22-ц/804/1453/21
242/1279/20
Єдиний унікальний номер 242/1279/20
Номер провадження 22-ц/804/1453/21
15 червня 2021 року м. Маріуполь
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Пономарьової О.М.,
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 18 серпня 2020 року у складі судді Володимирської І.М., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2020 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 86320,62 грн..
В обґрунтування позову зазначив, що 10 червня 2009 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 11700 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою». Позивач свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом, проте умови Кредитного договору відповідачем належним чином не виконуються. Станом на 31.12.2019 року заборгованість за кредитним договором становить 86320,62 грн., з яких 6645,11 грн. - заборгованість за кредитом; 773388,81 - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1700 грн - пеня, штраф 500 грн (фіксована частина) та штраф 4086,70 грн (процентна складова). Позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором та відшкодувати судові витрати.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 18 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване скасувати та задовольнити вимоги банку повністю, стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом. Вказує, що належним чином довів обставини, на які посилався, і відповідач повністю був обізнаний про умови кредитування, прийняв їх, виконував, тому всі вимоги банку є обґрунтованими. Так, в матеріалах справи є довідка, що підтверджує обізнаність позичальника із конкретними умовами кредитування, відомості про видачу кредитних карток, інформація про рух коштів по рахунку, що свідчить про користування кредитом. Отже, суд не врахував, що сторони детально обумовили кредитні правовідносини і порядок повернення кредитної заборгованості, тому є усі підстави для задоволення позову.
Відповідно до ч.13 ст.7, ч.ч. 1,3 ст.368, ч.1 ст.369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є у мови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до анкети-заяви про відкриття рахунку і надання банківських послуг у «Приватбанку» 10.06.2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір. ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 11700 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,0 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 10).
Відповідно до заяви, підписаної відповідачем та банком, позичальник погодився з тим, що дана заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг.
В заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з договором про надання банківських послуг до його укладення, примірник договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту.
10 червня 2009 року ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», з якої вбачається ознайомлення позичальника, крім іншого, з характеристикою кредиту, валютою картрахунку, пільговим періодом, базовою процентною ставкою в розмірі 2,5 % на місяць, обов'язковим щомісячним платежем, пенею за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафом за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань (а.с. 11).
Відповідно із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованість за договором від 10.06.2009 року станом на 31.12.2019 року становить 86 320 грн. 62 коп., з яких: 6645 грн. 11 коп. - заборгованість за кредитом; 73 388 грн. 81 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1700 грн. 00 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина); 4 086 грн. 70 коп. - штраф (процентна складова).
В силу ст.ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.
У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 не виконав належним чином зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яка згідно розрахунку позивача станом на 31.12.2019 року становить 86 320 грн. 62 коп., з яких: 6645 грн. 11 коп. - заборгованість за кредитом; 73 388 грн. 81 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1700 грн. 00 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина); 4 086 грн. 70 коп. - штраф (процентна складова).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 1ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1, 3 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Водночас, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором (ч.4 ст.1056-1 ЦК України).
Незважаючи на надання кредитору та позичальнику права самостійно визначати спосіб та порядок збільшення кредитором змінюваної процентної ставки у кредитному договорі, певні гарантії, передбачені Законом, ЦК України, повинні бути дотримані.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.
У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим ч. 5 ст. 1056-1 ЦК України.
У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки (ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України).
У п. 28 Постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надав роз'яснення про те, що при підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не наданого жодного належного та допустимого доказу, щоб вважати, що між сторонами укладено кредитний договір із встановленням змінюваної процентної ставки.
Оцінюючи порядок збільшення фіксованої процентної ставки, суд першої інстанції зазначав, що у абзаці 3 п.28 Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.
В укладеному між сторонами кредитному договорі не визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.
Отже, позивачем нараховувались проценти у розмірі більшому, ніж було визначено умовами договору, всупереч статті 1056-1 ЦК України щодо заборони збільшення банком процентної ставки в односторонньому порядку. Таким чином зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем в період з 01 вересня 2014 року у розмірі 34,80% та з 01 квітня 2015 року у розмірі 43, 20% на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що збільшення фіксованої процентної ставки здійснено кредитором в односторонньому порядку.
При визначенні розміру заборгованості відповідача за процентами за користування кредитом з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2019 року суд виходить з погодженої сторонами процентної ставки по кредиту 2,5 % на місяць (30,0 % на рік) на залишок заборгованості.
Отже, позивачем не надано доказів належного повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, а тому збільшення процентної ставки було проведено в односторонньому порядку під час дії заборони на таке підвищення.
Судом встановлено, що розмір заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2019 року становив:
6645 грн. 11 коп. х 30,0 % : 360 днів х 1947 дні = 10781 гривень 69 копійок.
При цьому суд взяв до уваги період часу, який зазначив позивач: Банк визначив розмір заборгованості на 31.12.2019 року, хоча зі справи вбачається, що строк дії останньої картки для користування кредитом, виданої відповідачу - до кінця березня 2019 року. (а.с.52).
Отже, розраховувати заборгованість за відсотками повинно було б за 1650 днів, з урахуванням строку дії картки, а не за 1947 днів, як зазначив суд, оскільки після закінчення строку договору нарахування відсотків по договору законом не передбачено, але відповідач не оскаржував рішення, тому колегія суддів не переглядає рішення в цій частині, а перевіряє висновки суду тільки в межах доводів апеляційної скарги.
Тому апеляційний суд погоджується із розрахунком суду першої інстанції стосовно того, що проценти за користування кредитом нараховані за ставкою 30,0 % річних станом на 31.08.2014 року в розмірі 1918 гривень 63 копійок і проценти за користування кредитом за період часу з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 12 700 гривні 32 копійок - в загальному розмірі складають 12 700 гривні 32 копійок.
Судом також прийнято до уваги, що розрахунку позивача встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 станом на 17.11.2017 року сплачено фактично 91 782 грн. 34 коп., чим здійснено погашення по тілу кредиту у розмірі 6645 грн. 11 коп. та заборгованість відсотків за період з 10.06.2009 року по 31.12.2019 року (з урахування процентної ставка 30,00%) у розмірі 12 700 грн. 32 коп.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитом та заборгованості по процентам за користування кредитом задоволенню не підлягають в зв'язку з погашенням їх відповідачем.
Судом також надана правова оцінка вимогам Банку про стягнення пені й штрафів з відповідача, і в цій частині позивних вимог відмовлено також. Суд при цьому вірно застосував норми матеріального права.
Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком правильного і обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в повному обсязі не доведені, і задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із висновками суду без правового обґрунтування власної позиції. Зі справи вбачається, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, обставини, що стосуються користування відповідачем послугами банку, і зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи. Твердження апелянта про те, що суд неправомірно відмовив у задоволенні позову не мають значення, оскільки не ґрунтуються на законі і не мають підтвердження у матеріалах справи, спростовуються наданими письмовими доказами.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.374, 367, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 18 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 15 червня 2021 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.М. Барков
О.М. Пономарьова