про відмову у відкритті касаційного провадження
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 320/3335/20
адміністративне провадження № К/9901/17859/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко,
суддів: Я.О. Берназюка, І.В. Желєзного
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, дій та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, який починаючи з 25 квітня 2019 року допустив порушення права позивача отримувати своєчасно та в повному обсязі пенсію як інваліду війни, інвалідність якого настала внаслідок виконання обов'язків військової служби під час ліквідації Чорнобильської катастрофи при виконанні радіаційних робіт в зоні відчуження, в обсязі та порядку, який існував до обмеження, скасування їх нормативними актами, які були визнані неконституційними рішеннями Конституційного Суду України, та в розмірі, встановленому рішенням Конституційного суду України № 1-р(П)/2019 від 25 квітня 2019 р. за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
2) зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати належну позивачу пенсію відповідно до норм статей 3, 8, 9,16,17, 92,151-2 Конституції України, враховуючи рішення Конституційного Суду України: №1-р(П)/2019, №6-р/2018; №7-рп/2016 в порядку та розмірі, визначеному частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та в порядку і розмірі, визначеному статтею 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та враховуючи зміни розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік без обмеження розміру пенсії;
3) стягнути з відповідача на користь позивача суму протиправно несплаченої частини пенсії з 25 квітня 2019 року до моменту здійснення перерахунку в розмірі, яка дорівнює сумі визначеній частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та в порядку і розмірі визначеному статтею 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», враховуючи зміни розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік без обмеження розміру пенсії з врахуванням виплачених сум;
4) встановити відсутність компетенції та повноважень відповідача діяти і приймати рішення щодо нарахування пенсії інваліду війни військовослужбовцю, який отримав інвалідність при виконанні військового обов'язку під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції - діяти всупереч нормам статей: 3, 8, 16, 17, 92, 151-2 Конституції України, шляхом застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області нормативно-правового акту, який не відповідає нормам Конституції України та змінювати порядок нарахування пенсії, визначений нормами частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
5) встановити відсутність компетенції та повноважень відповідача при нарахуванні пенсії змінювати статус позивача інваліда війни, інвалідність якого пов'язана з виконання військового обов'язку під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції на статус робітника який брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції;
6) встановити наявність компетенції і повноважень відповідача при наявності всіх необхідних документів, які є в матеріалах пенсійної справи позивача, нараховувати та виплачувати пенсію визначеною нормами частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
7) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нереагування на порушення посадовими і службовими особами підпорядкованих структур Пенсійного фонду України вимог статей 3, 8, 19, 92, 151-2 Конституції України і діючих з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року норм статей 50 та 54 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також щодо відмови у перерахунку пенсії позивача, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75% від мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з врахуванням виплачених сум;
8) зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплату основної та додаткової пенсії позивачу у відповідності до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75% від мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року, з врахуванням виплачених сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ у Київській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 з 01 січня 2014 р. по 02 серпня 2014 р. пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління ПФУ у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 р. по 02 серпня 2014 р. (включно) державну пенсію по інвалідності з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, з розрахунку 75% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про встановлення наявності/відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень закрито.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12.03.2020 № 1000-0221-8/17888 у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 з 13.02.2020 року перерахунок та виплату державної (основної) пенсії у відповідності до положень ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 25.04.2019 № 1 - р (ІІ)/2019 у справі № 3 - 14/20ІІ (402/19, 1737/19).
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ у Київській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 з 01 січня 2014 р. по 02 серпня 2014 р. пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління ПФУ у Київської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 р. по 02 серпня 2014 р. (включно) державну пенсію по інвалідності з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, з розрахунку 75% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Пенсійного фонду у Київській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 329, частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України. В задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору відмовлено. Скаржнику надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання документа про сплату судового збору; заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та наданням підтверджуючих доказів.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 26 травня 2021 року скаржником подано заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якого додано платіжне доручення № 1848 від 03 червня 2021 року на суму 3 363,20 грн.
Також скаржником подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року. Поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження обґрунтовує тим, що справа в суді апеляційної інстанції розглядалася в порядку письмового провадження. Повний текст постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року отримано та зареєстровано в системі електронного документообігу 20 квітня 2021 року, що підтверджується супровідним листом Шостого апеляційного адміністративного суду про направлення копії постанови у справі № 320/3335/20. Вказана постанова оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 13 квітня 2021 року.
15 квітня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року касаційну скаргу повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказана ухвала отримана та зареєстрована в системі електронного документообігу 06 травня 2021 року за вх. 9137/7. Повторно касаційну скаргу до Верховного Суду подано 13 травня 2021 року, що підтверджується відтиском штемпеля на поштовому конверті із штрихкодовим ідентифікатором 0840004445625.
Тобто з вищевикладеного убачається, що вперше скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду в межах строку, визначеного статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Повторно із касаційною скаргою скаржник звернувся протягом 10 днів з дня отримання ухвали Верховного Суду від 29 квітня 2021 року, що свідчить про відсутність зволікання з боку скаржника щодо повторної подачі касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Розглянувши вищезазначену заяву, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини в цій справі виникли у зв'язку із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити позивачу пенсію відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням рішення Конституційного Суду від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ) 2019 р.
Розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Статтею 330 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначається: підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Підставаю касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказану підставу обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у зразковій справі, зокрема стосовно того, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не як військовослужбовець і не як військово зобов'язана особа, а його участь була зумовлена виконанням своїх трудових обов'язків за основним місцем роботи. Тобто умовою застосування положень статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є наявність у особи статусу військовослужбовця.
Водночас, Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах, які розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Також слід зауважити, що з урахуванням внесених до Кодексу адміністративного судочинства України змін, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
Натомість скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Водночас аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не містить жодних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, які б дали можливість Верховному Суду дійти висновку про необхідність перевірки викладених у скарзі аргументів скаржника та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, оскільки передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Визнати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження та поновити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області строк на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, ді та зобов'язання вчинити дії.
3. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Желєзний