ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 червня 2021 року Справа № 902/8/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Саврій В.А. , суддя Павлюк І.Ю.
секретар судового засідання Цвіркун О.О.
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 18.03.2021 суддею Яремчуком Ю.О. у м. Вінниця (повний текст складено 25.03.2021) у справі № 902/8/21
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Дочірного підприємства "Теплокомуненерго "Маяк" Приватного акціонерного товариства "Вінницький завод "Маяк"
про стягнення 3749187,48 грн.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго Маяк" Приватного акціонерного товариства "Вінницький завод "Маяк" про стягнення боргу у сумі 3 749 187,48 грн. (2 927 924,88 грн. пені, 591 807,04 грн. 3 % річних, 229 455,56 грн. інфляційних втрат).
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.03.2021 у справі № 902/8/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Теплокомуненерго Маяк" ПрАТ "Вінницький завод "Маяк" 2 049 547,41 грн. пені, 591 807,04 грн. 3 % річних, 229 455,56 грн. інфляційних втрат та 56 237,81 грн. відшкодування витрат на сплату судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати в частині відмови в задоволенні стягнення неустойки у сумі 878 377,47 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у відмовленій частині задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач вказує про те, що рішення Господарського суду Вінницької області у частині зменшення розміру пені прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.ст. 6, 11, 534, 626, 629 Цивільного кодексу України, та процесуального, ст.ст.12, 233 Господарського кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині, оскільки судом не враховано інтересів позивача, не з'ясовано наявність та не оцінено розмір збитків, заподіяних позивачу внаслідок неналежного виконання зобов'язання відповідачем.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.03.2021 у справі № 902/8/21; призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
Відповідач правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В судове засідання сторони явку повноважних представників не забезпечили, про дату та час судового засідання були належним чином повідомлені.
Частиною 1 статті 202 ГПК України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Аналогічні положення викладені в ч. 12 ст. 270 ГПК України, яка регламентує порядок розгляду апеляційної скарги.
З огляду на вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відтак, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2018 р. між АТ "НАК "Нафтогаз України" та ДП "Теплокомуненерго Маяк" ПрАТ "Вінницький завод "Маяк" укладено договір постачання природного газу № 3649/18-ТЕ-1.
Відповідно до предмету Договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 р. природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору (п.1.1 Договору).
В подальшому між сторонами підписано додаткові угоди, які є невід'ємною складовою даного Договору.
Згідно пункту 6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу.
На виконання умов Договору, на протязі 2018 - 2019 рр. позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 82 704 818,26 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.
Разом з тим, відповідач за отриманий газ оплату здійснював несвоєчасно, без додержання строків визначених пунктом 6.1 Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Пунктом 8.1 Договору сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках передбачених законодавством і цим Договором.
Неналежне відповідачем виконання зобов'язань за Договором в частині дотримання строків при проведенні розрахунків стало підставою для застосування АТ "НАК "Нафтогаз України" відносно відповідача визначеної п.8.2 Договору та ст.625 Цивільного кодексу України відповідальності та звернення з позовом до суду.
Відповідач, в свою чергу, правом подачі відзиву на позовну заяву АТ "НАК "Нафтогаз України" не скористався, в судових засіданнях участі не приймав та своєї позиції щодо спірних правовідносин не висловив.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктами 3, 4 ч.1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).
Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що договірні умови позивачем виконувались належним чином та у повному обсязі. Відповідач, в свою чергу, допустив порушення умов Договору, а саме прострочення виконання зобов'язання в частині оплати.
Враховуючи вищевикладене, за результатами розгляду позовних вимог позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості нарахування 3 % річних, інфляційних втрат згідно доданого розрахунку.
При цьому, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про зменшення заявленого розміру пені на 30% на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України з огляду на наступне.
Як вже зазначалось, згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Неналежне відповідачем виконання зобов'язань за договором в частині дотримання строків при проведенні розрахунків стало підставою для нарахування відносно відповідача визначеної п.8.2 Договору пені у розмірі 2 927 924,88 грн.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Поряд з тим, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що безпідставне зменшення розміру пені фактично нівелює інститут цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що у свою чергу призводить до безкарності боржника перед кредитором в частині дисципліни розрахунків, може бути розцінене як порушення балансу сторін та втручанням у договірні правовідносини.
Колегія суддів зауважує, що місцевим господарським судом не з'ясовано чи є даний випадок винятковим, а також не дотримано принципу збалансованості інтересів сторін, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та наслідки порушення зобов'язання, невідповідність розміру заявленої пені таким наслідкам.
Суд звертає увагу, що відповідачем заявлений розмір пені не заперечувався, клопотання про зменшення її розміру подано не було та не надано жодних пояснень та доказів щодо вжиття чи невжиття відповідачем заходів для належного виконання зобов'язання, негайного добровільного усунення порушення та його наслідків, складного матеріального становища тощо.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд доходить висновку про те, що судом першої інстанції необґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 30 %, що знівелює саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, яке має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених Договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.
Вказане спростовує висновок Господарського суду Вінницької області, покладений в основу прийнятого у справі № 902/8/21 судового рішення в оскаржуваній частині.
Відповідно до вимог статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього Кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обставини даної справі та правову практику Верховного Суду, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені. Вказане є передумовою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача - ДП "Теплокомуненерго "Маяк" ПрАТ "Вінницький завод "Маяк".
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволити.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 18.03.2021р. у справі № 902/8/21 скасувати в частині відмови в позові. Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення вимог. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Позов задоволити.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго Маяк" Приватного акціонерного товариства "Вінницький завод "Маяк" (21030, м. Вінниця, вул. Воїнів інтернаціоналістів, 2-Е, код ЄДРПОУ 23110524) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) борг у сумі 3 749 187,48 грн. (2 927 924,88 грн. пені, 591 807,04 грн. 3 % річних, 229 455,56 грн. інфляційних втрат) та 56 237,81 грн. відшкодування витрат на сплату судового збору.
3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго Маяк" Приватного акціонерного товариства "Вінницький завод "Маяк" (21030, м. Вінниця, вул. Воїнів інтернаціоналістів, 2-Е, код ЄДРПОУ 23110524) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) 19 763,51 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
4. Господарському суду Вінницької області на виконання постанови видати накази.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
6. Справу № 902/8/21 повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "15" червня 2021 р.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Павлюк І.Ю.