Справа № 640/29172/20 Суддя першої інстанції: Гарник К.Ю.
15 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М.,
при секретарі - Ткаченко В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Служби у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ №16 від 30 квітня 2020 року Служби у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про тимчасове влаштування дитини ОСОБА_2 в сім'ю громадянина ОСОБА_3 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року закрито провадження в адміністративній справі № 640/29172/20 за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним та скасування рішення.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було не повно досліджено обставини, що мають значення для справи, не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу від Служби у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що дані правовідносини виникли у сфері сімейних відносин, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов'язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу, таким чином, спірні правовідносини мають приватноправовий характер та стосуються особистих немайнових прав батька неповнолітньої дитини при цьому відповідач у спірних правовідносинах не реалізує публічно-владні управлінські функції. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_2 , 2005 року народження, місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання).
01 березня 2020 року, як вказано у позовній заяві, син позивача, перебуваючи в гостях у своєї рідної тітки, вчинив замах на життя останньої та її малолітнього сина - ОСОБА_4 , завдавши ножами множинні тілесні ушкодження.
За вказаним фактом проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020110200001218 від 01 березня 2020 року, за підозрою неповнолітнього ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, пунктом 1 та пунктом 2 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України. Однією з причин вчинення даного злочину є психічні розлади у здоров'ї неповнолітнього, у трирічному віці йому було поставлено діагноз «аутизм», а відповідно до висновку психіатричної експертизи №118 від 04 березня 2020 року син позивача страждає на несоціалізовані розлади поведінки та у повній мірі не здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними.
03 березня 2020 року ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід тримання під вартою до 30 березня 2020 року, а ухвалою Києво-Святошинського районного суду в Київській області від 25 березня 2020 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 23 квітня 2020 року.
23 квітня 2020 року ОСОБА_2 звільнено з-під варти та ухвалою суду обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового арешту за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач зазначає, що здійснюючи пошуки свого сина, їй стало відомо, що він проживає в сім'ї ОСОБА_3 , який станом на 23 квітня 2020 року був стороннім, незнайомим чоловіком для неї та її неповнолітнього сина.
Також, позивач вказує, що вона, її представники та інші родичі неповнолітнього не були повідомлені стороною обвинувачення та судом про зміну запобіжного заходу неповнолітньому, а також стверджує, що слідча умисно приховувала інформацію про місце перебування сина від позивача.
03 червня 2020 року представник позивача звернулась до відповідача з адвокатським запитом, в якому просила надати роз'яснення законності підстав проживання неповнолітнього ОСОБА_2 у сторонній сім'ї ОСОБА_3 .
Листом від 09 червня 2020 року №2099 представника позивача повідомлено про те, що неповнолітнього ОСОБА_2 влаштовано на тимчасове проживання в сім'ю Шиндерів на підставі наказу №16 від 30 квітня 2020 року, а також в листі зазначено, що Службою не приймалось рішення щодо відібрання неповнолітнього ОСОБА_2 у його матері та не піднімалось питання про доцільність позбавлення її батьківських прав відносно дитини.
На переконання позивача, наказ №16 від 30 квітня 2020 року про тимчасове влаштування неповнолітнього ОСОБА_2 в сім'ю ОСОБА_3 видано безпідставно та всупереч діючому законодавству, з огляду на те, що неповнолітній не є дитиною - сиротою або дитиною позбавленою батьківського піклування. Незгода позивачки з вищевказаним наказом й стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Пунктами 1 та 2 ч.1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень або наданні адміністративних послуг.
Водночас, помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних/господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 лютого 2020 року у справі №804/8648/17, що «публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.»
В силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки Верховного Суду у спірних правовідносинах в межах даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки під час влаштування дитини відповідачем порушено вимоги пунктів 11 та 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, не враховано факту психічного стану дитини, не враховано місця проживання неповнолітнього та його матері - позивача у справі, а також прийнято наказ без рішення суду, що позбавило позивача, як матір, можливості піклуватись за сином. Крім того, оскаржуваний наказ є таким, що суперечить інтересам дитини, оскільки неповнолітнього ОСОБА_2 влаштовано до незнайомих йому людей, а мати та інші родичі останнього не були повідомлені про зміну запобіжного заходу.
Відповідно до частини першої статті 56 Цивільного кодексу України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Відповідно до постанови про залучення законного представника Києво - Святошинського РВ ГУ НПУ в Київській області від 02.03.2020 року, у кримінальному провадженні № 12020110200001218 від 01.03.2020 року, як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучена головний спеціаліст відділу з питань захисту прав дітей, сім'ї, та профілактичної роботи служби у справах дітей та сім'ї Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області Дубінчук Л.М.
Отже, дані правовідносини виникли у сфері сімейних відносин, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов'язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що відповідач у спірних правовідносинах не реалізує публічно-владні управлінські функції, позаяк, останній виступає законним представником неповнолітнього ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 18 Сімейного кодексу України одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17.
Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що з установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О.Є.Пилипенко
Судді Я.Б.Глущенко
Я.М.Собків
Постанова складена в повному обсязі 15 червня 2021 року.