про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
18 червня 2021 року м. Київ № 320/6966/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області, здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2019 p., за довідкою про заробітну плату за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС № 22-146-19-/С-144 від 11.10.2019 p., з урахуванням подвійного посадового окладу та окладу за звання в подвійному розмірі з урахуванням 10 % надбавки за рівень безпеки, премії та двох годин надурочної праці в зоні відчуження, та з урахуванням встановленого коефіцієнта кратності = 3, враховуючи при перерахунку зазначену в даній довідці суму перерахованої заробітої плати в розмірі 505,16 грн., визначити розмір заборгованості яка утворилась внаслідок неправильного обчислення, та в місячний термін її виплатити.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження за даним позовом, суд виходить з наступного.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив про те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 320/1153/19 за його позовом до Державної установи «Білоцерківська виправна колонія № 35» про зобов'язання вчинити певні дії позов задоволено повністю, зокрема зобов'язано Державну установу «Білоцерківська виправна колонія № 35» видати ОСОБА_1 довідку про заробітну плату за період виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 05.05.1986 по 08.05.1986 з урахуванням подвійного посадового окладу та окладу за звання в подвійному розмірі з урахуванням 10% надбавки за рівень безпеки, премії та двох годин надурочної праці в зоні відчуження, та, з урахуванням встановленого коефіцієнта кратності = 3, по формі, затвердженій наказом Міністерства соціальної політики України від 03.06.2012 № 536 відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 10.06.1986 № 207-7.
Позивач зазначив, що після набрання рішенням законної сили Державна установа «Білоцерківська виправна колонія № 35» видала належним чином оформлену довідку №22-146-19/С-144 про заробітну плату за період виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 05.05.1986 по 08.05.1986 відповідно до рішення суду з урахуванням подвійного посадового окладу та окладу за звання в подвійному розмірі з урахуванням 10% надбавки за рівень безпеки, премії та двох годин надурочної праці в зоні відчуження, та, з урахуванням встановленого коефіцієнта кратності = 3.
Також позивач пояснив, що звернувся до Білоцерківського відділу обслуговування громадян №2 Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Київській області з заявою про перерахунок пенсії згідно довідки від 11.10.2019 № 22-146-19/С-144 , проте листом від 05.11.2019 Білоцерківський відділ обслуговування громадян №2 Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Київській області відмовив у перерахунку пенсії на підставі вказаної довідки.
Додатково позивач зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 по справі № 320/6771/19 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсії з 01.11.2019, відповідно до заяви від 28.10.2019 за довідкою про заробітну плату за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 11.10.2019 № 22-146-1/С-144, а також визначити розмір заборгованості яка утворилась внаслідок неправильного обчислення, та в місячний термін її виплатити.
Позивач наголосив, що після набрання рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 по справі № 320/6771/19 законної сили він звернувся до Білоцерківського відділу обслуговування громадян №2 Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Київській області з заявою про перерахунок пенсії згідно довідки від 11.10.2019 № 22-146-19/С-144, проте відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії позивача.
Позивач вказав, що відповідач здійснив йому перерахунок пенсії із суми заробітної плати за дні перебування в зоні з 05.05.1986 по 08.05.1986, в сумі 245, 52 крб.. яка зазначена в довідці №22-146-19/С-144 від 11.10.2019, без урахування інших сум доплат оскільки в рішенні суду не передбачено брати до розрахунку інші суми доплат за роботу в зоні відчуження».
З огляду на викладене, позивач зазначив, що зменшення відповідачем розміру пенсії відбувається внаслідок неправомірного вилучення з наданої довідки доплати за роботу в понаднормовий час , збереженого заробітку за дні роботи в зоні відчуження, премії за діючими системами преміювання за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках. Замість зазначеного в довідці перерахованого заробітку, з якого ведеться перерахунок пенсії, в сумі 505,16 крб. відділ перерахунків пенсій №1, здійснював перерахунок пенсії із заробітної плати в сумі 245, 52 крб. враховуючи тільки кількість відпрацьованих годин, годинну тарифну ставку та кратність.
Отже з матеріалів позовної заяви вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до оскарження бездіяльності відповідача щодо невиконання вищевказаних судових рішень.
Оцінюючі дані доводи позивача, суд вказує на наступне.
Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вище зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17.
З аналізу предмету спору у цій справі суд дійшов висновку, що він фактично спрямований на виконання інших судових рішень, а саме рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 320/1153/19 та рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 у справі № 320/6771/19.
Суд зауважує, що саме невиконання відповідачем вказаних рішень зазначено позивачем в якості підстави поданого позову, у зв'язку з чим такі твердження не можуть бути не взяті судом до уваги чи на власний розсуд розтлумачені як такі, що не пов'язані з виконанням цього судового рішення.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про зобов'язання вчинити певні дії, зокрема вчинення дій на виконання рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Відтак, спір у справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаних судових рішень порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення та зобов'язання вчинити певні дії по виконанню рішення суду, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №522/10140/17.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що дана обставина, згідно із пунктом 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/6966/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
2. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.