Справа № 826/13282/16 Суддя першої інстанції: Чудак О.М.
16 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 року №418-17.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2017 року, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 18.03.2019 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 - постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено підстави нарахування Позивачу податкового зобов'язання, адже:
- у матеріалах справи відсутні докази набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ;
- судами не встановлено, на якому саме праві (власності чи користування) належить земля під будівлею Позивачу, чи є це право похідним в силу закону, яке не потребує додаткової державної реєстрації, не витребувано дані Державного земельного кадастру щодо підтвердження наявності або відсутності факту реєстрації земельної ділянки у встановленому законом порядку;
- спірним податковим повідомленням-рішенням не визначений звітний податковий період, за який нараховано земельний податок, не додано розрахунок нарахування податку відповідно до пункту 2.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 року №1236 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин);
- судами не перевірено правильність розрахунків земельного податку по земельній ділянці з урахуванням даних Державного земельного кадастру та розміру земельної ділянки, за яку Позивач повинен платити земельний податок.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2020 року замінено відповідача у справі з ДПІ у Солом'янському районі на Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2021 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, у спірному податковому повідомленні-рішенні відсутні відомості щодо періоду, за який проводиться нарахування, а також до нього не додано розрахунок здійснених нарахувань, по-друге, доказів належності Позивачу на праві власності нежитлової будівлі площею 847,9 кв. м, як і відомостей з державного земельного кадастру щодо земельних ділянок №72:052:001 та №72:415:036 до матеріалів справи не надано.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що із набуттям ознак суб'єкта господарювання фізична особа не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку. Наголошує, що спірне податкове повідомлення-рішення сформовано в автоматичному режимі на підставі відомостей нормативно-грошової оцінки земель.
Після усунення визначених в ухвалі від 31.03.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №239837 від 26.11.2002 року (а.с. 17), а також платником єдиного податку ІІІ групи з 01.01.2012 року згідно свідоцтва платника єдиного податку серії А №543742 від 11.01.2012 року (а.с. 18).
ДПІ у Солом'янському районі направлено ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 30.04.2015 року №418-17 (а.с. 10), яким останній визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 84 148,01 грн. Указаний індивідуальний акт за наслідками адміністративного оскарження було залишено без змін.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2013 року у справі №826/1418/13-а встановлено, що ОСОБА_1 є власником двоповерхової будівлі (літ. А) загальною площею 847,9 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 (а.с. 51-52).
Згідно договорів оренди нежитлового приміщення від 23.08.2013 року №20/1, від 01.05.2014 року №18/2 та від 01.02.2015 року №7 ФОП ОСОБА_1 передає в оренду приміщення у вказаній двоповерховій будівлі площею 92,4, 146 та 31,5 кв. м відповідно (а.с. 22-30).
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 16, 269, 270, 286, 287, 291, 297 Податкового кодексу України, ст. ст. 79-1, 125, 126, 193 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 15, 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на відсутність доказів належності приміщення Позивачу на праві власності, ненадання Відповідачем розрахунків та відсутність відомостей щодо земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Приписи ст. 270 ПК України закріплюють, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
При цьому положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Положеннями п. 287.7 ст. 287 ПК України передбачено, що у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В абз. 1 п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.
Згідно пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). А землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника чи землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
Згідно приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у статті 377 Цивільного кодексу України.
При цьому, відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
За результатами аналізу наведених вище правових норма судова колегія приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Колегією суддів враховується, що хоча матеріалів справи не містять документів на підтвердження перебування у власності Позивача нежитлової будівлі загальною площею 847,9 кв. м, однак ці обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили. У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до пункту 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України передбачає, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 року у справі № 21-2352а15, який в подальшому був підтриманий і Верховним Судом у постановах від 15.02.2019 року у справі №826/9948/16, від 09.04.2019 року у справі №826/12960/16, від 21.05.2020 року у справі №826/10983/18, від 05.02.2021 року у справі №826/16051/16.
Таким чином, надання нежилих приміщень в найм не вважається використанням земельної ділянки у господарській діяльності, а тому і не є підставою для звільнення від сплати земельного податку.
Разом з тим, як вірно підкреслив суд першої інстанції, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру відповідно до ст. 194 ЗК України є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування, нотаріусом та посвідчується його печаткою.
Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне Позивачу на праві власності нерухоме майно, Відповідачем надано не було. Крім того, відсутні відомості щодо земельних ділянок №72:052:001 та №72:415:036, які, як стверджує контролюючий орган, належать на праві власності платнику податків, й у розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, про що останній повідомив суд першої інстанції на його запит листом від 11.06.2019 року №9-26-0.41-3107/2-19 (а.с. 178-179).
Крім іншого, колегія суддів звертає увагу, що під час нового розгляду ГУ ДПС у м. Києві, попри висновки Верховного Суду у цій справі, не було надано суду ні відомості з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, ні, всупереч приписів п. 58.1 ст. 58 ПК України, розрахунок податкового зобов'язання та штрафних санкцій.
За таких обставин судова приходить до висновку про ненадання Відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 30.04.2015 року №418-17, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №826/14191/16, від 05.02.2021 року у справі №826/16051/16 та від 26.04.2021 року у справі №806/996/16.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 16» червня 2021 року.