ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2021Справа № 910/5407/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АУДИТОРСЬКА ФІРМА - ПРОФІТ 21"
про визнання договору частково недійсним
Суддя Гумега О.В.
секретар судового засідання
Пасічнюк С.В.
Представники:
від позивача - не з'явились,
від відповідача - Педенко С.В. га підставі ордеру серія КВ № 30137 від 19.01.2021
за участі вільного слухача - ОСОБА_1
Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ" (далі - позивач, ТОВ "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АУДИТОРСЬКА ФІРМА - ПРОФІТ 21" (далі - відповідач, ТОВ "АУДИТОРСЬКА ФІРМА - ПРОФІТ 21") про визнання недійсним пункту 3.3 Договору № 01/06-18, укладеного 01.06.2018 між ТОВ "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ" та ТОВ "АУДИТОРСЬКА ФІРМА - ПРОФІТ 21".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний пункт Договору не відповідає вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним, оскільки передбачає нереалістичні строки на аналіз Акту приймання-передачі наданих послуг замовником, складання заперечень, їх надсилання та їх отримання виконавцем. Крім того, вказаний пункт Договору передбачає виникнення юридичного факту прийняття послуг замовником навіть у разі направлення замовником зауважень до акту. Вказаний пункт Договору передбачає виникнення юридичного факту прийняття послуг замовником з порушенням встановленого порядку їх прийняття (ч. 4 ст. 882 ЦК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5407/21, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 26.04.2021 о 14:40 год.
19.04.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
21.04.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
22.04.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про відкладення підготовчого засідання на інший день.
22.04.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано письмові пояснення з додатками (стосовно посилання на висновок щодо застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах, викладений у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду).
У підготовче засідання, призначене на 26.04.2021, представники позивача та відповідача не з'явились.
Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи клопотання та письмові пояснення.
Суд відклав підготовче засідання у справі на 24.05.2021 о 12 год. 20 хв.
29.04.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано заяву про ознайомлення із матеріалами справи.
07.05.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву. За змістом поданого відзиву, відповідач, вважає всі доводи позивача, викладені в позовній заяві, безпідставними, такими, що не базуються на належних та допустимих доказах. Відповідач зазначає, що жодного доказу, який би свідчив про недійсність п. 3.3 Договору №1/06/18 від 01.06.2018 позивачем суду не надано, а відтак просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
21.05.2021 через відділ діловодства позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на інший день.
У підготовче засідання 24.05.2021 з'явився представник відповідача. Представник позивача не з'явився.
У підготовчому засіданні 24.05.2021 суд долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 24.05.2021 суд розглянув та відхилив клопотання позивача про відкладення розгляду справи на інший день, оскільки жодних доказів поважності не прибуття у підготовче засідання, призначене на 24.05.2021, представником не надано.
У підготовчому засіданні, призначеному на 24.05.2021, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.06.2021 о 11:40 год.
09.06.2021 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.
У судове засідання, призначене на 14.06.2021, з'явився представник відповідача. Представник позивача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалам справи.
У судове засідання 14.06.2021 з'явилась ОСОБА_1 на підставі довіреності № 14/06 від 14.06.2021, якою ТОВ "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ", в особі директора Ільєнка В.Г., надало їй право брати участь в судових засіданнях.
Суд відзначає, що за приписами частин 1, 3 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Верховний Суд (постанова КГС ВС від 27.07.2018 у справі № 910/9224/17) дотримується позиції, що процесуальне представництво юридичної особи може здійснюватися як у порядку самопредставництва, так й іншими особами як представниками юридичної особи за довіреністю.
У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти її керівник, член виконавчого органу, інша особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
Відповідно, особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не в порядку самопредставництва.
З огляду на викладене представник, звертаючись до суду від імені директора на підставі виданої ним довіреності, не діє у такому разі як законний представник у порядку самопредставництва.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23346/16, від 21.03.2018 у справі № 916/3283/16, від 14.03.2018 у справі № 910/22324/16.
Частинами 1, 2 статті 58 ГПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Частиною 1 та 2 статті 61 ГПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
Отже, в господарському судочинстві згідно з вимогами статті 60 ГПК України допустимим доказом повноважень адвоката є виключно довіреність або ордер.
З 01.01.2019 представництво відповідно до статті 131-2 Конституції України у судах першої інстанції здійснюється виключно адвокатами.
ОСОБА_1 не надала суду доказів підтвердження того, що вона є адвокатом відповідно до вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Як встановлено судом, у Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 є адвокатом.
Водночас, частиною 2 статті 58 ГПК України встановлено, що при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.
Зважаючи на положення ст. 12 ГПК України, малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, за змістом процесуального закону малозначними є справи, по-перше, визначені такими (малозначними) в силу закону (п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України), і по-друге, визнані малозначними судом (п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України). Таку правову позицію викладено у постанові КГС ВС від 25.06.2018 у справі № 927/5/18.
У розумінні статті 12 ГПК України дана справа не є малозначною.
ОСОБА_1 також не надала суду доказів на підтвердження того, що вона представляє юридичну особу позивача в порядку самопредставництва.
Отже, суду не доведено, що ОСОБА_1 є представником позивача у даній справі.
Враховуючи, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 ГПК України розгляд справ у господарських судах проводиться усно і відкрито, будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні, суд дозволив ОСОБА_1 бути присутній у судовому засіданні 14.06.2021 у якості вільного слухача.
Судом враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 явка учасників справи у судове засідання визнана не обов'язковою.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на наведені приписи ст. 202 ГПК України та повідомлення учасників справи належним чином про судове засідання 14.06.2021, суд дійшов висновку про здійснення розгляду справи по суті в судовому засіданні 14.06.2021 за відсутності позивача (його представників).
Судом враховано, що матеріали справи не містять заяв (клопотань) позивача про відмову від позову, а тому судом здійснювався розгляд позовних вимог, заявлених позивачем у позовній заяві.
Судом долучено до матеріалів справи відповідь на відзив за підписом директора ТОВ "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ" Ільєнко В.Г.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
У судовому засіданні 14.06.2021 судом здійснювався розгляд справи по суті, під час якого судом було заслухано вступне слово відповідача.
Представник відповідача заперечив позовні вимоги повністю.
У судовому засіданні 14.06.2021 здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, представник відповідача виступив з промовою (заключним словом).
До закінчення судових дебатів представник відповідача усно повідомив суд, що ним будуть подані докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 14.06.2021 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Заслухавши представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд
01.06.2018 між ТОВ "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ" (далі - замовник, позивач) та ТОВ "АУДИТОРСЬКА ФІРМА - ПРОФІТ 21" (далі - виконавець, відповідач) був укладений Договір № 01/06-18 (далі - Договір або Договір № 01/06-18 від 01.06.2018), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги з питань ведення бухгалтерського та податкового обліку в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно з п. 2.1 Договору виконавець за цим Договором зобов'язується:
- надавати усні та письмові консультації з питань ведення бухгалтерського та податкового обліку і складання бухгалтерської та податкової звітності замовника;
- здійснювати спостереження за веденням бухгалтерського та податкового обліку замовника;
- в разі необхідності забезпечити присутність свого співробітника на підприємстві замовника.
Пунктом 3.3. Договору встановлено, що акт приймання-передачі наданих послуг підписується сторонами по закінченню кожного місяця, але не пізніше 05 числа місяця за звітнім.
У разі неотримання від Замовника підписаного Акту приймання-передачі наданих послуг або письмових зауважень до нього протягом двох днів з моменту отримання, послуги за Договором вважаються прийнятими в обсязі, зазначеному в акті.
Обов'язки виконавця щодо передачі акту вважаються виконаними, якщо вони:
- передані керівництву замовника (іншій особі, що підписала цей Договір);
- відіслані поштою на адресу замовника, зазначеного в цьому Договорі;
- зареєстровані в канцелярії (у секретаря) замовника;
- у разі відсутності в місці знаходження замовника керівних посадових осіб, секретаря або канцелярії - вручені під розписку будь-якого з працівників замовника.
Даний Договір згідно з п. 5.2 набирає сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами. Договір може бути розірваний кожною стороною достроково, з письмовим попередженням другої сторони за 20 днів.
Позивач стверджує, що пункт 3.3 Договору є несправедливим, не відповідає вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним з огляду на таке.
1. Пункт 3.3 Договору передбачає нереалістичні строки на аналіз Акту приймання-передачі наданих послуг замовником, складання заперечень, їх надсилання та їх отримання виконавцем.
Так, вказаним пунктом надано два дні на те, щоб замовник проаналізував Акт на відповідність умовам Договору та фактичному об'єму наданих послуг, склав заперечення, направив їх виконавцю та виконавець їх отримав.
Як зазначив позивач, отримання чи неотримання кореспонденції є правом виконавця, яке він може реалізовувати на свій розсуд. Навіть якщо замовник здійснить всі необхідні дії для направлення зауважень, виконавець може їх просто не отримати до закінчення строку, після чого послуги будуть вважатися такими, що надані належним чином.
Строки пересилання поштових відправлень встановлені Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 (далі - Нормативи пересилання поштових відправлень). Навіть якщо замовник направляв би свої зауваження найшвидшим поштовим відправленням (простим), він все рівно не вклався би в зазначений у п. 3.3. Договору строк, а отже його зауваження не були б отримані виконавцем і у замовника виник би обов'язок оплатити послуги, до яких він мав заперечення.
2. Пункт 3.3 Договору передбачає виникнення юридичного факту прийняття послуг замовником навіть у разі направлення замовником зауважень до акту.
Ч. 1 ст. 882, ст. 858 ЦК України передбачене право замовника заявити про недоліки робіт, в свою чергу, з такою заявою пов'язане виникнення в підрядника обов'язку усунути такі недоліки.
На думку позивача, формулювання п. 3.3 Договору суперечить зазначеним положенням ЦК України, оскільки навіть якщо замовник направить виконавцю свої зауваження, виконавець може не отримати їх у наданий п. 3. З Договору дводенний строк і послуги будуть вважатися прийнятими в обсязі, зазначеному в Акті.
3. Пункт 3.3 Договору передбачає виникнення юридичного факту прийняття послуг замовником з порушенням встановленого порядку їх прийняття (ч. 4 ст. 882 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Таким чином, законом встановлений порядок передачі та прийняття послуг, а також оформлення відмови від їх прийняття, які мають фіксуватися у відповідному письмовому документі - акті.
На думку позивача, п. 3.3. Договору нівелює ці положення, вказуючи, що послуги вважаються наданими належним чином і за відсутності такого документу. Формулювання п. 3.3 Договору допускає визнання належно наданими послуг, які були надані неналежним чином або не були надані взагалі.
Позивач вважає, що п. 3.3 Договору порушує його права, оскільки не тільки унеможливлює належну реалізацію прав замовника надавати зауваження на Акти, які суперечать умовам Договору та законодавства, але й створює для замовника обов'язок по оплаті неналежно наданих або не наданих фактично послуг.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з статтею 124 Конституції України юрисдикція судів України поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України) , позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Позивач, вважаючи своє право порушеним, звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним пункту 3.3 Договору Договору № 01/06-18, укладеного 01.06.2018 між ТОВ "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ" та ТОВ "АУДИТОРСЬКА ФІРМА - ПРОФІТ 21".
Відповідач стверджував про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, що не базуються на належних, допустимих та достовірних доказах, просив суд відмовити у їх задоволенні. Зокрема, зазначив, що укладаючи Договір, дійсність пункту 3.3 якого оскаржується позивачем, сторони були вільними у визначені його умов та погодили прийнятний для обох сторін порядок та строки оформлення Акту приймання-передачі, які протягом періоду з 01.06.2018 по грудень 2020 не були предметом суперечок між сторонами. Позивачем не надано суду належних доказів та не доведено, що у момент вчинення сторонами Договору існувала об'єктивна неможливість настання правового результату, який породжував би для сторін виникнення тих чи інших прав та обов'язків за оспорюваним правочином. Жодного доказу, який би свідчив про недійсність п. 3.3 Договору позивачем не надано. На думку відповідача, позовні вимоги позивача виглядають не як засіб відновлення його порушеного права, а як засіб створення перешкод у отриманні відповідачем плати за надані послуги за Договором.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до ч. 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (ст. 76-79 ГПК України).
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що умови пункту 3.3 Договору в частині, що у разі неотримання від Замовника підписаного Акту приймання-передачі наданих послуг або письмових зауважень до нього протягом двох днів з моменту отримання, послуги за Договором вважаються прийнятими в обсязі, зазначеному в акті, не відповідають вимогам законодавства, а саме ст. 858, ч. 1, 4 ст. 882 ЦК України, порушують права позивача (замовника) надавати зауваження на акти, які суперечать умовам Договору та законодавства та створюють для замовника обов'язок по оплаті неналежно виконаних або ненаданих фактично послуг.
Отже, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем обставин належить до предмету доказування у даній справі.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Правочином на підставі ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 179-181 ГК України та ст. 638-647 ЦК України.
Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина 4 статті 628 ЦК України).
Аналогічні приписи містить частина 1 статті 180 ГК України, згідно якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору.
Відповідно до вимог ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Як зазначалось, оскаржуючи законність умов п. 3.3 Договору, позивач наполягав на тому, що пункт 3.3 Договору передбачає нереалістичні строки на аналіз Акту приймання-передачі наданих послуг замовником, складання заперечень, їх надсилання та їх отримання виконавцем. Крім того, п. 3.3 Договору передбачає виникнення юридичного факту прийняття послуг замовником навіть у разі направлення замовником зауважень до акту, а також передбачає виникнення юридичного факту прийняття послуг замовником з порушенням встановленого порядку їх прийняття (ч. 4 ст. 882 ЦК України). Позивач вказував на несправедливість спірних умов п. 3.3 Договору.
Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 Договору № 01/06-18 від 01.06.2018 предметом цього договору визначено надання послуг з питань ведення бухгалтерського та податкового обліку в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно з п. 2.1 Договору виконавець за цим Договором зобов'язується: - надавати усні та письмові консультації з питань ведення бухгалтерського та податкового обліку і складання бухгалтерської та податкової звітності замовника; - здійснювати спостереження за веденням бухгалтерського та податкового обліку замовника; - в разі необхідності забезпечити присутність свого співробітника на підприємстві замовника.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Разом з цим, нормами статей 837 - 864 ЦК України врегульовано загальні положення про підряд, нормами статей 875 - 886 ЦК України - положення про будівельний підряд.
Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1). Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх (ч. 1). Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта (ч. 2).
Отже, твердження позивача про те, що п. 3.3 Договору не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 858, ч. 1, 4 ст. 882 ЦК України, судом відхиляються як безпідставні, оскільки наведені норми регулюють відносини, які виникають між сторонами на підставі договору підряду (ст. 858 ЦК України), договору будівельного підряду (ст. 882 ЦК України).
Суд відзначає, що укладення позивачем Договору № 01/06-18 від 01.06.2018 з визначеними у ньому умовами, в тому числі тими, що вважаються позивачем несправедливими (п. 3.3), було правом позивача (елементом його договірної свободи).
Пунктом 3.3 Договору сторонами погоджені умови, що у разі неотримання від Замовника підписаного Акту приймання-передачі наданих послуг або письмових зауважень до нього протягом двох днів з моменту отримання, послуги за Договором вважаються прийнятими в обсязі, зазначеному в акті.
Як вбачається з матеріалів справи, жодних застережень щодо умов Договору № 01/06-18 від 01.06.2018, зокрема щодо строку на аналіз Акту приймання-передачі наданих послуг замовником, складання заперечень, їх надсилання та їх отримання виконавцем, під час укладення Договору або його дії від ТОВ "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ" та ТОВ "АУДИТОРСЬКА ФІРМА - ПРОФІТ 21" не надходило.
Укладання сторонами Договору № 01/06-18 від 01.06.2018, свідчить про те, що вони дійшли згоди щодо всіх його умов, в тому числі і щодо того, що у разі неотримання від Замовника підписаного Акту приймання-передачі наданих послуг або письмових зауважень до нього протягом двох днів з моменту отримання, послуги за Договором вважаються прийнятими в обсязі, зазначеному в акті, що не суперечить ст. 901-907 ЦК України та відповідає положенням ст. 6, 627 ЦК України.
Посилання позивача на строки пересилання поштових відправлень, встановлені Нормативами пересилання поштових відправлень, з урахуванням яких позивач стверджував, що навіть якщо замовник направляв би свої зауваження найшвидшим поштовим відправленням (простим), він все рівно не вклався би в зазначений у п. 3.3. Договору строк, - суд вважає безпідставними, оскільки станом на час укладення Договору № 01/06-18 від 01.06.2018 такі Нормативи, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, діяли, отже укладення позивачем Договору з визначеними у ньому умовами щодо строку підписання чи надання зауважень на Акт приймання-передачі наданих послуг (п. 3.3 Договору), було правом позивача (елементом його договірної свободи).
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що п. 3.3 Договору не суперечить положенням ст. 203 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, у зв'язку з чим позов ТОВ "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ" про визнання недійсним пункту 3.3 Договору № 01/06-18, укладеного 01.06.2018 між ТОВ "КОМФОРТНА ОСЕЛЯ" та ТОВ "АУДИТОРСЬКА ФІРМА - ПРОФІТ 21", задоволенню не підлягає.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 1, 2 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 статті 123 ГПК України)
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем у позовній заяві зазначено попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, який складається із суми судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав, разом з цим у відзиві на позов просив стягнути з позивача суму витрат на професійну правничу допомогу відповідачу. При цьому суму таких витрат та докази на їх підтвердження - відповідач у відзиві не зазначив та у якості додатків до відзиву фактично не додав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позову - на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України).
З огляду на відмову в позові повністю та наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2 270,00 грн покладається на позивача.
У судовому засіданні 14.06.2021 представник відповідача до закінчення судових дебатів усно повідомив суд, що ним будуть подані докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 4, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 16.06.2021
Суддя Гумега О.В.