ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.06.2021Справа №910/687/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/687/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Відон»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про визнання недійсною умову п.6.1 договору та стягнення 269 750,31 грн
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Становова Ю.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технолліон» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення 269750,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором №ЦЗВ-01-03318-01 від 23.08.2018 не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач просить визнати недійсною умову п.6.1 договору як таку, що суперечить вимогам чинного законодавства та стягнути основний борг у розмірі 228000,00 грн., пеню у розмірі 19576,77 грн., інфляційні втрати у розмірі 10648,61 грн та 3% річних у розмірі 11524,93 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/687/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
03.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні з огляду на те що, умови пункту 6.1 укладеного договору містять відкладальну умову щодо оплати, а саме обов'язок оплати для відповідача ставиться в залежність від обов'язку позивача провести реєстрацію податкової накладної, отже вищевказаний пункт договору обумовлює обов'язок для обох сторін, а не лише для однієї, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Відтак, зазначає, що саме у зв'язку з бездіяльністю позивача податкова накладна за наслідком операції постачання продукції за видатковою накладною №37 від 19.04.2019 не була зареєстрована в ЄРПН. Окрім того, просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності в частині стягнення пені, оскільки для штрафних санкцій встановлений спеціальний строк позовної давності в один рік.
В судовому засіданні 09.03.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання.
16.03.2021 через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує свої позовні вимоги та зазначає, що наявність обов'язку у нього, як постачальника щодо «реєстрації податкової накладної» не відповідає принципам справедливості та добросовісності, оскільки сам обов'язок вважається виконаним в момент надсилання складеної накладної до реєстру податкових накладних, а вчинення всіх наступних дій податкового органу знаходяться поза впливом постачальника, оскільки така податкова накладна може і не бути зареєстрованою відповідним органом. При цьому, звертає увагу на відсутність з його сторони бездіяльності щодо нереєстрації податкової накладної, оскільки ним було направлено накладну №6 від 19.04.2019 для реєстрації в реєстрі податкових накладних, втім сама її реєстрації була зупинена податковим органом. В подальшому за його позовом адміністративний суд зобов'язав Державну податкову службу зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладу і станом на 03.03.2021 Державна податкова служба повідомила про вжиття дій щодо реєстрації податкової накладної №6 від 19.04.2019.
В судовому засіданні 20.04.2021, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.
При цьому, судом було встановлено, що позивачем було змінено найменування.
Так, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технолліон» змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Відон».
Відповідно до частини 1, 3 статті 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
За приписом статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104-108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 52 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вказане та приймаючи до уваги, що в даному випадку мала місце лише зміна найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технолліон» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Відон», відсутні процесуальні підстави для здійснення саме заміни сторони, проте наявні підстави для зазначення інформації про таку зміну найменування позивача та подальше зазначення (зміну) найменування позивача, відповідно до проведених змін - Товариство з обмеженою відповідальністю «Відон».
В судовому засіданні 04.06.2021 представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити; в свою чергу представник позивача не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не надав суду доказів наявності поважних причин неявки в судове засідання, суд керуючись приписами статті 202 Господарського процесуального кодексу України, постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 04.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
23.08.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) укладено договір поставки №ЦЗВ-01-03318-01 (далі - договір, договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник - прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка і кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені в цьому договорі. Найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів серії 2ТЕ116, 2М62, 2ТЕ10).
Відповідно до п. 4.1 договору ціна визначається даним договором і приймається в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення сплачено до …) пункт призначення - відділ матеріальних ресурсів м. Фастів філії «ЦЗВ» ПАТ «Укрзалізниця», Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко, 48. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до даного договору.
Додатковою угодою №2 від 29 грудня 2018 року до договору поставки сторони узгодили включити до договору Специфікацію № 3 на суму 247992,80 грн, крім того ПДВ 20% - 49598,56 грн, всього - 297591,36 грн.
За умовами п. 4.3 договору з урахуванням Додаткової угоди №2 від 29 грудня 2018 року загальна сума даного договору складає 1983942,40 грн, крім того ПДВ 20% - 396788,48 грн, що разом становить 2380730,88 грн.
За змістом п. 5.1 договору постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до …) пункт призначення - відділ матеріальних ресурсів м. Фастів філії «ЦЗВ» ПАТ «Укрзалізниця», Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко, 48 (відповідно до вимог «ІНКОТЕРМС» ред. 2010).
У пункті 5.2 договору погоджено, що поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції.
Згідно з п. 5.3 договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м. Фастів філії «ЦЗВ» ПАТ «Укрзалізниця», Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко, 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п. 5.2, при наявності документів зазначених в п. 7.1 цього договору.
За пунктом 7.1 договору приймання продукції замовником здійснюється на підставі підтвердження наступних документів: рахунку-фактури; видаткової накладної; податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України; товарно-транспортної накладної або накладної (залізничної); документів, що підтверджують якість продукції; пакувальних аркушів (при наявності).
Відповідно до п. 13.7 договору з урахуванням Додаткової угоди №2 від 29 грудня 2018 року термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.03.2019. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов'язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника, - до повного виконання.
Згідно Специфікації № 3 до договору поставки, найменування продукції: ротор 6ТК.04.000СБ-10 в кількості 1 шт. за ціною 190000,00 грн без ПДВ, установка соплового апарату 6ТК.03.120СБ в кількості 2 шт. за ціною 28996,40 грн без ПДВ, всього 297591,36 грн з ПДВ.
Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений у Специфікації №3 товар (ротор 6ТК.04.000СБ-10 в кількості 1 шт. за ціною 190000,00 грн без ПДВ) на загальну суму 228000,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №37 від 19.04.2019 з відміткою уповноваженої особи відповідача про отримання товару 23.04.2019.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач, у відповідності до пункту 6.1 договору, склав та подав на реєстрацію до органів Державної податкової служби податкову накладну №6 від 19.04.2019 на суму 228000,00 грн, в тому в числі ПДВ 38000,00 грн, яка була прийнята податковим органом, втім її реєстрація була зупинена.
Позаяк відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату поставленого товару не здійснив, у зв'язку з чим виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 228000,00 грн.
Позивач направив відповідачу претензію № 1 від 09.12.2020 про сплату заборгованості за договором поставки, на яку відповідь не отримав, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом про стягнення боргу. При цьому, позивач також просить визнати недійсною умову пункту 6.1 договору поставки в частині обов'язку замовника оплати товар після реєстрації податкової накладної.
За твердженням позивача, умова укладеного між сторонами договору щодо обов'язку замовника здійснити оплату після реєстрації податкової накладної не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі, а відтак не може вважатись відкладальною, оскільки з настанням відкладальної обставини мають виникати як права так і обов'язки. Зі спірної умови слідує, що реєстрація податкової накладної породжує виключно обов'язок замовника оплатити товар та не створює прав для постачальника. Така умова, на переконання позивача, суперечить закріпленим у ст. 3 Цивільного кодексу України вимогам розумності, добросовісності та справедливості, оскільки податкова накладна може бути і не зареєстрована податковим органом. Відтак, спірна умова підлягає визнанню недійсною на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідач у відзиві заперечив позовні вимоги про визнання недійсним пункту 6.1 договору поставки, та як наслідок відсутність підстав для стягнення 228000,00 грн, оскільки спірний пункт містить відкладальну умову, яка обумовлює обов'язок обох сторін договору, так як виконання обов'язку постачальником зареєструвати податкову накладну тягне за собою виконання обов'язку замовника сплатити за поставлену продукцію.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п. 5.2, при наявності документів зазначених в п. 7.1 цього договору.
Отже, обов'язок з оплати товару для відповідача настає у випадку не лише самого факту його поставки, як помилково зазначив позивача, а й оформлення та реєстрації податкової накладної.
Як встановлено судом, позивачем 14.05.2019 направлено до Автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронних документів» ДФС України для реєстрації податкову накладну №6 від 19.04.2019.
Згідно з повідомленням Автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронних документів» ДФС України від 15.05.2019 було зупинено реєстрацію податкової накладної №6 від 19.04.2019 у зв'язку з її відповідністю вимогам 1.6 п. 1 «Критеріїв ризиковості платника податку».
Не погодившись із рішенням контролюючого органу про зупинення реєстрації податкової накладної № 6 від 19.04.2019, позивач звернувся до адміністративного суду із відповідним позовом до Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду України від 24.02.2020 у справі №280/6138/19, яке набрало законної сили, позов задоволено, зокрема, визнано протиправним та скасовано Рішення комісії Головного управління ДФС у Запорізькій області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №1320146/41339291 від 01.11.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №6 від 19.04.2019; зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технолліон» №6 від 19.04.2019.
Відтак, позивачем вжито всіх залежних від нього заходів щодо виконання взятого на себе обов'язку в частині реєстрації податкової накладної, а сам факт не виконання державним податковим органом рішення суду, яким встановлено протиправність його дій щодо зупинення реєстрації податкової накладної №6 від 19.04.2019 не звільняє відповідача від його обов'язку оплатити отриманий товар.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне виконання свого обов'язку позивачем, як в частині поставки товару, про що свідчать видаткова накладна, яка підписана відповідачем без зауважень, так і в частині реєстрації податкової накладної.
Тоді як, відповідач, у встановлені пунктом 6.1 договору строки, оплату товару не здійснив.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 228000,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано 3% річних у розмірі 11524,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 10648,61 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем при обрахунку початку періоду прострочення оплати не було враховано, що оплата відповідачем має бути здійснена протягом 10-ти банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної.
Як вбачається з матеріалів справи, до Автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронних документів» ДФС України для реєстрації податкову накладну №6 від 19.04.2019 позивач направив 14.05.2019, а тому враховуючи пункт 6.1 укладеного договору, саме з цієї дати має відраховуватися строк оплати поставленого товару.
Тому, за розрахунком суду, належною сумою до стягнення 3% річних є 11131,40 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити. В той же час, це не вплинуло на заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат, оскільки за перерахунком суду за період прострочення інфляційні втрати є більшими ніж заявлено позивачем, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 10648,61 грн.
Окрім того, відповідно до п. 10.6 договору в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.
У зв'язку з порушенням строків розрахунку за поставлений товар позивач нарахував пеню в сумі 19576,77 грн.
В той же час, відповідачем у відзиві заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу); про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо стягнення неустойки (пені), з огляду на заявлені періоди її нарахування (з 08.05.2019 по 08.11.2019 за видатковою накладною від 19.04.2019 № 37), дату звернення до суду з даним позовом - 13.01.2021, суд приходить до висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним пункту 6.1 договору поставки в частині обов'язку замовника оплати після реєстрації податкової накладної з підстави недотримання закріплених у ст. 3 Цивільного кодексу України вимог розумності, добросовісності та справедливості, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства (пункти 3, 6 частини 1 статті 3 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 2, 3 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/1972/20.
В даному випадку, позивач у позовній заяві не зазначає про порушення будь-якої норми цивільного законодавства при укладенні договору, а зазначає лише про невідповідність спірної умови договору загальним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, оскільки податкова накладна може бути не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податковим органом, чиї дії знаходяться поза впливом постачальника.
У відповідності до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
За приписами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
- для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
Як вбачається з викладеного вище, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Згідно п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Статтею 120-1.1 Податкового кодексу України визначено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу.
У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Отже, чинне законодавство покладає на позивача (платника податку на додану вартість) як постачальника здійснювати реєстрацію податкових накладних.
Під час укладення договору поставки сторони за вільним волевиявленням і на власний розсуд погодили в оспорюваному пункті 6.1 договору зобов'язання постачальника зареєструвати податкову накладну, після виконання якого наступає зобов'язання покупця оплатити поставлений товар.
Отже, сторони у цьому випадку діяли у межах закону, оскільки такий обов'язок передбачений нормами Податкового кодексу України, а покупець позитивно очікує виконання такого обов'язку зі сторони контрагента.
При цьому саме по собі покладення зобов'язання на постачальника з реєстрації податкової накладної та пов'язування виконання такого зобов'язання з конклюдентними діями покупця щодо оплати придбаного товару не є порушенням положень цивільного та господарського законодавства, а тому не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного пункту договору.
Суд враховує, що зміст принципів справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту, вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових норм, а добросовісність, розумність та справедливість - є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Цивільне законодавство не дає визначення вищезазначених принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №914/2668/17.
Узгоджені умови договору поставки виключали необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної, а відтак покладення зобов'язання з реєстрації податкової накладної на постачальника та настання зобов'язання покупця з оплати придбаного товару після виконання такого обов'язку іншої сторони не є порушенням положень цивільного та господарського законодавства.
За таких обставин доводи позивача про невідповідність оспорюваної умови пункту 6.1 договору засадам добросовісності, розумності та справедливості належить відхилити як безпідставні, а в задоволенні позову в частині визнання недійсною умову пункту 6.1 договору поставки - відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлений товар. В свою чергу, позивачем не доведено невідповідність нормам чинного законодавства умов пункту 6.1 укладеного договору.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн.
Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №182 від 06.01.2021, укладеного між адвокатом Хілько А.С., що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП №001815 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технолліон»; попередній опис робіт (наданих послуг) та здійснення витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 06.01.2021 вартістю 12000,00 грн; рахунок-фактура №18201 від 06.01.2021 на суму 12000,00 грн за правову допомогу надану за договором про надання правової допомоги №182 від 06.01.2021; платіжне доручення №1649 від 11.01.2021 про перерахування грошових коштів Хілько А.С. у розмірі 12000,00 грн; ордер серії АР №1033079 від 06.01.2021 на ім'я адвоката Хілько А.С. на надання правничої (правової) допомоги позивачу та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП №001815 від 27.09.2018 на ім'я адвоката Хілько А.С., який підписував всі заяви по суті спору, подані під час розгляду справи та приймав участь в судових засіданнях.
За умовами пункту 1.1 укладеного договору про надання правової допомоги, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу, пов'язану із захистом його прав та законних інтересів в судах всіх інстанцій, що діють в системі судоустрою України, на підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності незалежно від підпорядкування у справі про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% за договором на надання послуг з капітального ремонту обладнання локомотивів №ЦЗВ01-03318-01 від 23.08.2018, укладеного між позивачем та Акціонерним товариством «Українська залізниця».
У пунктах 4.2 та 4.3 укладеного договору про надання правової допомоги сторони погодили, що орієнтовний розмір гонорару визначається у попередньому описі робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі, який є додатком до договору.
Судом встановлено, що Хілько Антон Сергійович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та з огляду на рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.2 ч.5 ст.129 ГПК України).
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн, що є пропорційним до предмета спору, складності даної справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, виходячи зі змісту договору про надання правової допомоги від 06.01.2021 та наданих послуг за попереднім описом робіт (наданих послуг).
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Відон» про визнання недійсною умову п.6.1 договору та стягнення 269 750,31 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 11/15; ідентифікаційний код 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Відон» (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 10; ідентифікаційний код 41339291) основний борг у розмірі 228000 (двісті двадцять вісім тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 11131 (одинадцять тисяч сто тридцять одна) грн 40 коп., інфляційні втрати у розмірі 10648 (десять тисяч шістсот сорок вісім) грн 61 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3746 (три тисячі сімсот сорок шість) грн 70 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2021.
Суддя Т.В. Васильченко