Справа № 580/311/21 Суддя (судді) першої інстанції: С.М. Гарань
15 червня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Горяйнова А.М.
Кузьмишиної О.М.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 06 квітня 2017 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 06 квітня 2017 року;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 квітня 2017 року по 29 вересня 2020 року в сумі 393 742,16 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем протиправно у період з 01 січня 2016 року по 06 квітня 2017 року не було проведено нарахування та виплату індексації. Позивач стверджує, що посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів є безпідставними, оскільки обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Також, на думку позивача, остаточний розрахунок при звільненні здійснено з порушенням строків визначених законодавством, відповідачем не було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, тим самим порушено права позивача.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року даний адміністративний позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 06 квітня 2017 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 06 квітня 2017 року.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 70 764 грн 72 коп. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Також не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В частині позовних вимог про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 06 квітня 2017 року рішення відповідачем не оскаржується.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 06 квітня 2017 року №73 позивача, звільненого від займаної посади в запас за частиною 6 підпункту «а», з урахуванням пункту 1 частини 8 підпункту «ї» статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06 квітня 2017 року.
При цьому, відповідачем не було вчасно проведено повний розрахунок з усіх видів забезпечення, а саме не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік та індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 06 квітня 2017 року.
У зв'язку з цим позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації за період з 01 січня 2016 року по 06 квітня 2017 року.
26 жовтня 2020 року Військовою частиною НОМЕР_1 листом №3226 повідомлено позивача, що відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2 у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення. Також стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у січні 2016 року - лютому 2018 року, Департаментом фінансів Міністерства оборони України надане докладне роз'яснення від 26 березня 2018 року №248/1485, де зазначено, що на вказану виплату виділити відповідний фінансовий ресурс у Міністерства оборони не було можливості та механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає, що підтверджено роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16 липня 2015 року №10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, від 08 серпня 2017 року №13700/з та від 08 серпня 2017 року №78/0/66-17.
У зв'язку з викладеними обставинами позивач звертався до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про виплату компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.
Рішенням суду від 10 квітня 2020 року у справі № 580/589/20 (набрало законної сили 07 серпня 2020 року) позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні 42 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення суду військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачу грошову компенсацію за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік та виплатила грошову компенсацію 29 вересня 2020 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку.
Позивач вважаючи, що бездіяльністю відповідача було порушено його права та діюче законодавства, посилаючись на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, просив зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних йому при звільненні сум по день фактичного розрахунку.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно зі статтею 1, регулює трудові відносини виключно працівників, до кола яких особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, як спеціальні суб'єкти права, не належать, оскільки не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять саме службу цивільного захисту на умовах контракту.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас, спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Однак, ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби середнього заробітку. У той же час, такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року по справі №120/2005/19-а та від 30 квітня 2020 року по справі № 140/2006/19, відтак, заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин вбачається необґрунтованим.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, з наведеного слідує, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність задля захисту майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року у справі № 580/589/20 лише 29 вересня 2020 року. Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Згідно довідки ГУ ПФУ в Черкаській області від 05 січня 2021 року (форма ОК-5) середньоденний розмір заробітку, з розрахунку 42 робочих днів, склав (шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на кількість відпрацьованих за цей період робочих днів) (7 258,00 грн + 11 794, 25 грн)/ 42 дні = 453,62 грн.
Як встановлено судом, період затримки розрахунку при звільненні позивача щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно становить з 07 квітня 2017 року (наступний за днем звільнення день) до 28 вересня 2020 року (виплата у повному обсязі здійснена - 29 вересня 2020 року) та становить 867 календарних днів.
Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно складає 393742,16 (453,62 грн. х 867 днів затримки).
Колегія суддів наголошує на тому, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до норм ч. 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Колегія суддів вважає зауважує, що сума заборгованості склала суму, що є значно меншою, ніж сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості.
За висновками суду першої інстанції, розмір майнових втрат позивача внаслідок несвоєчасного розрахунку склав 70764,72 грн., що підлягає компенсації позивачу за рахунок відповідача за несвоєчасний з ним розрахунок. При цьому, було враховано, що кошти були стягнуті у судовому порядку і виплачені відповідачем добровільно після набрання законної сили рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду, а тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала в тому числі і від дати звернення позивача з позовами до суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав підстави зменшити суму стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення заявленої позивачем у позові компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості 393742,16 було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17.
На підставі викладеного, з урахуванням суми заборгованості, істотності цієї суми порівняно із сумою середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, принципу співмірності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 70764,72 грн., який має компенсаторний характер та є співмірним.
Відповідач наполягає на тому, що положення ст. 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідні кошти були виплачені позивачу на виконання судових рішень, а не як суми виплат, які належали йому при звільненні. Разом з тим, стягнення коштів саме на підставі судових рішень не змінює правової природи таких виплат, як коштів, що належали до виплати позивачу на день його звільнення зі служби. Право на отримання вказаних виплати у позивача виникло у зв'язку з проходженням військової служби, а судовими рішеннями відповідне право було лише підтверджене. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Згідно з приписами ч. 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 15 червня 2021 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: А.М. Горяйнов
О.М. Кузьмишина