Справа № 580/368/21 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко
15 червня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Горяйнова А.М.
Кузьмишиної О.М.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо несвоєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні позивача з військової служби;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 376 195,59 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 19 квітня 2019 року, однак грошова компенсація за неотримане речове майно була виплачена через 61 день після звільнення, чим порушено вимоги законодавства про працю, яким передбачено обов'язок виплати належних працівникові сум у день звільнення. Крім того, вказано, що компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, була виплачена не у день звільнення з військової служби, а на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі №580/3438/20 - 30 грудня 2020 року. Вказано, що враховуючи зміст ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, період часу з 20 квітня 2019 року по 30 грудня 2020 року є часом прострочення розрахунку при звільненні. Ненарахування та невиплата відповідачем зазначених коштів у день звільнення не відповідає вимогам трудового законодавства, у зв'язку з чим підлягають стягненню з відповідача грошові кошти за весь час затримки виплати належних працівникові сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року даний адміністративний позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 20 квітня 2019 року по 29 грудня 2020 року та з грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 20 квітня 2019 року по 18 червня 2019 року.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та з грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 77 420 грн. 77 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Також не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Оскільки сторони до суду не з'явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19 квітня 2019 року №90, позивача, звільненого з військової служби в запас наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” від 11 квітня 2019 року №81 за пп. «б» п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення з 19 квітня 2019 року. Вказаним наказом встановлено виплатити позивачу грошову компенсація замість речового майна, що підлягає видачі в сумі 95 832,14 грн.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 липня 2020 року №6/7/517 у відповідь на звернення позивача повідомлено, що грошова компенсація за неотримане речове майно нарахована та виплачена позивачу 11 травня 2019 року в сумі 18 138,25 грн. та 19 червня 2019 року в сумі 86 256,41 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі №580/3438/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 30 квітня 2015 року по 19 квітня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19 квітня 2019 року.
Вказане рішення набрало законної сили 11 лютого 2021 року.
30 грудня 2020 року на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі №580/3438/20 відповідачем проведено виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в сумі 41 073,37 грн., що підтверджується випискою Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк".
Позивач вважаючи, що бездіяльністю відповідача було порушено його права та діюче законодавства, посилаючись на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, просив зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних йому при звільненні сум по день фактичного розрахунку.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно зі статтею 1, регулює трудові відносини виключно працівників, до кола яких особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, як спеціальні суб'єкти права, не належать, оскільки не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять саме службу цивільного захисту на умовах контракту.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас, спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Однак, ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби середнього заробітку. У той же час, такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року по справі №120/2005/19-а та від 30 квітня 2020 року по справі № 140/2006/19, відтак, заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин вбачається необґрунтованим.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ч.2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, з наведеного слідує, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність задля захисту майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій у сумі 41 073, 37 грн 30 грудня 2020 року, а грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 108 138,25 грн - 11 травня 2019 року та у сумі 86 256,41 грн - 19 червня 2019 року. Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 20 квітня 2019 року по 29 грудня 2020 року та з грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 20 квітня 2019 року по 18 червня 2019 року.
Згідно довідки Черкаського обласного військового комісаріату від 04 вересня 2020 року №6/7/608 про доходи ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням (лютий-березень 2019 року) становить 35 741, 86 грн. Для обчислення середнього заробітку необхідно застосовувати показник 605,79 грн. в день (35741, 86 грн./59 календарний день).
Як встановлено судом першої інстанції, період затримки розрахунку при звільненні позивача щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно становить з 20 квітня 2019 року (наступний за днем звільнення день) до 18 червня 2019 року (виплата у повному обсязі здійснена - 19 червня 2019 року) та становить 60 календарних днів.
Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно складає 36347, 40 грн. (605,79 грн. х 60 днів затримки).
Період затримки розрахунку при звільненні позивача щодо виплати щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій становить з 20 квітня 2019 року (наступний за днем звільнення день) до 29 грудня 2020 року (виплата здійснена - 30 грудня 2020 року) та становить календарні 620 днів.
Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій складає 375 589, 80 грн. (605,79 грн. х 620 днів затримки).
Колегія суддів наголошує на тому, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до норм ч. 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що сума заборгованості складала 46724,42 грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 108510 грн, що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості.
За висновками суду першої інстанції, розмір майнових втрат позивача внаслідок несвоєчасного розрахунку склав 41 073,37 грн., що підлягає компенсації позивачу за рахунок відповідача за несвоєчасний з ним розрахунок. При цьому, було враховано, що кошти були стягнуті у судовому порядку і виплачені відповідачем добровільно після набрання законної сили рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду, а тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала в тому числі і від дати звернення позивача з позовами до суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав підстави зменшити суму стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення заявленої позивачем у позові компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості у сумі було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17.
На підставі викладеного, з урахуванням суми заборгованості, істотності цієї суми порівняно із сумою середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, принципу співмірності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 77420,77 грн. (41073,37 грн. - за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій + 36347, 40 грн. за несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно), який має компенсаторний характер та є співмірним.
Відповідач наполягає на тому, що положення ст. 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідні кошти були виплачені позивачу на виконання судових рішень, а не як суми виплат, які належали йому при звільненні. Разом з тим, стягнення коштів саме на підставі судових рішень не змінює правової природи таких виплат, як коштів, що належали до виплати позивачу на день його звільнення зі служби. Право на отримання вказаних виплати у позивача виникло у зв'язку з проходженням військової служби, а судовими рішеннями відповідне право було лише підтверджене. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Згідно з приписами ч. 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Черкаського обласного військового комісаріату - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 15 червня 2021 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: А.М. Горяйнов
О.М. Кузьмишина