П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4860/20
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, -
30.10.2020 року позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, в якому просили суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача про припинення виплати допомоги переміщеним особам на проживання від 14.03.2019 р.;
- визнати неправомірним та скасувати рішення комісії відповідача від 14.09.2020 р. про відмову в призначенні допомоги переміщеним особам на проживання;
- зобов'язати відповідача відновити виплату допомоги на проживання переміщеним особам з 01.03.2019 р.;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 100000 грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними рішеннями.
В обґрунтування позовних вимог, позивачі посилались на те, що оскаржувані рішення не відповідають вимогам закону, оскільки наявність у власності внутрішньо переміщених осіб нерухомого майна може бути підставою для відмови у призначенні або припиненні виплати щомісячної адресної допомоги лише тоді, коли воно розташоване у регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення. При цьому позивачі зазначали, що належна ОСОБА_1 житлова нерухомість розташована в населеному пункті, в якому здійснювалася антитерористична операція, а тому відповідач не мав законних підстав для припинення виплати допомоги та відмови у її виплаті позивачам.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_2 зазначав, що внаслідок протиправних рішень відповідача, він, як особа з інвалідністю, через нестачу коштів був позбавлений можливості на якісне та своєчасне лікування, оскільки витрачав кошти, призначені для лікування, на оплату комунальних послуг.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, частково задоволений адміністративний позов:
- визнане протиправним та скасовано прийняте 14.03.2019 року Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення про припинення допомоги переміщеним на проживання;
- зобов'язано Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01.03.2019 р. по 31.03.2019 р.;
- зобов'язано Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01.04.2019 р. по 22.04.2019 р.;
- стягнути з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_2 1000 грн. моральної шкоди.
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять змінити рішення суду першої інстанції, скасувавши його в частині, якою відмовлено у визнанні протиправним та скасування рішення комісії від 14.09.2020 року про відмову у призначенні допомоги переміщеним особам на проживання, зобов'язання відносити виплату цієї допомоги з 01.03.2019 року та стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн., та ухвалити в цій частині позовних вимог нове судове рішення, яким задовольнити ці вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянти зазначили, що вони у 2014 році переїхали до м. Миколаєва з тимчасово окупованих територій, перебували на обліку в управлінні соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення миколаївської міської ради, як отримувачі адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату комунально-житлових послуг. Проте 14.03.2019 року відповідач незаконно припинив виплату вказаної допомоги та звернувся до місцевого суду із позовом про стягнення всієї суми отриманої апелянтами допомоги, але рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.05.2020 року у справі №489/6789/19, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 13.08.2020 року, у задоволені цього позову було відмовлено.
Апелянти посилаються на помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення від 14.09.2020 року про відмову у призначені допомоги через те, що заява про призначення такої допомоги не була обґрунтована саме приписами п. 2 Порядку затвердженого Постановою КМУ 505 від 01.10.2015 року. Апелянти вважають такі висновки несправедливими та незаконними, оскільки жодний нормативно-правовий акт не зобов'язує апелянтів при зверненні до органів соціального захисту вказувати пункт порядку на підставі якого вони просять призначити допомогу. Окрім іншого апелянти зазначають, що у відповідача в розпорядженні були всі медичні документи ОСОБА_2 , а тому комісія мала можливість прийняти відповідне рішення, застосувавши п. 2 Порядку затвердженого Постановою КМУ 505 від 01.10.2015 року.
Вважають апелянти і несправедливим присуджений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки через незаконне припинення допомоги , апелянти втратили можливість для отримання необхідної їм матеріальної підтримки держави, яка гарантується законом. Апелянти посилаються на те, що через безпідставне припинення виплати допомоги, безпідставне звернення департаменту до суду, та подання апеляційної скарги в цій справі, ОСОБА_1 змушена працювати ще більше аби покрити витрати на комунальні послуги, оренду квартири, харчування, лікування ОСОБА_2 . Зазначають апелянти, і про те, що через постійні хвилювання, образу та приниження, які ОСОБА_2 зазнав у зв'язку із незаконними діями відповідача, у нього загострився перебіг хронічних хвороб, оскільки людина, яка не може самостійно пересуватись через відсутність зору, та потребує сторонньої допомоги та догляду, стала почуватися ще більш незахищеною, такою, що залишили на призволяще з бідою, яка з ним сталася - вимушений переїзд із зони проведення АТО в іншу місцевість, де немає власного житла, родичів, знайомих.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв'язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що ОСОБА_2 з 16.10.2014 року перебуває на обліку, як особа переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджено довідкою від 16.10.2014 № 4902000040 (а.с. 69), є особою з інвалідність першої групи (А) з дитинства по зору, яка потребує постійної сторонньої допомоги та стаціонарного лікування (а.с. 6).
ОСОБА_1 з 16.10.2014 року перебуває на обліку, як особа переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджено довідкою від 16.10.2014 № 4902000038 (а.с. 70).
Факт перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі, сторонами и справі не оспорюється.
На підставі заяв ОСОБА_2 від 03.11.2014 р. та від 14.05.2015 року ОСОБА_2 отримував допомогу переміщеним особам на проживання в період з 03.11.2014 р. по 02.05.2015 року та з 03.05.2015 р. по 02.11.2015 року (а.с. 72, 73). Виплата зазначеної допомоги була припинення з 03.11.2015 року (а.с. 76).
В подальшому, заява на призначення щомісячної адресної допомоги особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, була подана ОСОБА_1 21.08.2015 року (а.с. 74), та в періоди з 03.11.2015 року по 02.05.2016 року (а.с. 75), з 01.04.2016року по 30.04.2016 року, з 01.05.2016 року по 15.10.2016 року (а.с. 77), з 17.10.2016 року по 16.04.2017 року (а.с. 78), з 18 по 30 квітня 2017 року та з 01.05.2017 року по 18.10.2017 року (а.с. 79), з 23.10.2017 року по 22.04.2018 року (а.с. 80), з 24.04.2018 року по 22.10.2018 року (а.с. 81) зазначена допомога була отримана ОСОБА_1 .
Також, 23.10.2018 року ОСОБА_1 була подана заява на призначення щомісячної адресної допомоги особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (а.с. 93). Вказана заява подана на шляхом заповнення відповідного бланка, у рядку якого «наявність у будь-кого із членів сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах інших, ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції» ОСОБА_1 вказана «не маю».
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.10.2018 року, було прийнято рішення від 05.11.2018 року про призначення на період часу з 23.10.2018 року по 22.04.2019 року допомоги переміщеним особам на проживання в загальній сумі на сім'ю - 2307,50 грн. (а.с. 92).
Також, відповідно до матеріалів справи, рішенням Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради від 14.03.2019 року (а.с. 83), виплата допомоги ОСОБА_1 була припинена з 01.03.2019 року, з підстав виявлення факту подання недостовірної інформації, яка впливає на призначення грошової допомоги.
У якості недостовірної інформації, відповідач вважав не повідомлення ОСОБА_1 інформації про належність ії на праві власності нерухомого житлового майна - 1/6 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованим працівником відповідача 21.02.2019 року (а.с. 82).
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.05.2020 року у справі №489/6789/19, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 13.08.2020 року (а.с. 12-14), було відмовлено у задоволенні позовних вимог Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надміру виплачених сум грошової допомоги.
28.08.2020 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила поновити їй та членам її родини виплати адресної допомоги , особам які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, починаючи з моменту припинення виплат з березня 2019 року (а.с. 88).
14.09.2020 року протокольним рішенням комісії з питань призначення (відновлення) усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та субсидій Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради було відмовлено ОСОБА_1 в призначені державної допомоги внутрішньо переміщеним особам згідно з п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, з посиланням на наявність у заявника у власності житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України (а.с. 90), зазначене рішення оформлене витягом з протоколу засідання комісії № 28 від 14.09.2020 року.
Листом від 14.09.2020 року №1490/09.02-13 ОСОБА_1 було повідомлено про прийняте рішення (а.с. 8, 91).
09.10.2020 року адвокатом апелянтів був здійснений адвокатський запит до Департаменту охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації стосовно можливості проведення у с. Новоолександрівка Біловодського району Луганської області лікування на постійній основі хронічних хвороб ОСОБА_2 , відповідно до встановлених йому діагнозів згідно із випискою з історії хвороби Миколаївської обласної клінічної лікарні від 24.02.2020 року №2256 (а.с. 15, 16).
Відповідно до матеріалів справи, листом від 21.10.2020 року за вих. №2/05/04602 Департамент охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації, в межах своїх повноважень, надав відповідь на запит адвоката, до якої додав лист комунального некомерційного підприємства «Біловодська багатопрофільна лікарня» Біловодської селищної ради від 21.10.2020 року вих. №2016 щодо відсутності нефрологічного відділення та спеціалізованого обладнання для проведення гемодіалізу (а.с. 20, 21).
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заповнюючи бланк заяві від 23.10.2018 року. ОСОБА_1 навела достовірну інформацію на питання «наявність у будь-кого із членів сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах інших, ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції», оскільки село Новоолександрівка Біловодського району Луганської області (де розташоване належна ОСОБА_1 частина нерухомого житлового майна) входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, проте як підставою для припинення виплати допомоги є «наявність у будь-якого із членів сім'ї у власності житлового приміщення/частини житлового приміщення, розташованого в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення». При цьому суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів роз'яснення позивачам вимог пункту 5 та змін до пункту 6 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 505 від 01.10.2015 року або положень нормативно-правових актів, якими затверджені переліки відповідних населених пунктів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішення комісії відповідача від 14.09.2020 року, суд першої інстанції виходив з того, що належне позивачу ОСОБА_1 нерухоме майно (його 1/6 частина) розташоване в іншому регіоні, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, що є підставою для відмови у наданні допомоги, в той час як потреба ОСОБА_2 у тривалій вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі, у заяві від 23.10.2018 року не зазначена у якості підставив для отримання допомоги.
Частково задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував підтверджений матеріалами справи незадовільний стан здоров'я позивача - ОСОБА_2 , але, не встановивши (за відсутності належних та допустимих доказів) причинного зв'язку між рішенням про припинення виплати адресної допомоги від 14.03.2019 року та станом здоров'я ОСОБА_2 , виходив з того, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції, але які не завжди досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи міської ради належать до системи місцевого самоврядування.
Згідно з пунктами 1.1, 1.3 Положення про Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 23 лютого 2017 № 16/32, департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі - департамент) є виконавчим органом Миколаївської міської ради. У своїй діяльності департамент керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів виконавчої влади, рішеннями міської ради, рішеннями виконавчого комітету міської ради, розпорядженнями міського голови, цим Положенням, іншими нормативними актами.
Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо перемішеним особами для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений Постановою КМУ №505 від 01.10.2014 року (надалі Порядок №505, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин - 28.08.2020 року).
Відповідно до пункту 1 Порядку №505, цей Порядок визначає механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога).
Відповідно до абзаців першого та третього пункту 2 Порядку №505, грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085.
При цьому абзацом другим пункту 2 Порядку №505 встановлено, що за рішенням комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, грошова допомога може надаватися внутрішньо переміщеним особам з інвалідністю, їх дітям, дітям з інвалідністю та особам, що здійснюють за ними догляд, які перемістилися з населених пунктів Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і не мають можливості повернутися до попереднього місця проживання, у тому числі через потребу у тривалій вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі або третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі із цілодобовим спостереженням або у зв'язку із загрозою насильства чи психологічною травмою.
Відповідно до п. 5 Порядку №505, для отримання грошової допомоги уповноважений представник сім'ї звертається за фактичним місцем проживання (перебування) сім'ї до уповноваженого органу із письмовою заявою, складеною у довільній формі, про надання грошової допомоги і подає документи, визначені цим пунктом.
Уповноважений представник сім'ї пред'являє посадовій особі уповноваженого органу паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а для іноземців та осіб без громадянства - документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус.
Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім'ї. Таку заяву на наступний шестимісячний строк може бути подано з дати його початку або не раніше ніж за 15 днів до закінчення поточного шестимісячного строку.
У заяві зазначаються такі відомості про всіх членів сім'ї, які претендують на отримання грошової допомоги:
прізвище, ім'я та по батькові;
число, місяць, рік народження;
серія, номер (у разі наявності) паспорта громадянина України, ким і коли виданий або серія, номер документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а для іноземців та осіб без громадянства - документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус;
реєстраційний номер облікової картки платника податків (не зазначається фізичними особами, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному територіальному органу ДФС і мають відмітку в паспорті);
інформацію про:
- зареєстроване та фактичне місце проживання (перебування);
- наявність у будь-якого із членів сім'ї у власності житлового приміщення/частини житлового приміщення, розташованого в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення;
- наявність житлового приміщення, яке зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації;
- наявність у будь-якого з членів сім'ї на депозитному банківському рахунку (рахунках) коштів у розмірі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб;
- місце роботи осіб працездатного віку та час, з якого особа там працює;
- наявність у будь-якого з членів сім'ї інвалідності із зазначенням групи інвалідності.
До заяви додаються копія довідки з військової частини про залучення до проведення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації (для військовослужбовців з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації), копія довідки з місця роботи або копія іншого документа, що посвідчує зайнятість (для працездатних осіб), копія свідоцтва про шлюб, копії свідоцтв про народження дітей, засвідчені власним підписом уповноваженого представника сім'ї, копія довідки від уповноваженого банку із зазначенням реквізитів поточного рахунка, письмова згода (у довільній формі) про виплату грошової допомоги уповноваженому представнику сім'ї від інших членів сім'ї та згода на обробку персональних даних, а також письмовий дозвіл на розкриття уповноваженим банком інформації, що містить банківську таємницю, щодо поточного рахунка, відкритого уповноваженому представнику сім'ї в установі уповноваженого банку. У разі наявності житлового приміщення, яке зруйноване або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, додається копія акта обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири) (далі - акт технічного стану), складеного комісією, утвореною районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, військово-цивільною адміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі утворення) ради, виконавчим органом ради об'єднаної територіальної громади, за формою згідно з додатком.
Якщо документи, подані уповноваженим представником сім'ї, не відповідають вимогам цього Порядку, уповноважений орган протягом семи робочих днів після отримання таких документів надсилає у письмовому вигляді уповноваженому представнику сім'ї інформацію про відмову у призначенні грошової допомоги з обґрунтуванням причин такої відмови.
Взаємодія уповноваженого банку та Мінсоцполітики, а також уповноважених органів з метою виконання цього Порядку здійснюється на підставі укладеного між уповноваженим банком та Мінсоцполітики договору про взаємодію. Обмін інформацією між Мінфіном та уповноваженим банком з метою виконання цього Порядку здійснюється на підставі укладеного між уповноваженим банком та Мінфіном договору про взаємодію.
У разі коли закінчення поточного шестимісячного строку виплати грошової допомоги відбулося в період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня відміни карантину, строк виплати грошової допомоги в раніше встановленому розмірі продовжується на період карантину та на один місяць після його скасування без звернення особи до уповноваженого органу.
Уповноважений орган протягом одного місяця після скасування карантину проводить перерахунок розміру виплаченої грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам на підставі поданих особою або уповноваженим представником сім'ї заяви та необхідних документів.
Якщо за результатами проведеного перерахунку:
розмір отриманої грошової допомоги виявляється меншим, уповноважений орган проводить доплату різниці між її перерахованим і виплаченим розміром;
не підтверджено право на отримання грошової допомоги або її розмір виявляється меншим від розміру допомоги, виплаченої під час карантину, або особою чи уповноваженим представником сім'ї не подано заяви та необхідних документів, уповноважений орган стягує надміру виплачені суми допомоги згідно із законодавством.
Відповідно до абзацу другого пункту 6 Порядку №505, грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану.
У Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (додаток 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085 в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 р. № 79-р - чинній станом на 14.09.2020) та Переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення (додаток 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085 в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 р. № 79-р - чинній станом на 14.09.2020) - село Новоолександрівка Біловодського району Луганської області відсутнє.
Межі та Перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, затверджені указом Президента України від 7 лютого 2019 року № 32/2019, у яких село Новоолександрівка Біловодського району Луганської області також відсутнє (в редакції, чинній станом на 28.08.2020).
Оскільки належна апелянту ОСОБА_1 житлова нерухомість розташована в іншому регіоні, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, а також відсутні докази непридатності цього житлового приміщення до проживання (відповідний акт технічного стану), відповідач протокольним рішенням від 14.09.2020 року правомірно відмовив в призначенні адресної допомоги, посилаючись саме на наявність у заявника у власності житлового приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.
Апеляційні суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що предметом судового розгляду у справі № 489/6789/19 була наявність підстав для стягнення з позивачів переплати адресної допомоги, проте як для оцінки законності рішення відповідача від 14.09.2020 правове значення має лише та фактична обставина, що належна ОСОБА_1 житлова нерухомість розташована у населеному пункті, який не належить до жодної з категорій:
- а ні до тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі;
- а ні до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;
- а ні до населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення;
- а ні до житлових приміщень, непридатних до проживання.
При цьому апеляційний суд, як і суд першої інстанції, відхиляє доводи апелянтів щодо наявності підстав для призначення за заявою від 28.08.2020 року допомоги через потребу ОСОБА_2 у тривалій вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі, з огляду на таке.
За приписами абзацу 2 Порядку № 505 за рішенням комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам грошова допомога може надаватися внутрішньо переміщеним особам з інвалідністю, їх дітям, дітям з інвалідністю та особам, що здійснюють за ними догляд, які перемістилися з населених пунктів Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і не мають можливості повернутися до попереднього місця проживання, у тому числі через потребу у тривалій вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі або третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі із цілодобовим спостереженням або у зв'язку із загрозою насильства чи психологічною травмою.
Таким чином, вказана норма передбачає можливість надання грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам за визначених цієї нормою підстав. Проте, апелянти, як при зверненні до суду з адміністративним позовом, так і при апеляційному оскарженні судового рішення посилаються на обставину неможливості отримання спеціалізованої медичної допомоги у селі Новоолександрівка Біловодського району Луганської області, на підтвердження чого були надані докази від 21.10.2020 року, що були отримані апелянтами вже після прийняття оскаржуваного рішення - 14.09.2020 року, та не були додані до заяви від 28.08.2020 року.
Також апеляційний суд, як і суд першої інстанції звертає увагу на те, що у заяві від 28.08.2020 року не міститься посилань на обставини, передбачені абзацом 2 пункту 2 Порядку №505 та до самої заяви не додано доказів неможливості отримання спеціалізованої медичної допомоги у селі Новоолександрівка Біловодського району Луганської області.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянтів стосовно того, що жодною нормою не передбачено зазначення в заяві про призначення (відновлення) виплати допомоги підстав, за яких особа просить призначити (відновити )виплату допомоги.
Проте, коли особа бажає скористатись своїм правом, зокрема правом на отримання грошової допомоги, така особа зобов'язана вчинити певні дії, зокрема в цій справі, повідомити уповноважений орган про обставини, які надають особі право на отримання грошової допомоги.
Матеріали справи не містять відомостей, доказів, звернення апелянтів 28.08.2020 року із заявою про призначення (відновлення) виплати грошової допомоги саме з підстав неможливості отримання спеціалізованої медичної допомоги у селі Новоолександрівка Біловодського району Луганської області.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції та доводи апелянтів щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки суд першої інстанції встановив протиправність рішення відповідача від 14.03.2019 року про припинення виплати грошової допомоги та необхідність виплати грошової допомоги за період з 01.03.2019 року по 22.04.2019 року, та рішення суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку не оскаржується, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди та стягнення з відповідача 1000 грн.
При цьому апеляційний суд зазначає, що матеріалами справи підтверджений незадовільний стан здоров'я ОСОБА_2 , але відсутні докази наявності причинного зв'язку між таким станом здоров'я (або його погіршенням) та прийняттям відповідачем протиправного рішення від 14.03.2019 року.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що протиправність рішення суб'єктів владних повноважень завжди викликає у людини негативні емоції, але не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Ураховуючи стан здоров'я ОСОБА_2 , протиправність рішення відповідача від 14.03.2019 року за яким була припинена виплата грошової допомоги майже за два місяці (з 01.03.2019 року по 22.04.2019 року), та відсутність доказів на які посилається апелянт (необхідність додаткового працевлаштування, збільшення витрат, погіршення стану здоров'я, зміна укладу життя) апеляційний суд вважає, що дії в будь-якому разі мав місце негативний вплив на апелянтів, але адекватним відшкодуванням, у цій справі та за цих обставин, є саме відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 грн.
Також, апеляційний суд зазначає, що звернення суб'єкта владних повноважень, у випадках встановлених законом, до суду з позовом про стягнення надміру сплаченої грошової допомоги не є протиправними діями, які завдали апелянтам моральних страждань.
Інші доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі №400/4860/20 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 15.06.2021 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.