у зв'язку із службовим відрядженням. Так, листом від 21.12.2020 № 9873/15-20 Укртрансбезпека повідомила, що питання стосовно виплати відповідно до авансового звіту коштів, витрачених у зв'язку із відрядженням, буде розглянуто після внесення змін до кошторисних призначень Укртрансбезпеки, які в даний час знаходяться на розгляді Мінфіну.
В подальшому, листом від 28.01.2021 № 629/9.1/15-21 Укртрансбезпека повідомила, що пропозиції до Міністерства фінансів України щодо збільшення видатків на 2020 рік за KEКB 2250 «Видатки на відрядження» не погоджені Мінфіном та відповідно заборгованість відшкодування витрат на відрядження не відображена в бухгалтерському обліку Укртрансбезпеки.
Державна служба України з безпеки на транспорті подала відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу компенсації витрат на відрядження просить відмовити, зазначивши, що від відповідача не залежить питання виділення відповідних асигнувань на компенсацію витрат на відрядження та питання перерозподілу/збільшення видатків.
Відповідач зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача компенсації витрат на відрядження в розмірі 13500,00 грн. Державна служба України з безпеки на транспорті визнає.
Відтак, відповідач частково визнає позовні вимоги (арк. спр. 71-75).
Позивачем надана відповідь на відзив (арк. спр. 96-97).
08.06.2021 від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшли заперечення по відповідь позивача на відзив (арк. спр. 98-99).
Ухвалою від 12 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 33).
Ухвалою від 27 квітня 2021 року відкрито провадження у адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 64-65).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) працює на посаді старшого державного інспектора відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Луганській області.
Згідно з наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.06.2020 № 26-Вд відряджено до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з 12 по 21 червня 2020 року, Асколкова Дмитра, старшого державного інспектора відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Луганській області (арк. спр. 9-10).
Пунктом 2 наказу № 26-Вд визначено, що управлінню фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку здійснити оплату витрат на відрядження.
Згідно з наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.07.2020 № 49-Вд ОСОБА_2 , старший державний інспектор відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Луганській області був відряджений до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 10 по 24 липня 2020 року включно (арк. спр. 15-16).
Пунктом 2 наказу № 49-Вд визначено, що Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку повинне здійснити оплату витрат на відрядження згідно із законодавством.
Після повернення з відрядження позивач надав до фінансового відділу Укртрансбезпеки авансовий звіт та усі розрахункові документи для відшкодування коштів, які були витрачені ним у відрядженні, а саме: за проживання (оренду житла) з 12 по 21 червня 2020 року - 4800 грн та добові - 600 грн, за проживання (оренду житла) з 10 по 24 липня 2020 року - 7200 грн та добові - 900 грн (відповідно до Додатку 1 Постанови КМУ від 02.02.2011 № 98) (арк. спр. 11-14, 17-23).
У відповіді Державної служби України з безпеки на транспорті від 28.01.2021 № 629/9.1/15-21 на звернення позивача від 02.11.2020 № АС-11508772, від 08.12.2020 № АС-11698818, від 14.01.2021 № 3141/29/18-21 щодо компенсації коштів, відповідач зазначив, що Укртансбезпекою у четвертому кварталі 2020 року було надано пропозиції до Міністерства фінансів України щодо збільшення видатків на 2020 рік за КЕКВ 2250 «Видатки на відрядження». Зазначені пропозиції не погоджені Міністерством фінансів України та відповідно заборгованість з відшкодування витрат на відрядження не відображена у бухгалтерському обліку Укртрансбезпеки (арк. спр. 28).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на заробітну плату не нижчу ніж визначено законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VII (далі - Закон № 889-VII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Пунктом 4 статті 42 Закону № 889-VII передбачено, що державному службовцю відшкодовуються витрати та надаються інші компенсації у зв'язку з направленням у відрядження в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої, другої статті 121 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658 затверджено Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон (далі - Інструкція № 59)
Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Інструкції № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Пунктом 4 Інструкції № 59 визначено, що підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс перераховується на поточний рахунок працівника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжних карток, або рахунок підприємства, що направляє працівника у відрядження, операції за яким можуть здійснюватися з використанням корпоративних платіжних карток.
Відповідно до пункту 14 Інструкції № 59 підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України, а також документи, визначені цією Інструкцією. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.
Окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 (пункт 15 Інструкції № 59).
Порядок відрядження в межах України визначений Розділом ІІ Інструкції № 59.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Інструкції № 59 направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також за потреби інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником), після затвердження кошторису витрат. У разі направлення працівника підприємства у службове відрядження за запрошенням подається його копія та за наявності програма заходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (із змінами) затверджено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 установлено, що в разі коли працівники, відряджені за кордон, за умовами запрошення безоплатно забезпечуються харчуванням стороною, яка приймає, або коли працівники, відряджені в межах України для участі у переговорах, конференціях, симпозіумах з питань, що стосуються основної діяльності підприємства, установи та організації, які відряджають працівників, за умовами запрошення безоплатно забезпечуються харчуванням організаторами таких заходів, добові витрати відшкодовуються у розмірах, що визначаються у відсотках сум добових витрат для відповідної держави згідно з додатком 1 до цієї постанови, зокрема 80 відсотків при одноразовому, 55 відсотків - дворазовому, 35 відсотків - триразовому харчуванні.
Витрати на найм житлового приміщення під час відрядження відшкодовуються за наявності оригіналів підтвердних документів (далі - підтвердні документи).
Витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим працівникам за рахунок добових витрат.
Підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження, забезпечують їх коштами як аванс для здійснення поточних витрат (у межах України - у національній валюті, за кордон - у валюті держави, до якої відряджається працівник, або у доларах США/євро, або у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку, встановленим на день подання уповноваженому банку розрахунку витрат на відрядження). Аванс перераховується на поточний рахунок працівника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжних карток, або рахунок підприємства, установи, організації, що направляють працівника у відрядження, операції за яким можуть здійснюватися з використанням корпоративних платіжних карток (пункт 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98).
Отже, відповідно до наведених норм Постанови КМУ № 98 та Інструкції для підприємств, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, визначений обов'язок відшкодувати працівнику, який перебував у відрядженні, витрати на найм житлового приміщення під час відрядження за наявності оригіналів підтвердних документів. Також, виплата добових витрат є передбаченою гарантією для працівників, що скеровуються в службові відрядження.
Таким чином, суд дійшов висновку, що за наявності документально підтверджених витрат на відрядження, відповідач порушив право ОСОБА_1 на повернення коштів, витрачених ним у відрядженні.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до частини першої статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог (частини четвертої статті 189 КАС України).
Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси (частина п'ята статті 189 КАС України).
Відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення з Державної служби з безпеки на транспорті на користь позивача компенсації витрат на відрядження в розмірі 13500,00 грн.
Визнання позову відповідачем в цій частині позовних вимог не суперечать закону та не порушують чиї-небудь прав, свобод або інтересів, тому визнання відповідачем частини позовних вимог приймається судом.
З урахуванням вимог частини четвертої статті 189 КАС України визнання відповідачем позовних вимог у відповідній частині є підставою для прийняття судом рішення про задоволення таких позовних вимог.
Суд також зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У спірних правовідносинах ефективним способом захисту прав позивача та зважаючи на визнання відповідачем розміру понесених позивачем сум витрат на відрядження у сумі 13500,00 грн є стягнення з Державної служби з безпеки на транспорті на користь позивача компенсації витрат на відрядження в розмірі 13500 грн.
У спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає в ухиленні суб'єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов'язків щодо нарахування та виплати компенсації витрат позивача на відрядження, проте визнання такої бездіяльності протиправною не призведе до відновлення порушеного права позивача. При цьому, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом позивача є стягнення понесених позивачем витрат на відрядження, що повністю відновлює порушене право позивача. Відтак, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації витрат на відрядження з 12 по 21 червня 2020 року на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.06.2020 № 26-Вд, та з 10 по 24 липня 2020 року на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.07.2020 № 49-Вд в розмірі 13500,00 грн належить відмовити.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат в цій частині суд не вирішує.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Куценко Яни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: 01135, Київ, пр-т Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на відрядження з 12 по 21 червня 2020 року на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.06.2020 № 26-Вд та з 10 по 24 липня 2020 року на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.07.2020 № 49-Вд в розмірі 13500 (тринадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова