Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 червня 2021 р. Справа№200/2914/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області про визнання протиправною бездіяльності і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФУ), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не призначення пенсії; - визнати протиправним і скасувати рішення від 08.09.2020 про відмову у призначенні пенсії; - зобов'язати призначити пенсію за віком з 02.08.2019 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і здійснювати виплату пенсії з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; - стягнути кошти в сумі 100 000 гривень на відшкодуванням моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на протиправну повторну відмову Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в призначенні пенсії за віком.
УПФУ надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивачем для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058 надана копія посвідчення особи, в якому не зазначено громадянство та місце проживання на території України. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи заявником не надана. Також вважає, що позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди. Крім того, зазначає, що визначальними обставинами для нарахування і виплати компенсації, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ є дати надходження га рахунок УПФУ заборгованості та фактичної виплати вказаних сум боргу.
Позивач надала до суду відповідь на відзив в якій вона наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 21 квітня 2021 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 18 травня 2021 року.
Ухвалою суду від 18 травня 2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 17 червня 2021 року.
Ухвалою суду від 17 червня 2021 року замінено відповідача у справі з Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач).
Позивач і представник відповідача до судового засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі.
Перешкоди для розгляду справи в судовому засіданні, визначені ст. 205 КАС України - відсутні.
Приписами ч. 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 березня 2020 року у справі № 200/12983/19-а задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 28.08.2019 та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправним і скасовано рішення Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28.08.2019 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 02.08.2019 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Указане рішення набрало законної сили.
У вказаному рішення судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , що виданий органом УВС 236 від 26.04.1996. Представник позивача зазначив у позові, що ОСОБА_1 25.02.1996 виїхала за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділені посольства України в Державі Ізраїль.
2 серпня 2019 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України з підстав призначення пенсії за віком ОСОБА_1 . До звернення представником позивачки було додано: заяву про призначення пенсії; копію трудової книжки від 13.07.1965; копію трудової книжки від 28.05.1991; копію посвідчення особи від 04.06.2006; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру № НОМЕР_2 ; копію засвідчення підпису від 12.03.2019; копію довіреності представників від 12.03.2019.
У свою чергу звернення представника позивачки - ОСОБА_2 було направлено Пенсійним фондом України уповноваженому управлінню - Костянтинівсько-Дружківському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Донецької області для розгляду по суті.
Рішенням відповідача від 28.08.2019 року позивачці було відмовлено в призначені пенсії у зв'язку з тим, що заявником для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не надано документів підтверджуючих, що ОСОБА_1 є громадянкою України та має реєстрацію на території України.
Донецький окружний адміністративний суд у рішенні від 4 березня 2020 року у справі № 200/12983/19-а дійшов висновків, за якими після отримання відповідної заяви позивачки про призначення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності - у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством. Крім того, відповідач, відмовляючи в призначенні пенсії, не врахував ту обставину, що позивачка проживає постійно за кордоном, діє через представника, і на представлення певних документів (їх оригіналів) для підтвердження її права на пенсію необхідний час, тим самим фактично позбавив позивачки можливості надати такі документи для розгляду цього питання. Таким чином відповідач, на думку суду, приймаючи оскаржуване рішення, позбавив позивачку можливості представлення необхідних документів для дооформлення заяви протягом наступних трьох місяців, яке передбачене вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1.
Рішенням Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 08.09.2020 № 142 «Про розгляд рішення Донецького окружного адміністративного суду» позивачу відмовлено в розгляді заяви щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що позивачем для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058 надана копія посвідчення особи, в якому не зазначено громадянство та місце проживання на території України. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи заявником не надана.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII встановлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону, про що зазначено в ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII .
З положень Закону № 1706-VII і Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, випливає, що до внутрішньо переміщених осіб можуть бути віднесені лише особи, які покинули своє місце проживання і перемістилися всередині країни.
Позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.
Тому, позивач як особа, яка залишила постійне місце проживання в Україні, не може вважатися внутрішньо переміщеною особою.
Частиною 1 і ч. 3 ст. 44 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 64 Закону № 1058-IV передбачено, що Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по ІНФОРМАЦІЯ_2 включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Пунктом п. 2.9 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), у редакції, чинній а момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно з п. 2.22 розділу ІІ Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
Відповідно до п. 4.2 і п. 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Суд зазначає, що відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 4 березня 2020 року у справі № 200/12983/19-а УПФУ повинно було повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 02.08.2019 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Проте оскаржуваним у межах цієї справи рішенням УПФУ взагалі відмовило позивачу в розгляді її заяви щодо призначення пенсії за віком.
Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Отже, відмовляючи в розгляді заяви позивача про призначення пенсії УПФУ діяло не в спосіб, установлений законодавством, оскільки орган Пенсійного фонду України повинен був розглянути заяву по суті і прийняти рішення про її призначення пенсії або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним і скасування рішення УПФУ від 02.08.2019 № 142 «Про розгляд рішення Донецького окружного адміністративного суду».
При цьому, суд звертає увагу на те, що вказаним рішення відмовлено в розгляді заяви про призначення пенсії , а не в призначенні пенсії, тобто УПФУ не здійснювало перевірку наявності підстав для призначення пенсії позивачу.
Суд зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту в частині оскарження бездіяльності УПФУ щодо не призначення пенсії, оскільки наслідки для позивача створює саме рішення УПФУ від 02.08.2019 № 142, яке окремо оскаржується в межах цієї справи.
Позовні вимоги в частині зобов'язання призначити пенсію за віком з 02.08.2019 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і здійснювати виплату пенсії з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку, призначення, індексації і перерахунку пенсій громадянам, та на свій розсуд зобов'язати відповідача здійснити призначення пенсії позивачу.
Належним способом захисту в цій частині буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії по заробітній платі, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Але рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 березня 2020 року у справі № 200/12983/19-а вже зобов'язано УПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 02.08.2019 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Тому у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог і повторно зобов'язувати розглянути заяву позивача про призначення пенсії по суті.
Суд роз'яснює, що позивач має право звернутися до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю за виконання судового рішення у справі № 200/12983/19-а в порядку ст. 382 КАС України, також має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у порядку ст. 383 КАС України.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії (довічне грошове утримання), соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з вимогами статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та пункту 5 указаного Порядку виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Позивач просить виплатити компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону.
Отже, вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №200/11292/19-а і від 5 березня 2020 року у справі № 140/1547/19.
Також не підлягають задоволенню як передчасні позовні вимоги в частині здійснення виплат з урахуванням індексації, оскільки недодержання УПФУ вимог законодавства в цій частині не було підставою звернення з цим позовом до суду. Указане не позбавляє права позивача звернутися до суду з новим позовом з підстав виплати пенсії в неналежному розмірі.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.
Беручи до уваги те, що позивачем не доведено та не надано суду відповідних доказів завдання їй моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до квитанції № 96977 від 17.03.2021 позивачем сплачено судовий збір за подання позову в розмірі 908,00 грн.
Частинами 1 та 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 454,00 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання протиправною бездіяльності і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 08.09.2020 № 142 «Про розгляд рішення Донецького окружного адміністративного суду».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму судових витрат у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повне рішення суду складено 17 червня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.О. Куденков