вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2021 р. Справа№ 910/10754/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання: Нікітенко А.В.
за участю представників сторін: згідно із протоколом судового засіданні від 03.06.2021
розглянувши апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 (повне рішення складено 12.03.2021)
у справі № 910/10754/20 (суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
до 1) Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Консалт"
про визнання недійсним договору
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст позовних вимог
Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Консалт" про визнання недійсним договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 25.01.2018 між ТОВ "Астерс Консалт" та Акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" було укладено договір про надання юридичних послуг № 2638/01-2018, який за твердженням позивача суперечить Конституції та законам України, а його укладення забезпечило одержання відповідачем 2 неправомірної вигоди, що в свою чергу, порушило права та законні інтереси співробітників відповідача 1, відтак, позивач просить визнати зазначений договір недійсним.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі № 910/10754/20 у позові відмовлено повністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду від 02.03.2021, Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/10754/20 повністю та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, судом першої інстанції не надано оцінки посилання позивача на те, що наслідком укладення спірного договору стало фактичне відсторонення юридичної служби банку, яка іменується "Напрямком правової підтримки АТ КБ "Приватбанк" від виконання завдань, покладених на неї діючим законодавством України. Фактично, це відсторонення порушує право співробітників вищенаведеного Напрямку на працю, передбачене ст. 43 Конституції України, тим самим цей договір, фактично робить працю вказаних вище співробітників такою, що не потрібна банку, та створює умови для їх звільнення, отже, захист трудових прав цих працівників є прямим статутним завданням та правовим інтересом профспілки. Суд також не дослідив та не надав ніякої оцінки в своєму рішенні також і тому факту, що внаслідок відсутності внутрішнього юридичного контролю, передбаченого законодавством для державного підприємства - керівництвом були вчинені численні кримінальні правопорушення різних категорій та ступенів тяжкості: від службових корупційних кримінальних правопорушень до особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, зокрема, навіть шпигунство, вищенаведені численні порушення, які є прямим наслідком укладення спірного договору, загрожують самому існуванню держави Україна та АТ КБ "Приватбанк", тобто мирному труду співробітників банку, який є для переважної їх більшості єдиним джерелом доходу. Корупційні правопорушення зменшують госпрозрахунковий дохід трудового колективу. Судом не з'ясовано та не надано оцінки факту безпідставної виплати банком ТОВ "Астерс Консалт" в якості гонорару сотень мільйонів гривень, а також самовільному, на власний розсуд, адвокатом Мисник Н.В., без відома та згоди керівництва АТ КБ "Приватбанк" вчинено від імені та за рахунок банку, але всупереч його інтересам дії, направлені на відкриття та розгляд господарським судом справи № 910/9126/19, внаслідок чого банку була спричинена суттєва матеріальна шкода на суму 78 750,00 грн., на яку зменшений госпрозрахунковий дохід трудового колективу банку.
Скаржником у апеляційній скарзі перелічені витяги з кримінальних проваджень, міститься посилання на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/91626/19, на відповідь відповідача на відзив на позов, у справі № 201/2885/20, на договір про надання юридичних послуг № 2638/01-2018 від 25.01.2018, на положення на Напрямок правової підтримки АТ КБ "Приватбанк" та копії вимог Профспілки про звільнення П. Крумханзла, тобто позивачем наведені всі необхідні докази наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу щодо предмету позову.
Скаржник зазначає про те, що оспорюваний договір суперечить не тільки інтересам Профспілки, але й інтересам держави та суспільства, через що має бути визнаний недійсним згідно із ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Скаржник вказує на відсутність в наданні банку послуг, які є предметом спірного договору, третіми особами, оскільки вони повністю дублюють функції юридичної служби АТ КБ "Приватбанк", передбачені п. 11 Загальних положень про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040; спірний пункт 1.1.1 містить положення про надання юридичних консультацій з будь-яких питань, пов'язаних з націоналізацією банку, які не входять до цілей та статутних завдань банку, тобто про надання послуг, який банк заздалегідь не потребував; ТОВ "Астерс Консалт" не має права надавати професійну правничу допомогу, яка є предметом спірного договору, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; в договорі неповно та не конкретно визначений його предмет, а в п. 2.1 договору вказано, що він, датований 25.01.2018 та застосовується до правовідносин, що виникли та існували між сторонами, починаючи з 02.01.2018; виконання спірного договору призвело до управління банком неналежними за законом особами.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, перший позивач у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду 28.04.2021, зазначив про те, що позивач не є стороною спірного договору та не доводить в чому полягає порушення її прав та інтересів у зв'язку із укладанням спірного договору, посилання позивача на численні кримінальні правопорушення керівників банку не відповідають дійсності, позивач не має права представляти інтереси працівників АТ КБ "Приватбанк" з огляду на відсутність необхідного для цього обсягу повноважень, матеріали справи не мітять доказів на підтвердження завдання будь-якої матеріальної шкоди у зв'язку із укладанням спірного договору. Доводи позивача у позовній заяві є надуманими та необґрунтованими, позивачем не надано ані доказів порушення прав працівників Напрямку правової підтримки, ані доказів того, що останні уповноважували Профспілку на представництво своїх інтересів в суді, оскільки не всі співробітники АТ КБ "Приватбанк" є членами позивача, тому твердження позивача про те, що він представляє інтереси всіх членів трудового колективу є передчасним та надуманим. Оскільки матеріали справи не містять жодного вироку суду відносно Голови та членів Правління банку, то всі доводи позивача в частині злочинної поведінки керівництва банку є недоведеними. Також матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про те, що у зв'язку з укладанням між відповідачами спірного договору було порушено трудові та соціально-економічні права та інтереси членів позивача, зокрема, позивачем не надано суду доказів зменшення госпрозрахунку юридичної особи першого відповідача, на який посилається позивач, причинно-наслідкового зв'язку між укладанням спірного договору та зменшенням госпрозрахунку, а також, доказів впливу такого зменшення на матеріальне забезпечення членів даної профспілкової організації.
Другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду 29.04.2021, посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 910/15262/18, зазначає про те, що оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред'являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Натомість позивач не є стороною договору № 2638/01-2018 і, звертаючись до суду не довів, в чому саме полягає її майновий інтерес в оспорюваному договорі, отже, враховуючи приписи ч. 3 ст. 215 ЦК України, не може вважатись належним позивачем у справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9010/17, вказано про те, що трудовий колектив не є юридичною особою і не може брати участь у майнових відносинах; за відсутності статусу юридичної особи трудовий колектив не наділений процесуальною правоздатністю, відповідно, Профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності, адже не можна представляти у суді довірителя, який не наділений процесуальною правоздатністю.
Отже, позивач не може посилатись на представництво інтересів працівників банку, з огляду на відсутність відповідного доручення на представництво їх інтересів у суді.
Другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що послання скаржника на існування кримінальних проваджень проти керівництва банку є необґрунтованим, оскільки, по-перше кримінальні провадження були порушені за заявою самого позивача, по-друге, ані обвинувачення, ані вироку в зазначених кримінальних провадженнях станом на сьогодні не винесено, по-третє, відповідні кримінальні провадження жодним чином не пов'язані з виконанням оскаржуваного договору. Скаржником не конкретизовано ані перелік "численних правопорушень", ані доказів щодо існування причинного зв'язку між такими правопорушеннями та оскаржуваним договором, ані доказів стосовно спричинення оскаржуваним договором загрози для існування держави Україна. Позивачем не надано доказів на підтвердження недійсності оскаржуваного договору. Ані позовна заява, ані апеляційна скарга не містить доказів реальних протиправних дій відповідачів, їх умислу щодо порушення суспільного порядку чи заподіяння шкоди державним інтересам, розміру матеріальної шкоди, яка нібито була заподіяна діями відповідачів.
Узагальнені доводи заперечень на відзиви на апеляційну скаргу
Позивач у запереченнях на відзиви першого та другого відповідача на апеляційну скаргу (які за своїм змістом є ідентичними), зазначив зокрема, про те, що висновок, викладений у справі № 910/9010/17 не є висновком у подібних правовідносинах, крім того, у справі № 910/9010/17 суд підтвердив положення ст. 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" про те, що профспілка має право на представництво трудового колективу. Посилання відповідача на те, що у справі про недійсність договору без вимоги про відшкодування збитків необхідно доводити розмір заподіяної шкоди, є голослівним, не ґрунтується на законі та на висновку Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 162/236/18.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/10754/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі № 910/10754/20 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні 13.05.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 задоволено клопотання Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про відкладення розгляду справи. Задоволено клопотання Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Відкладено розгляд справи № 910/10754/20 за апеляційною скаргою Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 на 03.06.2021 о 09 год. 30 хв. Повідомлення, що судове засідання у справі № 910/10754/20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відбудеться 03.06.2021.
Позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 03.06.2021, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив рішення Господарського суду 02.03.2021 у справі № 910/10754/20 скасувати, вимоги апеляційної скарги задовольнити.
Представники першого та другого відповідачів у судовому засіданні 03.06.2021 заперечили проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, просили рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
25.01.2018 між першим та другим відповідачами укладено договір про надання юридичних послуг № 2638/01-2018, відповідно до п. 1.1 якого другий відповідач бере на себе зобов'язання надати першому відповідачу на його запит на умовах, передбачених цим договором юридичні послуги, визначені в п.п. 1.1.1-1.1.5 договору, а перший відповідач зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Відповідно до п. 3.1 договору послуги надаються фірмою в чіткій відповідності із договором і чинним законодавством України. Послуги приймаються першим відповідачем на підставі акту приймання-передачі послуг, підписаного уповноваженими представниками сторін. Другий відповідач надсилатиме рахунки першому відповідачу разом з відповідними деталізаціями наданих послуг та проектом акту приймання-передачі послуг. Сторони домовилися, що у випадку, якщо перший відповідач не надасть вмотивованих зауважень протягом 20 календарних днів з дати відповідного рахунку, такі послуги вважаються прийнятими як належні, а акт приймання-передачі послуг вважатиметься підписаним.
Послуги надаються на підставі усних, письмових та надісланих електронною поштою замовлень першого відповідача (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 3.3 договору при наданні послуг в інтересах першого відповідача другий відповідач може залучати фахівців, що не є працівниками другого відповідача, за умови попереднього письмового узгодження з першим відповідачем (або шляхом отримання електронною поштою відповідного погодження від першого відповідача) їх залучення.
За змістом п. 6.1 договору розмір грошової винагороди за надані послуги визначається, виходячи з фактичної кількості годин, витрачених юристами фірми або іншими спеціалістами, та їх погодинних ставок, зазначених в Додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 8.1 договору кожна сторона договору буде зберігати сувору конфіденційність у відношенні отриманої від іншої сторони інформації і буде використовувати всі можливі заходи для того, щоб захистити таку інформацію від розголошення будь-якій третій стороні, крім компаній, афілійованих з першим відповідачем або осіб, яких перший відповідач письмово (чи шляхом направлення відповідного електронного повідомлення) визнав як отримувачів такої інформації. Термін "Інформація" включає, зокрема, документи, кореспонденцію та усні повідомлення, отримані фірмою в зв'язку з наданням послуг за договором.
Договір застосовується до правовідносин, що виникли та існували між сторонами починаючи з 2 січня 2018 року і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором або його припинення з ініціативи однієї із сторін або за взаємною згодою (п. 2.1 договору).
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що укладений між відповідачами договір про надання юридичних послуг № 2638/01-2018 від 25.01.2018 суперечить інтересах трудового колективу АТ КБ "Приватбанк", а також суперечить інтересам держави та суспільства з огляду на наступне:
- наслідком укладання спірного договору стало відсторонення юридичної служби банку, яка іменується "Напрямком правової підтримки АТ КБ "Приватбанк" від виконання завдань, покладених на неї чинним законодавством (відсутність внутрішнього юридичного контролю);
- через відсутність внутрішнього юридичного контролю, передбаченого законодавством для державного підприємства, керівництвом АТ КБ "Приватбанк" були вчинені численні кримінальні правопорушення, зокрема, і службові корупційні;
- зазначені правопорушення, а також виплата гонорару за Договором спричиняють матеріальну шкоду банку, чим зменшують госпрозрахунковий дохід трудового колективу;
- предметом спірного договору є надання адвокатських послуг, однак, ТОВ "Астерс Консалт" не має права надавати професійну правничу допомогу, яка є предметом вказаного вище договору, відтак, відповідач 2 є посередником в наданні банку юридичних послуг, яких той не потребує.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечують та, зокрема, зазначають таке:
- між банком та позивачем не було укладено колективного договору, тому звернення до суду "в інтересах трудового колективу" здійснено без наявності законних повноважень;
- наразі, окрім позивача, у банку створено та зареєстровано 32 профспілкові організації з різним статусом (від первинних до всеукраїнських), разом з тим, подання даної позовної заяви здійснено позивачем без узгодження зі всіма профспілковими організаціями;
- позивач не є стороною спірного договору та не доводить суду в чому полягає порушення його прав та інтересів у зв'язку з укладанням спірного договору;
- позивач не довів наявності умислу відповідачів щодо порушення публічного порядку, а також їх вину у знищенні, пошкодженні або заволодінні державним майном (відсутність вироку суду);
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження завдання будь-якої матеріальної шкоди у зв'язку з укладанням спірного договору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
При цьому, у відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відтак, в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Критеріями визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі є:
1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором;
2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені;
3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.
Як вже зазначалось, договір укладено між першим та другим відповідачами та встановлює права і обов'язки саме між першим та другим відповідачами.
Так, у позовній заяві позивач стверджує, що здійснив звернення до Господарського суду міста Києва з даним позовом в межах повноважень первинної профспілкової організації, передбачених статтями 245-247 Кодексу законів про працю України, на захист прав та законних інтересів як членів цієї профспілки, так і в інтересах всього трудового колективу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" в порядку, передбаченому частинами 2, 3 статті 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (далі - Закон).
Відповідно до статті 1 Закону професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання);
первинна організація профспілки - це добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.
Метою створення професійної спілки є здійснення представництва та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (положення ст. 2 Закону).
Згідно зі статтею 19 Закону профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.
У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.
У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.
Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.
Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.
Стаття 25 Закону передбачає, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.
Частиною 2 статті 243 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) закріплено, що держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян.
У розумінні статті 252-1 КЗпП України усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, утворюють трудовий колектив підприємства.
Отже, в основу поняття "трудовий колектив", представництво інтересів якого здійснюють саме профспілки, законодавець поклав форми, що засновані виключно на трудових та пов'язаних з ними соціально-економічних відносинах.
Відповідно до Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", затвердженого протоколом №1 від 19.07.2019 року позачергових загальних зборів членів Первинної профспілкової організації співробітників Головного офісу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" є добровільною неприбутковою громадською організацією, яка створена відповідно до вимог чинного законодавства України і об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, з метою захисту їх трудових та соціально - економічних прав та інтересів.
Згідно з п.2.1 Статуту метою Профспілки є захист трудових та соціально - економічних прав та законних інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".
Відповідно до пункту 2.2. Статуту завданням Профспілки є: представництво членів Профспілки перед роботодавцем та Адміністрацією AT "КБ "Приватбанк", а також в інших державних органах та органах місцевого самоврядування, в судах та правоохоронних органах для захисту їх трудових та соціально-економічних прав та законних інтересів; участь у розробленні та здійсненні правил внутрішнього трудового розпорядку Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"; підготовка та затвердження нормативно-правових актів, які стосуються регулювання трудових, соціальних, економічних відносин між працівниками та Адміністрацією Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", тобто роботодавцем; внесення пропозицій керівним органам та роботодавцю - AT "КБ "Приватбанк" про прийняття або внесення змін до внутрішніх нормативно-правових актів, які регламентують трудові права та обов'язків членів Профспілки; розроблення та укладання колективного договору або погодження з Роботодавцем форм і систем оплати праці, норм праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) або територіальними угодами; здійснення громадського контролю за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов; проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них; участь у розробці проектів відомчих рішень, що зачіпають інтереси членів Профспілки; організація поліпшення умов службової діяльності членів Профспілки, їх побуту, відпочинку, медичного обслуговування, культурно-масових і спортивно-масових заходів, надання допомоги сім'ям членів Профспілки; надання членам Профспілки правової допомоги, проведення методичної роботи, спрямованої на кваліфікований захист індивідуальних і колективних прав та інтересів членів Профспілки.
Так, приймаючи до уваги положення Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", суд зазначає, що метою створення вказаної Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" є захист трудових та соціально - економічних прав та інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".
Отже, позивач має статус первинної профспілкової організації та об'єднує осіб, які працюють в АТ КБ "ПриватБанк", а в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження укладання колективного договору, а тому дана профспілкова організація не має відповідних повноважень, що можуть виникати з такого колективного договору, таким чином, позивач наділений правом на звернення до суду саме з метою захисту трудових та соціально-економічних прав та інтересів членів даної профспілки, натомість матеріали справи не містять належних доказів, в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, які б свідчили про те, що у зв'язку з укладанням між першим та другим відповідачами спірного договору порушено трудові та соціально-економічні права та інтереси членів Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", зокрема, позивачем не надано суду доказів зменшення госпрозрахунку юридичної особи першого відповідача, на який посилається позивач, причинно-наслідкового зв'язку між укладанням спірного договору та зменшенням госпрозрахунку, а також, доказів впливу такого зменшення на матеріальне забезпечення членів даної профспілкової організації.
Відтак, з'ясувавши повно і всебічно всі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, в сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу щодо предмета позову, а також про недоведеність позивачем існування, передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України, обставин, які в силу ст. 215 ЦК України є підставами для визнання недійсним договору, позовні вимоги Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Консалт" про визнання недійсним договору надання юридичних послуг № 2638/01-2018 від 25.01.2018 задоволенню не підлягають.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги та вказує на те, що фундаментальним принципом договірного права є принцип свободи договору, закріплений у статті 3 Цивільного кодексу України, який кореспондується з нормами ч. 1 ст. 627 та статті 6 Цивільного кодексу України та означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а сплата коштів за договором є витратами підприємства, спрямованими на виконання умов договору та не може визначатися майновою шкодою без встановлення наявності всіх елементів правопорушення (порушення зобов'язання; збитки; причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; вина).
Крім того, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення спірним договором публічного порядку, не надано доказів того, що укладання спірного договору було вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, матеріли справи не містять вироку суду, постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, судом відхиляються як необґрунтовані та такі, що не відповідають нормам процесуального законодавства.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, такі аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі № 910/10754/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі № 910/10754/20 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі № 910/10754/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі № 910/10754/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на Первинну профспілкову організацію співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".
4. Справу № 910/10754/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Текст постанови складено та підписано 15.06.2021.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім