вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" червня 2021 р. Справа№ 911/3511/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Попікової О.В.
Корсака В.А.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (повний текст складений 24.02.2021)
на рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2021
у справі № 911/3511/20 (суддя Шевчук Н.Г.)
за позовом Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-
багачувальний комбінат"
до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Кріогенсервіс",
про стягнення 79.741,20 грн штрафних санкцій за договором поставки
№ 177 від 16.04.2019,
Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до місцевого суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Кріогенсервіс" про стягнення штрафних санкцій за договором поставки № 177 від 16.04.2019 у розмірі 79.741,20 грн, в т.ч. 71.929,20 грн пені та 7.812,00 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.02.2021 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Кріогенсервіс" на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" штрафні санкції за договором поставки № 177 від 16.04.2019 у розмірі 20.547,21 грн (з яких 12.735,21 грн пеня, 7.812,00 грн штраф), а також судовий збір у розмірі 2.102,00 грн. В іншій частині вимог у позові відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару, а тому з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції у визначеному судом розмірі.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 59.135,19 грн пені та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позову.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 апеляційну скаргу АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2021 у справі №911/3511/20 залишено без руху; надано АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 3.153,00 грн у встановленому порядку.
Від АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" надійшла заява з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку (платіжне доручення №436 від 25.03.2021).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 поновлено Акціонерному товариству "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2021 у справі №911/3511/20; зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2021 у справі № 911/3511/20; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки а даному випадку має місце несвоєчасне виконання негрошових зобов'язань.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просив залишити вказане рішення без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 16.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Кріогенсервіс" (Постачальник) та Акціонерним товариством "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (Покупець) укладено Договір поставки № 177 (далі - Договір).
За укладеним Договором Постачальник (відповідач) зобов'язується передати у власність Покупцеві (позивачу) товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики, код товару за УКТ ЗЕД вказуються в Специфікаціях (Додатках) до Договору, які є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до пункту 3.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар способом і на умовах, зазначених в специфікаціях (додатках) до цього договору.
Згідно з пунктом 3.7 Договору датою поставки товару є дата передачі товару Постачальником Покупцеві, яка зазначена в підписаній обома сторонами видатковій накладній, товарно-транспортній накладній.
Відповідно до пункту 3.9 Договору право власності на товар та ризики його загибелі переходять від Постачальника до Покупця з моменту поставки товару відповідно до правил, встановлених Інкотермс.
Пунктом 3.11 та 4.6 Договору передбачено, що дата поставки товару, порядок оплати та форма розрахунків визначаються в Специфікаціях до Договору.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019, а в частині гарантійних зобов'язань Постачальника протягом усього гарантійного строку на товар (пункт 13.1 Договору).
Сторони уклали Специфікацію № 1 від 16.04.2019, яка відповідно до пункту 1.1 Договору є його невід'ємною частиною.
На підставі Договору та Специфікації № 1 до нього сторони узгодили поставку товару - кисень технічний газоподібний (40л/6,3м3), сорт 1, об'ємна частка кисню не менше 99,7%, ДСТУ/ГОСТ 5583-2009; код товару згідно УТК ЗЕТ: 2804; кількість: 1512 бал.; термін поставки: до 30.06.2019; загальна сума (з ПДВ): 158.760,00 грн.
В Специфікації № 1 від 16.04.2019 зазначено, що термін співпраці: 2 - 3 квартал 2019 року. Мінімальний місячний об'єм кисню, який повинен вибрати Покупець, становить 280 балонів, в разі невибірки мінімально заявленого об'єму кисню передбачаються штрафні санкції в розмірі 15% від суми даного об'єму кисню.
Умови поставки товару: DDP, склад Покупця, м. Марганець, Промзона, згідно з Правилами Інкотермс, країна походження товару - Україна.
Розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 15 календарних днів з моменту передачі права власності на товар Покупцю на підставі рахунка, накладної та виключно після реєстрації належним чином складеної електронної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та надання такої податкової накладної Покупцеві.
Прийняття товару за кількістю та якістю проводиться на складі Покупця.
Як зазначає позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачем, відповідно до підписаної сторонами Специфікації № 1 від 16.04.2019 Постачальник здійснив поетапну поставку товару Покупцю, що підтверджується видатковими накладними: № 24551 від 18.04.2019 (64 балони), № 25854 від 24.04.2019 (64 балони), № 531 від 06.05.2019 (64 балони), № 3392 від 16.05.2019 (64 балони), № 4606 від 21.05.2019 (56 балонів), № 5505 від 23.05.2019 (48 балонів), № 6156 від 27.05.2019 (60 балонів), № 732 від 05.06.2019 (48 балонів), № 1647 від 07.06.2019 (56 балонів), № 3449 від 14.06.2019 (48 балонів), № 3960 від 18.06.2019 (60 балонів), № 4595 від 21.06.2019 (32 балони), № 5498 від 25.06.2019 (48 балонів), № 764 від 03.07.2019 (56 балонів).
Таким чином відповідач умови Специфікації № 1 до Договору виконав частково, поставив позивачу товар у кількості 768 балонів на зальну суму 80.640,00 грн.
Товар в кількості 744 балони на загальну суму 78.120,00 грн поставлено не було.
Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності (стягнення пені та штрафу), встановленої договором за порушення зобов'язання.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено статтею 175 Господарського кодексу України.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Господарські правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору поставки № 177 від 16.04.2019.
Як визначено частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правило, визначене відповідною нормою, також встановлено статтею 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як передбачено укладеною Специфікацією № 1 від 16.04.2019, сторони погодили поставку кисню в балонах у кількості 1512 штук. Термін поставки - до 30.06.2019.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач поставив позивачу лише частину обумовленого в Специфікації № 1 товару.
На спростування обставин недопоставлення товару відповідач у відзиві зазначає, що неповідомлення позивачем про готовність прийняти певну партію товару означало для Постачальника відсутність потреби Покупця у даному товарі.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Твердження відповідача, що покупець сам відмовився від договору, припинивши замовляти товар у продавця, не підтверджене належними доказами.
Крім того умови ані Договору поставки, ані Специфікації № 1 до Договору не передбачають обов'язку покупця здійснювати окремі замовлення партій товару, загальний обсяг якого узгоджений в підписаній сторонами Специфікації № 1 від 16.04.2019.
Заперечення відповідача з посиланням на пункти 14.1 та 14.2 Договору, які передбачають можливість досудового врегулювання спору, і твердження відповідача, що позивач не скористався такою можливістю, не спростовують факту порушення відповідачем договірних зобов'язань зі своєчасної і повної поставки товару.
Крім того досудове врегулювання господарського спору за домовленістю сторін має застосовуватися як альтернативний спосіб вирішення спору, але в разі його незастосування позивач не позбавлений права звернутися до суду.
Водночас суд враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист, яке, в свою чергу, не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
У зв'язку з викладеним суд вважає, що позивач довів, а відповідач не спростував належними доказами порушення строків поставки товару.
В силу частини другої статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
У сфері господарювання згідно з частиною другою статті 217, частиною першою статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).
Пунктом 11.2 Договору визначено, що у разі порушення термінів поставки товару за цим Договором Покупець має право стягнути з Постачальника пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів покупець має право додатково стягнути з постачальника штраф у розмірі 10% від суми непоставленого (недопоставленого) товару.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Договором поставки № 177 від 16.04.2019 визначено розмір пені - 0,5% від суми (вартості) непоставленого (недопоставленого) товару.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача за порушення термінів поставки товару згідно з видатковою накладною № 764 від 03.07.2019 пені у розмірі 58,80 грн, нарахованої за період з 01.07.2019 по 02.07.2019, та за порушення термінів поставки залишкового товару в кількості 744 балони пені у розмірі 71.870,40 грн, нарахованої за період з 01.07.2019 по 31.12.2019, та 10% штрафу від суми недопоставленого товару у розмірі 7.812,00 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем пеню розраховано від суми несвоєчасно поставленого товару в розмірі 0,5%, що відповідає умовам законодавства та укладеного між сторонами Договору.
При цьому колегія суддів вважає, що місцевий суд помилково обмежив заявлений позивачем до стягнення розмір пені (з 71.929,20 грн до 12.735,21 грн) подвійною обліковою ставкою Національного банку України, застосувавши до спірних правовідносин положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено статтею 3 зазначеного Закону.
Водночас місцевий суд не врахував, що згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання саме грошових зобов'язань.
Відтак місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки а даному випадку має місце несвоєчасне виконання негрошових зобов'язань з поставки товару.
Таким чином загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 71.929,20 грн.
Що стосується розрахунку штрафу, то такий розрахунок, як вірно зазначив місцевий суд, виконаний позивачем арифметично правильно та не суперечить вимогам законодавства і обставинам справи.
Враховуючи все наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а тому після перевірки розрахунків позивача позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач серед іншого зазначив, що згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України розмір пені може бути зменшений за рішенням суду.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, колегія суддів зазначає, що відповідач не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому доводи відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованими.
Крім того, в суді першої інстанції відповідач заяв чи клопотань про зменшення додаткових нарахувань на суму основного боргу не подавав, а місцевий суд, відповідно, такі заяви і клопотання не розглядав, що в даному випадку унеможливлює їх розгляд в апеляційному суді з урахуванням принципів рівності сторін перед судом, диспозитивності і змагальності.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень на апеляційну скаргу відповідач суду апеляційної інстанції не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не надав вичерпної відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки місцевого господарського суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки колегія суддів встановила наявність підстав для повного задоволення позовних вимог, рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 59.135,19 грн пені з постановленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2021 у справі №911/3511/20 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2021 у справі №911/3511/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 59.135,19 грн пені.
3. Прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Кріогенсервіс" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, село Петрівське(п), вулиця Київська, будинок 29-К, код ЄДРПОУ 21543199) на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (53400, Дніпропетровська область, місто Марганець, вулиця Єдності, будинок 62, код ЄДРПОУ 00190911) 59.135,19 грн пені.
4. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2021 у справі №911/3511/20 залишити без змін та поновити його дію у цій частині.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Кріогенсервіс" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, село Петрівське(п), вулиця Київська, будинок 29-К, код ЄДРПОУ 21543199) на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (53400, Дніпропетровська область, місто Марганець, вулиця Єдності, будинок 62, код ЄДРПОУ 00190911) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3.153,00 грн.
6. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.
7. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3511/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених п.2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді О.В. Попікова
В.А. Корсак