Справа № 462/3524/21
Іменем України
17 червня 2021 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Галайко Н. М., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого водієм у ТзОВ «Успіх-БМ», який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
ОСОБА_1 , 13.05.2021 року о 09 год. 30 хв. у м. Львові по вул. Виговського, 69, керуючи автобусом Баз А079.19, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснював перевезення пасажирів на міському автобусному регулярному маршруті № 51, у режимі маршрутного таксі у кількості більшій ніж кількість для сидіння та передбачена технічними характеристиками транспортного засобу (більше на 9), чим порушив п.п.8 п. 3 постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 із змінами згідно постанови КМУ від 21.04.2021 року № 405, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, однак 02.06.2021 року подав письмове заперечення у яких надав пояснення, заперечив свою винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення та просив суд закрити провадження.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши усі обставини справи у їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Згідно вимог ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов'язаний з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає адміністративній відповідальності та встановити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Суд зазначає, що вказане у протоколі про адміністративне правопорушення серії АА № 331740 від 13.05.2021 року не утворює складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, оскільки відповідальність має індивідуальний (персоніфікований) характер, окрім цього, протокол про адміністративне правопорушення складено з порушенням вимог ст. 256 КУпАП.
Окрім цього, у протоколі не зазначені свідки, матеріали справи не містять технічних характеристик транспортного засобу, зокрема не встановлено кількість місць для сидіння, кількість стоячих пасажирів, жодних належних та допустимих доказів суду не надано.
До матеріалів справи не долучено відповідних доказів на підтвердження здійснення перевезення у режимі маршрутного таксі, та доказів регулярності перевезення.
У ст. 35 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III) передбачено, що послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимі в організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.
Перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування може здійснюватися у режимах: звичайному, експресному, маршрутного таксі.
Крім того, ОСОБА_1 не є суб'єктом адміністративної відповідальності за інкриміноване йому правопорушення, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закон № 2344-ІІІ ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на, зокрема, надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами.
З наданих суду матеріалів вбачається, що відповідні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання або найманим працівником суб'єкта господарювання, який здійснює пасажирські перевезення автомобільним транспортом, відсутні. Відсутні також відомості про те, що ОСОБА_1 у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності без реєстрації притягнуто до юридичної відповідальності.
Обов'язки ОСОБА_1 як водія, визначені п. 147 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМ України від 18.02.1997 року № 176, і у них не входить контроль кількості пасажирів, відповідно, цей контроль мали би організувати суб'єкт, який організував та надає послуги перевезення пасажирів, або держава, як суб'єкт, який встановлює правопорядок.
Наведені факти свідчать про неналежність доказів у справі, які не тільки не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у рамках даної справи, зокрема стосовно обставин вчинення особою діяння, що ставиться їй у провину, але і оформлені у такий спосіб, який викликає сумніви щодо об'єктивності і повноти дій уповноваженої посадової особи під час складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, які могли нести формальний характер з метою притягнення водія до адміністративної відповідальності.
Сам факт складання протоколу не може бути достатнім доказом вчинення правопорушення за відсутності інших належних доказів і не звільняє уповноважену на складання протоколу особу від обов'язку збирання доказів у спосіб визначений Законом.
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення, а тому не може вважатися доказом вчинення правопорушення у розумінні ст. 251 КУпАП, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніву у суду.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Суд не вправі самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законом сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
КУпАП визнає відсутність у діянні складу (сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Недоведеність вини особи, відповідно до ст. 9 КУпАП, свідчить про відсутність складу правопорушення.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що у матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні належні та допустимі докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП і, оскільки судом використані усі можливі заходи для встановлення істини по справі, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 35, 62, 64 Конституції України, ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 7, 9 , 44-3, 213, 245, 247, 251, 252, 255, 256, 279, 280, 283, 284, 287, 289, ч. 2 ст. 294, п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, суд -
ухвалив:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - закрити, у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності. її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду через місцевий суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя/підпис/ Н. М. Галайко
З оригіналом згідно.
Суддя: