ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2021Справа № 910/3763/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агрінол" (71101, м. Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Будівельна, 3-А, код ЄДРПОУ 32365441)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮМАКС ТРАСТ" (03039, м. Київ, провул. Руслана Лужевського, 14, корпус 7, оф. 32, код ЄДРПОУ 42459845)
про стягнення 276 697,32 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрінол» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМАКС ТРАСТ» про стягнення заборгованості за договором поставки № 01032019 від 01.03.2019 у розмірі 276 697,32 грн, з яких: 181 870,68 грн основного боргу, 9 093,53 грн 5 відсотків штрафу, 64 113,17 грн пені, 9 282,88 грн трьох відсотків річних та 12 337,06 грн інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.03.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
31.03.2021 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Також позивачем подано клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.04.2021 на електронну адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що з сумою боргу у розмірі 181 870,68 грн згоден. Також відповідач у відзиві зазначає, що заборгованість виникла внаслідок настання системної кризи неплатежів у вугільній промисловості. Відповідач зазначає, що не ухиляється від сплати за поставлений товар, в даний момент він не має можливості зробити це через відсутність коштів на розрахунковому рахунку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.03.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агрінол" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЮМАКС ТРАСТ» (далі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 01032019, за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, партіями в асортименті та кількості, згідно видаткових накладних, а покупець зобов'язується своєчасно проводити оплату за товар та приймати його на умовах, в порядку та в строки передбачені цим договором (пункт 1.1. договору).
Відповідно до п.1.3. договору загальна сума договору складається із вартості всіх партій товару у відповідності до видаткових накладних, що були поставлені за цим договором за період його дії.
Покупець зобов'язується своєчасно, але не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до обумовленої поставки, сповіщати постачальника про свій намір здійснити чергову закупівлю товару, а також можливу дату передачі конкретної партії товару, шляхом оформлення заявки, в якій зазначає кількість, асортимент товару, дату поставки товару, тощо. Заявка передасться постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонами формі (шляхом заповнення бланку, електронною поштою, факсимільним, тощо) (п.2.1. договору).
Згідно з п.2.2. договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ, згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року.
Відповідно до п.2.4. договору приймання товару за кількістю здійснюється па підставі супроводжувальних документів, за якістю здійснюється на підставі документу, підтверджуючого якість товару, у відповідності до умов цього договору. Не узгоджені цим договором питання приймання товару по кількості та якості регулюються нормами Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості (затверджена Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 з доповненнями змінами, внесеними постановою Держарбітражу СРСР від 14.11.1974) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості (затверджена Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 з доповненнями і змінами, внесеними Постановою Держарбітражу СРСР від 14.11.1974).
Відповідно до п.5.1. договору ціна товару зазначається в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15 календарних днів з моменту поставки товару (п.5.2. договору).
На виконання умов договору, позивачем в період з березня 2019 по червень 2019 було поставлено товару на загальну суму 1 672 677,72 грн.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач за поставлений товар розрахувався не в повному в обсязі, зокрема відповідачем сплачено 1 490 807,04 грн, у зв'язку з чим у останнього наявна заборгованість у розмірі 181 870,68 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість покупця виникла за видатковою накладною №АП-0000306039 від 03.06.2019 у розмірі 181 870,68 грн.
З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв'язку з чим має сплатити штраф у розмірі 5% в сумі 9 093,53 грн, пеню у розмірі 64 113,17 грн , 3% річних у розмірі 9 282,88 грн та збитки від інфляції у розмірі 12 337,06 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що постачальником в період з березня 2019 по червень 2019 було поставлено покупцю товару на загальну суму 1 672 677,72 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:
- № АП-0000703028 від 07.03.2019;
- № АП-0002603041 від 26.03.2019;
- № АП-0002803001 від 28.03.2019;
- № АП-0000304009 від 03.04.2019;
- № АП-0000304010 від 03.04.2019;
- № АП-0002604021 від 26.04.2019;
- № АП-0002005030 від 20.05.2019;
- № АП-0002105031 від 21.05.2019;
- № АП-0002705001 від 27.05.2019;
- № АП-0000306039 від 03.06.2019.
Таким чином позивач виконав свої договірні зобов'язання за даним договором у повному обсязі, поставив обумовлений у вказаному договорі товар.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач порушив строки своєчасної оплати за поставлений позивачем товар за видатковою накладною № АП-0000306039 від 03.06.2019 та оплату товару, поставленого за вищевказаною видатковою накладною, відповідачем не здійснено.
Судом встановлено, що вказана у видатковій накладній продукція була отримана уповноваженими особами відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі «отримав» та скріплено відбитком печатки відповідача.
Також до матеріалів позовної заяви позивачем додано виписку по рахунку від 22.02.2021 та акт звірки взаєморозрахунків на 04.03.2021.
Крім того, у відзиві на позовну заяву заборгованість у розмірі 181 870,68 грн відповідач визнає та не заперечує проти його існування.
Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 181 870,68 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 181 870,68 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також штраф у розмірі 5% в сумі 9 093,53 грн, пеню у розмірі 64 113,17 грн , 3% річних у розмірі 9 282,88 грн та збитки від інфляції у розмірі 12 337,06 грн, нарахованих за період з 19.06.2019 по 28.02.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від несплаченої суми та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період , за який нараховується пеня, від вартості несплаченої суми за кожний1 день прострочення. При цьому сторони домовилися пеня стягується за весь час прострочення, тобто пеня стягується х моменту виникнення заборгованості покупця перед постачальником до моменту погашення цієї заборгованості (п.6.2. договору).
Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 5% штрафу в сумі 9 093,53 грн та пені у розмірі 64 113,17 грн.
Щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Зазначене помилково не враховано позивачем при здійсненні розрахунку, як і те, що для нарахування інфляційних втрат необхідно, щоб прострочення виконання зобов'язання у місяці, в якому діє відповідний індекс інфляції, мало місце.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми пені, штрафу, 3 % річних та інфляційного збільшення є арифметично правильними та обґрунтованими.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮМАКС ТРАСТ" (03039, м. Київ, провул. Руслана Лужевського, 14, корпус 7, оф. 32, код ЄДРПОУ 42459845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агрінол" (71101, м. Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Будівельна, 3-А, код ЄДРПОУ 32365441) суму основного боргу у розмірі 181 870 (сто вісімдесят одна тисяча вісімсот сімдесят) грн 68 коп., 5% штрафу у розмірі 9 093 (дев'ять тисяч дев'яносто три) грн 53 коп., 3% річних у розмірі 9 282 (дев'ять тисяч двісті вісімдесят дві) 88 коп., пеню у розмірі 64 113 (шістдесят чотири тисячі сто тринадцять) грн 17 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 12 337 (дванадцять тисяч триста тридцять сім) грн 06 коп. та судовий збір в розмірі 4 150 (чотири тисячі сто п'ятдесят) грн 46 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 15.06.2021
Суддя І.О. Андреїшина