Справа № 640/15656/19 Суддя першої інстанції: Чудак О.М.
14 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Горяйнова А.М.,
суддів - Файдюка В.В. та Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві (процесуальним правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві) від 26 квітня 2019 року № 3161328-1305-2615.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року вказаний адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 04 лютого 2021 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник зазначає, що у ОСОБА_1 виник обов'язок зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 з моменту набуття права власності на розташоване на ній нежитлове приміщення № 17 третього поверху (літ. «А»). Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 12 лютого 2019 року у справі № 804/5488/16, від 11 грудня 2018 року у справі № 804/5486/16, від 06 листопада 2020 року у справі № 826/10186/17, від 23 травня 2019 року у справі № 826/1430/16, відповідач наголошує на тому, що ОСОБА_1 є платником земельного податку незалежно від того, чи внесені відомості про неї як власника чи користувача земельної ділянки до Державного земельного кадастру.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що суд першої інстанції не пов'язував виникнення обов'язку зі сплати земельного податку з моментом державної реєстрації права власності чи права користування земельною ділянкою. Також позивач зазначає, що у неї не виникло підстав для розробки технічної документації із землеустрою і технічної документації з оцінки землі, адже вона є власником лише частини нежитлового приміщення в багатоквартирному житловому будинку. Позивач наголошує, що джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, однак відповідач такого документа не надав. Доказів врахування частики позивача у праві власності на будинок також не надані.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року - без змін, виходячи з такого.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежиле приміщення № 17 третього поверху (літ. «А») загальною площею - 140,30 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач набула право власності на вказане приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 05 березня 2003 року, що зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації 13 березня 2003 року за реєстровим № 2652-п.
Право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок, у встановленому законом порядку не оформлене.
З даних публічної кадастрової карти судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться земельна ділянка з обліковим кодом 8000000000:76:036:018.
Згідно витягу з бази даних державного земельного кадастру станом на 12 березня 2012 року на земельній ділянці №8000000000:76:036:018 за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані кілька будинків: по вул. Лютеранській 25 , 27-29 , 31 , 33 , 35/30 та по АДРЕСА_1 .
Головне управління ДФС у м. Києві надіслало позивачу податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року № 3161328-1305-2615, яким визначило суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2019 рік у розмірі 40942 грн 22 коп. відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України.
Не погоджуючись із вказаним рішення контролюючого органу, ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом про визнання його протиправним і скасування.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення) обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на будинок, будівлю або споруду. Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення № 17 третього поверху (літ. «А»), загальною площею 140,30 кв.м., яке знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що вона є платником земельного податку за вказану земельну ділянку.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що для правильного розрахунку суми податку відповідач повинен був керуватись вимогами п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України та визначити податкове зобов'язання позивача пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в її користуванні з урахуванням прибудинкової території. Натомість відповідачем не доведено того, що визначення площі земельної ділянки, яка є об'єктом оподаткування, проведено з урахуванням вимог п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України.
Також суд першої інстанції зауважив, що позбавлений можливості визначити належний розмір податкового зобов'язання позивача зі сплати земельного податку у 2019 році з огляду на відсутність даних щодо площі земельної ділянки, на якій розташоване, належне позивачу приміщення, а також даних щодо власників та площі належних їм приміщень, які розташовані на цій же земельній ділянці.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Головне управління ДПС у м. Києві в апеляційній скарзі наводить доводи із посиланням на практику Верховного Суду виключно про те, що відсутність зареєстрованого права власності чи користування земельною ділянкою не звільняє власника розташованого на ній об'єкта нерухового майна від обов'язку сплачувати земельний податок.
Разом з тим, такі доводи контролюючого органу повністю узгоджуються із висновками суду першої інстанції, що викладені в рішенні суду від 04 лютого 2020 року.
Як раніше зазначалося, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є платником земельного податку саме як власник нежилого приміщення, розміщеного на земельній ділянці.
Натомість підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року № 3161328-1305-2615 стало те, що відповідач не надав доказів врахування положень п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України при визначенні суми податкового зобов'язання.
Доводів та заперечень щодо вказаного висновку суду першої інстанції апеляційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві не містить.
Підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме - п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України, судом апеляційної інстанції також не встановлено.
Так, згідно з п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Відповідно до п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
За правилами ст. 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Порядок обчислення плати за землю визначений у ст. 286 Податкового кодексу України.
Згідно з абз. 1 п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У відповідності до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Судом першої інстанції встановлено та відповідачем не заперечується, що за договором купівлі-продажу від 05 березня 2003 року, що зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації 13 березня 2003 року за реєстровим № 2652-п, ОСОБА_1 придбала лише частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - нежиле приміщення № 17 (літ. «А») загальною площею 140,30 кв.м., яке розміщене на третьому поверсі.
Відтак земельна ділянка, на якій розташована будівля, перебуває у користуванні не лише позивача, а й інших осіб.
У відзиві на позовну заяву контролюючий орган навів розрахунок податкового зобов'язання, з якого вбачається, що ОСОБА_1 було нараховано земельний податок на земельну ділянку площею 140 кв.м.
Разом з тим доказів, які б підтверджували, що земельний податок було нараховано позивачу пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в її власності, відповідачем не надано.
Матеріали справи не містять доказів, які б вказували на загальну площу будинку за адресою: АДРЕСА_1 , кількість власників та користувачів приміщень у такому будинку із зазначенням їх частки, а також площу земельної ділянки, на якій розміщена будівля.
Незважаючи на те, що саме вказана обставина стала підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відповідач, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, не навів заперечень проти вказаних висновків суду та не надав доказів належного врахування положень п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 238, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач А.М. Горяйнов
Судді В.В. Файдюк
Є.В. Чаку