14 липня 2021 року
м. Київ
справа №761/41749/19
провадження № 22-ц/824/6614/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Нежури В.А.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи представник позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року /суддя Осаулов А.А./
у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,-
Позивач звернувся з позовом в якому просив суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги №2-06/ФК-19 від 26.06.2019 р. за договором про надання споживчого кредиту №11124889000 від 05.03.2017 р., укладений між ТОВ «Укрфінстандарт» та ОСОБА_4 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено./т. 2 а.с. 13-19/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема, не проаналізовано зміст оспорюваного договору відступлення права вимоги на наявність у ньому ознак договору факторингу. Вказувала, що внаслідок укладення договору фактично відбулось фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі грошової вимоги до третіх осіб за плату, що є основною ознакою договору факторингу. Додатковим підтвердженням укладення саме договору факторингу, а не відступлення права вимоги є вказівка на таке в договорі про відступлення права вимоги за договором іпотеки -п. 1.1., 1.3. Також не враховано судом першої інстанції і суб'єктний склад договору та те, що фізична особа не може набути право вимоги за кредитним договором, а фактором може виступати фінансова установа, включена до Державного реєстру фінансових установ. Наголошувала, що позивач є поручителем за кредитним договором, а отже докази наявності цивільного інтересу в матеріалах справи. ОСОБА_4 , всупереч п. 2.3. договору відступлення, оригінали договору про надання споживчого кредиту від 05.03.2007 р. з усіма додатками та додатковими угодами, а також договір поруки від 11.05.2011 р., укладений з ОСОБА_3 не передавались. Водночас, ОСОБА_4 , не маючи ніяких первинних документів, замінений як стягувач у виконавчому провадженні, за наслідками проведення виконавчих дій арештовано майно позивача, звернуто стягнення на його заробітну плату. Також суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за рішенням суду з позивача стягнуто заборгованість лише за тілом кредиту, яка складається з строкової заборгованості та поточної заборгованості, водночас, за оспорюваним договором відступлення, ОСОБА_4 отримав право вимоги також на проценти, що на 24 284, 18 швейцарських франків більше, ніж стягнуто за рішенням суду.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказував на відсутність порушених прав позивача, оскільки після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості зокрема і з поручителя, порука ОСОБА_3 припинилась в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України. Оскаржений у даній справі правочин жодним чином не змінює розмір зобов'язання чи порядок його виконання, а отже не порушує права та інтереси позивача. Наголошував також і на тому, що оскаржений договір не є договором факторингу, а є договором купівлі-продажу права вимоги, а отже покупець не повинен обов'язково мати статус фінансової установи, ОСОБА_4 отримав право вимоги за уже сформованим боргом та ніяким чином не набуває права на надання боржнику фінансових чи банківських послуг. Додатково вказував, що правомірність заміни стягувача у виконавчому провадженні про стягнення заборгованості перевірена судом касаційної інстанції, рішення суду першої інстанції яким здійснено заміну стягувача на ОСОБА_4 залишено без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 05 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», та ОСОБА_5 укладено договір кредиту № 11124889000, відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) у формі невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі 112000,00 швейцарських франків 00 сантимів та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором; надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: з 05 березня 2007 року по 04 березня 2028 року (а.с. 11-17).
05 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», ОСОБА_6 укладено договір поруки № 11124889000/П, згідно п 1.1 якого поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_5 усіх його зобовязань, що виникли з кредитного договору №11124889000 від 05 березня 2007 року, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (а.с. 18-19).
11 травня 2011 року між акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 246544, відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_5 усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору №11124889000 від 05 березня 2007 року, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (а.с. 20-23).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.10.2016 р. у справі №344/14408/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11124889000 від 05 березня 2007 року станом на 27 серпня 2015 року на загальну суму 63716 швейцарських франків 13 сантимів та 23753 гривні 68 копійок, що складається зі строкової заборгованості по кредиту у сумі 58 310 швейцарських франків 72 сантимів, поточної заборгованості по процентам у сумі 501швейцарських франків 62 сантимів, простроченої заборгованості по процентам у сумі 4 903 швейцарських франків 79 сантимів, пені за несвоєчасну сплату процентів у сумі 23753 гривні 68 копійок. (а.с. 27-33)
26.06.2019 р. між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» укладено договір факторингу № 26/06/7/2019, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» набуло право нового кредитора за кредитним договором № 11124889000 від 05.03.2007. (а.с. 34-39)
Відповідно до акту приймання-передачі прав вимоги від 26.06.2019 АТ «УкрСиббанк» передав ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» договір кредиту № 11124889000 від 05.03.2007 року, договір поруки № 11124889000/П від 05.03.2007 року, договір поруки № 246544 від 11.05.2011 року, договір іпотеки Б/Н (реєстровий номер 224) від 06.03.2007. (а.с. 40-41)
26.06.2019 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_4 укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого, ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» відступило право вимоги ОСОБА_4 до позичальників.
Згідно з умовами вказаного договору ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» передає, а ОСОБА_4 приймає право вимоги за договором про надання споживчого кредиту, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 , кредитором за яким є ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на підставі договору факторингу № 26/06/7/2019 від 26.06.2019, в розмірі 87997,31 швейцарських франків, з яких 58310,72 швейцарських франків основної суми боргу та 29686,99 швейцарських франків процентів. Згідно п. 2.1, 2.2 договору права вимоги за договорами вважаються переданими з моменту сплати суми в розмірі 227000,00 грн без ПДВ. (а.с. 42)
26.06.2019 р. ОСОБА_4 перерахував ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» 149000,00 грн, а 27.06.2019 р. - 78000,00 грн за договором відступлення прав вимоги, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 44, 45)
Згідно з актом прийому передачі права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» передає, а ОСОБА_4 приймає, в обсязі та на умовах, визначених договором, права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11124889000 від 05.03.2007 укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 та за усіма договорами забезпечення. (а.с. 43)
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. 204 ЦК України якою закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 с. 512 ЦК України).
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За спірним договором відступлення права вимоги від 26.06.2019 року № 26-06/ФК-19 право вимоги до боржника передано від ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» до ОСОБА_4 227000,00 грн, тобто у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки не встановлено факту фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) під відступлення права грошової вимоги, а встановлено факт набуття права вимоги фізичною особою на підставі компенсації частини отриманого від права вимоги.
За оспорюваним договором, укладеним між відповідачами, було передано лише право вимоги за кредитним договором. В даному випадку, ОСОБА_4 не стає новим кредитодавцем, не набуває права надавати фінансові послуги, а лише набуває статусу нового кредитора в зобов'язанні щодо стягнення коштів.
Крім того, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, суд першої інстанції не вбачав.
Доводи апеляційної скарги, щодо порушених прав позивача, колегією суддів відхиляються, оскільки після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості зокрема і з поручителя, порука ОСОБА_3 припинилась в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України. Оскаржений у даній справі правочин жодним чином не змінює розмір зобов'язання чи порядок його виконання, а отже не порушує права та інтереси позивача.
Як вірно дійшов висновків суд першої інстанції, оскаржений договір не є договором факторингу, а є договором купівлі-продажу права вимоги, а отже покупець не повинен обов'язково мати статус фінансової установи, ОСОБА_4 отримав право вимоги за уже сформованим боргом та ніяким чином не набуває права на надання боржнику фінансових чи банківських послуг.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: