Справа № 372/2264/21
Провадження 1-кс-720/21
ухвала
Іменем України
16 червня 2021 року Слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області клопотання слідчого слідчого відділення Обухівського РУП ГУНП в Київській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 про арешт майна,
Слідчий слідчого відділення Обухівського РУП ГУНП в Київській області лейтенант поліції ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021111230000601, яке погоджено прокурором Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_4 ..
На обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що 15.06.2021 року близько 14 години 50 хвилин двоє невідомих осіб жіночої статі, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом обману заволоділи належними ОСОБА_5 грошовими коштами в сумі 5000 Євро та 1000 доларів США.
15.06.2021 вказану подію внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021111230000601, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190КК України.
15.06.2021 року надано доручення про проведення слідчих (розшуквих) дій в порядку ст. 40,41 КПК України начальнику Обухівського РУП ГУНП в Київській області полковнику поліції ОСОБА_6 .
15.06.2021 року до СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області від о/у ВКП Обухівського РУП ГУНП в Київській області надійшов рапорт про те, що в ході проведення оперативно-розшукових заходів, направлених на встановлення осіб, які вчинили вищевказане кримінальне правопорушення, їхніх даних та транспортного засобу, на якому вони пересуваються, було встановлено, що останні пересуваються на легковому автомобілі марки «Volkswagen» модель «Passat», р.н. НОМЕР_1 , червоного кольору (реєстраційні номерні знаки можливо імітаційні «підвісні, підмінені»), та встановлено маршрут руху вищевказаного транспортного засобу та осіб, які в ньому перебувають.
На підставі вище викладеного з метою безперервного переслідування осіб, які вчинили злочин, з метою фіксації відомостей про обставини вчинення злочину, відшукання знаряддя і предметів кримінального правопорушення 15 червня 2021 року в період часу з 22 год. 45 хв. по 23 год. 47 хв. працівниками поліції в присутності понятих проведено обшук автомобіля марки «Volkswagen» модель «Passat», р.н. НОМЕР_1 , червоного кольору, який знаходився поблизу будинку № 22 по провулку Телеграфному в місті Києві, яким користувались особи, причетні до вчинення злочину, та яке на праві приватної власності, відповідно до KARTA POJAZDU належить ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), в ході якого було виявлено та вилучено:
-автомобіль марки «Volkswagen» модель «Passat», р.н. НОМЕР_1 , червоного кольору, який поміщено до Обухівського РУП ГУНП в Київській області;
В ході особистого обшуку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявлено та вилучено: грошові кошти 20 купюр номіналом 50 Євро кожна, 1 купюра номіналом 100 Євро, 1 купюра номіналом 200 Євро,які поміщено до спец пакету № 7141364; футляр для перепоровальних інструментів, блокнот «Хозяйке на заметку» із записами, рахунок - фактура № ЕМ00016586, письмові записи, телефон «Nokia» ІМЕІ НОМЕР_2 , які поміщено до спец пакету № 7141347; рукавичка травнева, рукавичка одноразова з полімерного матеріалу, поміщено до спец пакету №7141346.
В ході особистого обшуку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлено та вилучено: мобільний телефон «Nokia» ІМЕІ 1 НОМЕР_3 , ІМЕІ 2 НОМЕР_4 , який поміщено до спец пакету № 2022098; ланцюжок з хрестиком, які поміщено до спец пакету № 3131629.
Згідно постанови слідчого від 16 червня 2021 року вилучені 15 червня 2021 року речі та предмети в період з 22 год. 45 хв. по 23 год. 47 хв. в ході обшуку автомобіля марки «Volkswagen» модель «Passat», р.н. НОМЕР_1 , червоного кольору, який знаходився поблизу будинку № 22 по провулку Телеграфному в місті Києві, яким користувались особи, причетні до вчинення злочину, та яке на праві приватної власності, відповідно до KARTA POJAZDU належить ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), а саме:автомобіль марки «Volkswagen» модель «Passat», р.н. НОМЕР_1 , червоного кольору, який поміщено до Обухівського РУП ГУНП в Київській області;грошові кошти 20 купюр номіналом 50 Євро кожна, 1 купюра номіналом 100 Євро, 1 купюра номіналом 200 Євро,які поміщено до спец пакету № 7141364; футляр для перепоровальних інструментів, блокнот «Хозяйке на заметку» із записами, рахунок - фактура № ЕМ00016586, письмові записи, телефон «Nokia» ІМЕІ НОМЕР_2 , які поміщено до спец пакету № 7141347; рукавичка травнева, рукавичка одноразова з полімерного матеріалу, поміщено до спец пакету №7141346.мобільний телефон «Nokia» ІМЕІ 1 НОМЕР_3 , ІМЕІ 2 НОМЕР_4 , який поміщено до спец пакету № 2022098; ланцюжок з хрестиком, які поміщено до спец пакету № 3131629.2 викрутки різних розмірів, поміщено до спец пакету № 3010569, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема як арешт майна.
У відповідності до ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення та одержані внаслідок його вчинення.
Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів;2) спеціальної конфіскації;3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України (Речові докази). Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
У випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Також арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил КПК України.
Арешт може бути накладений у встановленому порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, які містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно, які використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди, а також є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову..
Слідчий СВ Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області в судове засідання не з'явився, в поданому клопотанні просив проводити судове засідання за його відсутності та у відсутність прокурора, клопотання підтримав в повному обсязі, просив не здійснювати фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів, в тому числі не здійснювати аудіо та відео запис судового засідання технічними засобами, оскільки слідчий та прокурор не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під № 12021111230000601 від 15.06.2021 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним ( рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року, та «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар ( рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982 року). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
У відповідності до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Так, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Тобто, обов'язок доведення необхідності арешту майна та наявності відповідних ризиків, законодавцем покладено на особу, що звернулася з клопотання про арешт майна.
В межах перевірки доводів клопотання слідчий суддя вважає доцільним першочергово надати правову оцінку твердженням слідчого про наявність у нього повноважень на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, оскільки інші вимоги клопотання підлягають вирішенню за умови повноважності ініціаторів застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року серед завдань кримінального провадження, що мають бути досягнуті у кримінально-процесуальній діяльності, визначає й такі, як охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.
Сутність введення у кримінально-процесуальну діяльність інституту слідчого судді полягає в тому, що він як носій судової влади реалізує свої повноваження на стадії досудового розслідування з метою виконання функції охорони та захисту прав, свобод та інтересів особи.
Таким чином, в системі юридичних гарантій захисту прав особи на досудових стадіях кримінального провадження повноваження слідчого судді набувають особливого значення, оскільки утворюють самостійну функцію судової влади, спрямовану виключно на захист конституційних прав і свобод.
Здійснюючи функцію судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час розгляду цього клопотання слідчим суддею було виявлено обставини, які можуть слугувати підставою для висновку про відсутність повноважень слідчого, який звернувся із цим клопотанням на проведення досудового розслідування у складі органу досудового розслідування, який зареєстрований і перебуває в межах територіальної юрисдикції суду, до якого подано це клопотання, а саме Обухівського районного суду Київської області, що у випадку задоволення клопотання може призвести до порушення прав та законних інтересів підозрюваного як до особи, відносно якого слідчим суддею від імені держави Україна можуть бути застосовані заходи забезпечення кримінального провадження.
Так, встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права .
Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». А відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України та ст. 10 КПК України). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Важливість суворого дотримання правил про підсудність доводиться і практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, як порушення вимог пункту 1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ розглядає порушення правил територіальної підсудності внаслідок передання справи з одного суду до іншого без належного законного обґрунтування, незважаючи на наявність чітких підстав зміни територіальної підсудності, встановлених у КПК України (див. пункт 98 рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман проти України»).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Згідно положень ст. 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.
Тобто, чинний кримінальний процесуальний закон визначає органами досудового розслідування не службових осіб - слідчих цих органів досудового розслідування, - а відповідні державні установи - слідчі підрозділи та підрозділи детективів.
Статтею 1 КПК України передбачено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим Кодексом та іншими законами України.
Частиною 6 ст. 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Тому, слідчий суддя, слідчий та прокурор мають керуватися виключно положеннями КПК України та нормативно-правовими актами, які йому не суперечать.
Таким чином, територіальна підсудність визначається за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду (ухвала ККС ВС від 22.04.2020 р., провадження № 51 - 1901 впс 20).
Аналогічні до висновків ККС ВС від 22.04.2020 року у справі № 51 - 1901 впс 20 роз'яснення містяться в листі ВССУ від 15.10.2013 ВССУ за № 1-1640/0/4-13, де зауважено, що у КПК йдеться про місце знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ, а не про фактичне місцезнаходження слідчого підрозділу. 16.06.2016 року ВССУ в своєму листі №223-1650/0/4-16 адресованному головам апеляційних судів відніс до слідчих підрозділів: головне слідче управління, слідче управління, відділ, відділення.
Судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК України). Також з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду клопотань, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена процесуальним законом (наприклад, ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 234 КПК України тощо) (лист ВССУ № 223-558/0/4-13 05.04.2013 року «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження»).
Таким чином, враховуючи зміст п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України та актуальну правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі ККС ВС від 22.04.2020 року (провадження № 51 - 1901 впс 20) клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, який є окремою юридичною особою і в складі якого знаходиться слідчий підрозділ, та, з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України та позицією ВССУ, викладену в листі № 223-558/0/4-13 від 05.04.2013 правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду клопотань, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена КПК України.
Під час розгляду клопотання, слідчим не доведено, що кримінальне провадження вчинено саме в межах територіальної юрисдикції Обухівського районного суду Київської області.
При цьому слід врахувати, що відповідно до пункту 3-1 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не пізніше 1 січня 2022 року".
Наразі система місцевих судів на території України не змінена.
Таким чином, повноваження слідчого щодо здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні в межах територіальної юрисдикції Обухівського районного суду Київської області залишились недоведеними.
Інші доводи і вимоги клопотання є похідними від питання повноважності особи, яка ініціює застосування заходів забезпечення кримінального провадження, тому не потребують додаткової правової оцінки у випадку недоведеності повноважень слідчого.
За таких обставин слідчий суддя прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 132, 170, 171-173, 309, 369-372, 532 КПК України, слідчий суддя,
В задоволенні клопотання слідчого СВ Обухівського РУП ГУ НП в Київській області про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021111230000601 відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятиденний строк з дня проголошення ухвали; у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Слідчий суддяОСОБА_1