Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 752/6822/21
Номер провадження 22-ц/824/8321/2021
Головуючий у суді першої інстанції І.А. Кахно
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
09 червня 2021 року місто Київ
Номер справи 752/6822/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником Некрасовим Олексієм Сергійовичем , на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2021 року, постановлену у складі судді Кахно І.А. в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва, повна ухвала складена 24.03.2021, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів та визнання недійсним договору купівлі-продажу. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що є громадянином Бельгії та здійснює на території України бізнес-діяльність у сфері будівництва, а у 2019 році вирішив придбати власне житло на території України, в чому йому за домовленістю повинна була допомогти ОСОБА_2 . Сторони домовилися, що остання від свого імені укладе попередній договір на купівлю обраної позивачем квартири, після чого він перераховує на її банківський рахунок необхідну суму грошових коштів з урахуванням визначеної у попередньому договорі ціни майбутнього продажу такої квартири. В подальшому, ОСОБА_2 мала б оформити договір купівлі-продажу квартири в інтересах заявника та оформити на нього право власності на квартиру, придбаної за перераховані ним грошові кошти.
15.05.2019 ОСОБА_2 (як майбутній покупець) уклала із ТОВ «Екско Плюс» (як з майбутнім продавцем) попередній договір купівлі-продажу двокімнатної квартири, розташованої в АДРЕСА_1 (будівельна адреса), ціна майбутнього продажу квартири - сума, еквівалентна 228000,06 дол.США. Цього ж дня, за погодженням із позивачем, відповідач уклала попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення в підвалі - складське приміщення індивідуального використання, яке розташоване у вищевказаному будинку, ціною майбутнього продажу нежитлового приміщення була визначена сума, еквівалентна 7000,00 дол.США.
Після погодження усіх майбутніх витрат, пов'язаних з укладанням основних договорів купівлі-продажу квартири та нежитлового приміщення, ОСОБА_1 26.09.2019 перерахував на банківських рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 300000 дол.США, що підтверджується випискою з його банківського рахунку. Проте, всупереч досягнутих між сторонами домовленостей, остання за рахунок коштів позивача уклала 02.07.2019 від свого імені та в своїх інтересах договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (колишня будівельна адреса - АДРЕСА_1 ), площею 104 кв.м., житловою площею 34,8 кв.м., за ціною 5832131,66 грн (що за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору було еквівалентно 222545,23 дол.США). Того ж дня, право власності на вказану квартиру було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 . Аналогічним чином ОСОБА_2 27.05.2020 в своїх інтересах уклала договір купівлі-продажу та зареєструвала за собою право власності на нежитлове приміщення (нежитлове приміщення №2213 в підвалі 2р. (літ.А-22) - складське приміщення індивідуального використання), яке розташоване в АДРЕСА_1 .
В подальшому жодних дій, спрямованих на передачу позивачу права власності на вищевказане нерухоме майно ОСОБА_2 , всупереч домовленостей сторін, не вчинила, а здійснити передачу права власності на підставі нотаріально посвідченого правочину відмовилася. На неодноразові вимоги повернути перераховані заявником кошти у розмірі 300000 дол.США остання не відреагувала, жодних дій, спрямованих на повернення зазначених коштів заявнику або на виконання досягнутих між сторонами домовленостей щодо передачі права власності на придбане (за кошти заявника) нерухоме майно заявнику не здійснила. Таким чином, ОСОБА_2 порушила досягнуті із заявником домовленості і використала перераховані ОСОБА_1 . Понсардом грошові кошти у власних інтересах для придбання нерухомості.
При цьому, позивачу стало відомо про те, що 27.02.2021 ОСОБА_2 відчужила належну їй квартиру третій особі - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, згідно якого продаж вказаного нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за 3096800 грн, що еквівалентно 110877,19 дол.США. Таким чином, відчуження вказаної квартири відбулося за значно заниженою ціною, що підтверджується вартістю аналогічних кварти з подібними характеристиками у вказаному комплексі, а також тією обставину, що після оформлення ОСОБА_2 за собою права власності на вказану квартиру, останньою у ній було зроблено ремонт.
Враховуючи той факт, що ОСОБА_2 , відразу після звернення ОСОБА_1 . Понсарда до суду із заявою про забезпечення майбутнього позову, свідомо вчинила дії, спрямовані на відчуження квартири, після того, як дізналася про наміри останнього звернутися до суду із позовом про стягнення грошових коштів у примусовому порядку, позивач вважав, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу квартири повинен бути визнаний судом недійсним на підставі п.6 ст.3 та ч.3 ст.13 ЦК України, як такий, що направлений на уникнення ОСОБА_2 від повернення коштів, набутих нею без достатньої правової підстави, у разі задоволенні позову.
19.03.2021 позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у даній справі, на обґрунтування вимог якої зазначив, що наведені у заяві обставини безумовно дають підстави вважати, що у подальшому вищевказану квартиру може бути відчужено іншій третій особі ще раз задля унеможливлення ефективного захисту прав позивача (адже оскарженню у цій справі підлягає саме укладений між відповідачами договір). Тому враховуючи, що сума грошових кошти щодо якої виник спір, а саме 300000 дол.США є значною, а за відсутності у ОСОБА_2 будь-якого іншого майна, за рахунок якого можливо буде здійснити реальне виконання судового рішення, шляхом стягнення зазначеної заборгованості, у разі задоволення позову, заявник просив суд накласти арешт на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1856696280000, що належить на праві власності ОСОБА_3 та заборонити останній здійснювати будь-які дії, направлені на відчуження будь-яким способом (у тому числі, але не виключно, за договорами купівлі-продажу, міни, дарування) вказаного об'єкта нерухомого майна. Також заявник просив суд заборонити Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо вказаного об'єкта нерухомого майна.
Крім цього, у поданій заяві заявник посилався на неможливість виконання постановленої Голосіївським районним судом міста Києва ухвали від 01 березня 2021 про забезпечення позову ОСОБА_1 . Понсарда до його пред'явлення, оскільки в період подання заявником вказаної заяви вищевказане майно ОСОБА_2 було відчужено на користь ОСОБА_3 .
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2021 року вказану заяву ОСОБА_1 . Понсарда задоволено, накладено арешт на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1856696280000, що належить на праві власності ОСОБА_3 та заборонено останній здійснювати будь-які дії, направлені на відчуження будь-яким способом (у тому числі, але не виключно, за договорами купівлі-продажу, міни, дарування) об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1856696280000, що належить їй на праві власності. Також, заборонено Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам), усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1856696280000, що належить на праві власності ОСОБА_3 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач ОСОБА_3 через свого представника адвоката Некрасова О.С. подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просила ухвалу суду про забезпечення позову у даній справі скасувати та відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у справі.
В обґрунтування скарги зазначила, що задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову у даній справі суд першої інстанції враховував виключно припущення позивача про те, що угода, укладена між відповідачами, є фіктивною і спрямована на уникнення виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань, а крім того, безпідставно вважав, що ОСОБА_3 може здійснити відчуження даного майна з метою унеможливлення виконання рішення суду у випадку задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_2 суми коштів, перерахованої позивачем на її рахунок. Забезпечуючи позов у даній справі обраним позивачем способом, місцевий суд не взяв до уваги, що викладені позивачем твердження щодо виниклих між ним та ОСОБА_2 правовідносин є суперечливими, нелогічними та взагалі викликають сумніви, адже нічим необґрунтовані. При цьому, не враховано, що фактично спір у даній справі виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а звернувшись до суду із позовними вимогами до ОСОБА_3 позивач фактично просить суд грубо порушити її право, оскільки при укладенні договору вона, як покупець, маючи дійсний намір придбати вказану квартиру, не знала і не могла знати про будь-які домовленості між сторонами та добросовісно виконала всі необхідні дії для придбання спірної квартири.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_3 - Некрасов О.С. підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених у ній підстав.
Представник позивача - ОСОБА_6 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2021 року залишити без змін, як законну та обґрунтовану, посилаючись на те, що позивачем заявлені реальні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу спірної квартири.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась судом належним чином. Будь-яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від останньої не надходило, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за її відсутності з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки неявка вказаної особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 300000 дол.США, перерахованих позивачем на її банківських рахунок, та про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору-купівлі продажу спірної квартири, то існують наявні підстави для задоволення поданої позивачем заяви про забезпечення позову у даній справі. При цьому було враховано, що укладений між відповідачами оспорюваний договір було вчинено після подання позивачем заяви про забезпечення позову до його пред'явлення, а тому така підстава давала відповідні підстави вважати, що у подальшому спірну квартиру може бути відчужено іншій третій особі ще раз для унеможливлення ефективного захисту прав позивача у випадку задоволення позову.
Переглянувши вказану ухвалу в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, а саме щодо наявності підстав для забезпечення позову у даній справі обраним позивачем способом, з урахуванням предмету та підстав даного позову, з огляду на наступне.
Так, положеннями частин першої та другої статті 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до вимог частини першої статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати з обґрунтуванням його необхідності; ціну позву, про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як передбачено частиною п'ятою статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
З аналізу статей 150-153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Варто зауважити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачені види забезпечення позову, зокрема, п.п.1, 2 вказаної норми визначено, що позов може бути забезпечений шляхом накладення арешту на майно та заборони вчиняти певні дії.
Згідно з вимогами частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Варто зауважити, що при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Застосовуючи забезпечення позову у виді накладення арешту на майно, суд у цій справі виходив з того,щоневжиття вказаних заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав і законних інтересів позивача у разі задоволення позову та визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна, на яке накладається арешт.
Такий висновок суду першої інстанції по суті вимог заяви про забезпечення позову апеляційний суд вважає правильним.
Як убачається з виділених матеріалів справи, та доданих до апеляційної скарги документів, у березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів та визнання недійсним договору купівлі-продажу. Предметом вказаного позову виступає вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 300000 дол.США, а також про визнання недійсним укладеного між відповідачами договіру купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .
Так, згідно наявної у матеріалах копії договору від 27.02.2021, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання передала у власність ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 104 кв.м, житловою площею 34,8 кв.м(а.с.72-75).
За змістом вказаного договору квартира належала продавцю на праві особистою приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е. 02.07.2019 за реєстровим №640. Право власності продавця на квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджувалося Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е. 02.07.2019 на підставі заяви №34788138. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1856696280000.
Згідно п.1 Договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 3096800 грн, що еквівалентно 110877,19 дол.США згідно курсу НБУ станом на 27.02.2021, які покупець сплатила продавцю до моменту підписання цього Договору.
Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 убачається, що свої вимоги у частині визнання недійсним вказаного договору він обґрунтовував тим, що вказаний правочин ОСОБА_2 було укладено після того, як позивач 25.02.2021 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до його пред'явлення (справа №752/5501/21). Тобто, таким укладенням з боку останньої договору позивач вказував на вчинення ОСОБА_2 дій, спрямованих на унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення майбутнього позову ОСОБА_1 . Понсарда про стягнення грошових коштів у сумі 300000 дол.США, після того як дізналася про його наміри звернутися до суду із позовом. При цьому, відчуження вищевказаної квартири відбулося за заниженою вартістю, у зв'язку із чим вказаний договір, на думку позивача, має ознаки фраудаторного правочину.
Таким чином, з виділених матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно існує реальний спір щодо стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів та щодо дійсності вищевказаного договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 .
Так, вказаний спір у справі наявний з приводу недійсності (за доводами позивача) договору купівлі-продажу нерухомого майна, за якими таке майно перейшло у власність до відповідача ОСОБА_3 . При цьому інтерес позивача за обставин цієї справи полягає у можливості задоволення його вимог про стягнення з ОСОБА_2 безпідставно набутих коштів у спосіб звернення стягнення на майно боржника. Оскільки спірний договір укладено під час звернення позивача 25.02.2021 року із заявою про забезпечення позову до його пред'явлення, тобто із власності можливого боржника вибуло майно, за рахунок якого теоретично можливо задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів, є обґрунтовані підстави припускати, що подальше відчуження майна новим власником квартири призведе до втрати інтересу позивача у задоволенні позовних вимог у справі, адже відповідне майно після можливого визнання недійсними договорів не повернеться у власність до боржника та позивач не зможе задовольнити свої вимоги у спосіб звернення стягнення на це майно.
Отже, встановивши, що в даній цивільній справі виник реальний майновий спір між сторонами, у зв'язку з чим існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки відповідач в подальшому може здійснити будь-яким чином відчуження квартири, що може унеможливити або утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення позову у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість доводів заяви.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом недоведеності заявлених позивачем вимог колегія суддів відхиляє, оскільки питання законності та обґрунтованості заявлених позовних вимог буде з'ясовано судом першої інстанції при розгляді справи по суті і вказаному не може бути надано правову оцінку судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду про вжиття заходів забезпечення позову.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги заявника про те, що оскаржуваною ухвалою судом допущено порушення права приватної власності відповідачів.
У разі наявності підстав вважати, що вжиті за заявою позивача заходи забезпечення позову у даній справі можуть завдати відповідачу ОСОБА_3 збитків, остання не позбавлена можливості в порядку статті 154 ЦПК України звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення.
Колегія суддів вважає, що, з урахуванням доказів, які містяться у матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що неприйняття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку відчуження спірного майна на користь інших осіб.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.
У відповідності до вимог частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, колегія суддів підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником Некрасовим Олексієм Сергійовичем , без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 14.06.2021.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна