про залишення позовної заяви без руху
15 червня 2021 року м. Київ Справа № 320/6837/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В., розглянувши
позовну заявуОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у неперерахунку та невиплаті позивачу з 01.01.2015 державної пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до положень частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу з 01.01.2015 перерахунок та виплату державної пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до положень частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму недоплаченої з 01.01.2015 пенсії відповідно до положень частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
В силу положень пункту 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, згідно з приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено протиправною, на його думку, бездіяльністю відповідача, що виявилась у неперерахунку та невиплаті позивачу з 01.01.2015 державної пенсії по інвалідності у належному розмірі.
Водночас з наведеною вище позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду лише 31.05.2021 (відбиток календарного штемпеля підприємства поштового зв'язку на конверті від 31.05.2021), тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду не надано.
При цьому позивач наполягає на наявності у нього права на звернення до суду з даним позовом без обмеження будь-яким строком, що підтверджується, на його думку, висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 16.07.2020 в адміністративній справі № 182/3773/15-а та 15.09.2020 в адміністративній справі № 635/7878/16-а.
Разом з тим, вказані доводи не приймаються судом до уваги, оскільки пенсійні платежі є періодичними та виплачуються щомісяця, а відтак позивач з січня-лютого 2015 року знав або повинен був дізнатися про невиплату йому територіальним органом Пенсійного фонду України пенсійних виплат у належному розмірі.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31.03.2021 в адміністративній справі № 240/12017/19.
Так, у вказаному вище судовому рішенні Верховний Суд відступив від попередніх висновків з питань застосування строку звернення до суду у соціальних спорах та зазначив, що перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому суд касаційної інстанції наголосив, що отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у спорах цієї категорії.
Відтак шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом слід відраховувати з моменту отримання позивачем пенсійних виплат за січень-лютий 2014 року, розрахунок яких, на думку позивача, зроблено територіальним органом Пенсійного фонду України невірно.
Суд також звертає увагу позивача на положення частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, у прохальній її частині позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суми недоплаченої з 01.01.2015 пенсії відповідно до положень частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.
У зв'язку з цим суд звертає увагу позивача на те, що за загальним правилом при зверненні до суду з вимогою про стягнення грошових сум зазначається розмір суми виплат, на які претендує позивач.
При цьому особа не позбавлена права самостійно обирати коло доказів, на які вона посилається і які подає до суду, виходячи із своєї процесуальної заінтересованості та позиції у справі. Поряд із цим, таке право сторони також має свої межі.
Так, пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його правами та обов'язками.
У свою чергу в рішенні Європейського суду з прав людини "Чуйкіна проти України" ((CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) 13 січня 2011 року ОСТАТОЧНЕ) вказано, що "стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A № 18)".
Доступ до правосуддя включає не лише можливість подати заяву до суду, йому відповідає обов'язок суду розглянути справу по суті з винесенням остаточного рішення по справі, яке підлягає обов'язковому виконанню. Виконання рішення в розумний термін також є невід'ємною частиною права на доступ до суду.
На відміну від права на справедливий суд, право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може бути обмежено, зокрема, задля забезпечення нормального функціонування судової системи. Це включає часові обмеження, фінансовий тягар, вимоги щодо форми звернення тощо.
У рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-9/2011 за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, від 13 грудня 2011 року (17-рп/2011) зазначено, що "вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі".
Таким чином, задля забезпечення права на справедливий суд та уникнення покладення на суд додаткового тягаря із здійснення фінансових обчислень, позовні вимоги в цій частині повинні бути сформульовані чітко, із конкретизацією розміру суми виплат, на які претендує позивач.
Наведені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства, у зв'язку з чим суд, враховуючи приписи статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху з наданням позивачу часу для усунення зазначених недоліків.
Вказані недоліки повинні бути усунені позивачем у десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку; позовної заяви, приведеної у відповідність вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (шляхом уточнення позовних вимог), з урахуванням наведених вище висновків суду; копії позовної заяви, недоліки щодо форми (змісту) якої усунуто, для її направлення відповідачу.
Враховуючи викладене та керуючись частиною першою статті 169, статтями 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
3. Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати (видати) позивачу невідкладно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Харченко С.В.