про залишення позовної заяви без розгляду
м. Вінниця
10 червня 2021 р. Справа № 120/3930/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 30 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Після відкриття провадження у адміністративній справі встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства, у зв'язку з чим ухвалою суду від 01 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу п'ятиденного строку з дня вручення (отримання) копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
09 червня 2021 року на виконання вимог ухвали суду від 01 червня 2021 року позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Така аргументована тим, що позивач хворів на вірусну хворобу з ускладненнями та тривалий час перебував на самоізоляції. Крім того, у вказаній заяві позивач просив обчислювати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з моменту отримання ним листів від Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації, тобто з 03 грудня 2020 року та 19 квітня 2021 року. Також заявник вказав на те, що він не має юридичної освіти та не знає особливостей законодавства, у зв'язку із чим не міг знати, що його права порушуються.
Того ж дня від відповідача надійшло клопотання, у якому просить позовну заяву в частині визнання протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також зобов'язання нарахувати та виплатити таку допомогу залишити без розгляду.
Розглянувши подану позивачем заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, а також клопотання відповідача про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду, суд враховує наступне.
Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
Водночас, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Водночас, наявність таких обставин повинен доводити саме заявник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №806/2321/16).
Слід звернути увагу на тому, що законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02 березня 2020 року у справі №420/4352/19, від 13 квітня 2020 року у справі №520/11334/18, від 17 вересня 2020 року у справі №186/1881/19.
Крім того, установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень (такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19).
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до іншої практики Європейського суду з прав людини (справи "Пелевін проти України", №24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", №49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Крім того, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Також згідно з пунктом 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Із поданих матеріалів слідує, що у квітні місяці 2020 року позивач отримав щорічну грошову допомогу до 5 травня 2020 року як учасник бойових дій відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Отже, позивач не міг не знати, що сума допомоги, яка йому виплачувалася відповідачем у вказаний період, є меншою, ніж розмір п'яти мінімальних пенсій, в якому відповідач, на думку позивача, був зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату спірної щорічної грошової допомоги.
Наведений висновок додатково підтверджується тим, що конструкції "повинна була дізнатися" в розумінні положень частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №800/30/17).
Відтак, слід дійти висновку, що позивач не був позбавлений права на звернення до суду з вимогою нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в межах встановленого законом шестимісячного строку після отримання допомоги у меншому, на його думку, розмірі.
Натомість, позовну заяву щодо оскарження дій Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації в частині нарахування та виплати разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року в меншому розмірі, ніж слід було нарахувати та виплатити, позивач подав до суду лише 26 квітня 2021 року, тобто з перевищенням строку звернення до адміністративного суду.
При цьому, жодних поважних причин, які б перешкодили своєчасному зверненню до суду, позивач не навів.
Як видно зі змісту заяви про поновлення строку звернення до суду, позивач, зокрема, просить суд рахувати строк звернення до суду з моменту отримання ним листів від Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації.
Проте, такі аргументи слід відхилити, оскільки подання відповідної заяви (запиту) та отримання відповіді на неї Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації не змінює моменту, з якого починає свій відлік строк звернення до суду з цим позовом, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на отримання допомоги у належному, на його думку, розмірі.
Крім того, слід дійти висновку, що факт звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та отримання відмови відповідача, оформленої листом, не свідчить про обчислення строку звернення до суду з дати отримання позивачем (його представником) такого листа, оскільки, як вже зазначалося, позивач не міг не знати про порушення відповідачем його прав та інтересів у зв'язку з виплатою спірної допомоги за вказаний період у меншому розмірі, в порівнянні з тим, який, на його думку, мав би виплачуватись у відповідності до закону.
Отже, відсутні підстави вважати, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом слід обчислювати з дня отримання позивачем листів-відмови відповідача.
При цьому варто врахувати правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Так, у вказаній постанові касаційний суд відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі №816/197/18, від 20 жовтня 2020 року у справі №640/14865/16-а, від 25 лютого 2021 року у справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №816/197/18, від 20 жовтня 2020 року у справі №640/14865/16-а), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №822/1928/18) та дійшов таких висновків щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 08 листопада 2019 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
Крім того, касаційний суд звернув увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення слід виходити із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
До того ж, звертаючись до відповідача із заявою про нарахування та виплату разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року, позивач вже знав про існування протиправних, на його думку, дій щодо недоплати йому такої допомоги.
Отже, позивач не міг не знати, що сума допомоги, яка йому виплачувалася відповідачем у 2020 році, є меншою ніж розмір п'яти мінімальних пенсій за віком, в якому відповідач, на думку позивача, був зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату спірної щорічної грошової допомоги.
Відтак, позивач не був позбавлений права на звернення до суду з вимогами нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу до 5 травня 2020 року в межах встановленого законом строку.
Крім того, строк звернення із заявою (запитом) до відповідача про повну виплату недоплаченої допомоги до 5 травня встановлений статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проте позивач не дотримався і цього строку, що додатково свідчить на користь позиції про недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Щодо посилань у заяві про поновлення строку звернення до суду на відсутність у нього юридичної освіти, то такі також не свідчать про наявність поважних причин для несвоєчасного звернення до суду з позовом.
Необгрунтованими слід визнати і посилання позивача на те, що він хворів на вірусну хворобу та перебував на самоізоляції, адже такі не підтверджені жодними доказами.
При цьому, слід врахувати, що 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року №731-IX, яким внесено зміни, зокрема до Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до запроваджених змін пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Пунктом 2 розділу ІІ ''Прикінцеві та перехідні положення'' Закону №731-IX встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені, зокрема відповідно до пункту 3 розділу VI ''Прикінцеві положення'' Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)'' від 30 березня 2020 року №540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Таким чином, саме лише посилання позивача на факт запровадження карантинних заходів без зазначення обставин, що безпосередньо пов'язані з карантином та об'єктивно вилинули на пропуск процесуального строку, не може бути підставою для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Аналогічного правового висновку дійшов і Верховний Суд в ухвалі від 15 квітня 2021 року у справі №640/11787/19.
На переконання суду, наведені позивачем обставини не є об'єктивними, тобто такими, що не залежали від волі позивача, обставинами, які б доводили поважність причин пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.
З огляду на викладене дійшов висновку, що у заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогою щодо нарахування та виплати разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року, а ті доводи, що наведені у відповідній заяві позивача, не можуть визнаватися поважними причинами пропуску строку звернення до суду та не свідчать про відсутність підстав для незастосування такого строку.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу (частина 3 статті 240 КАС України).
Таким чином, оскільки факт пропуску позивачем строку звернення до суду виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і підстави для його поновлення, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, визнані судом неповажними, суд дійшов переконання про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року та зобов'язання нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу до 05 травня 2020 року.
Керуючись статтями 121, 122, 123, 160, 161, 172, 240, 248, 256, 293, 294 КАС України,
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду залишити без задоволення.
Задовольнити клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року та зобов'язання нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу до 05 травня 2020 року.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року та зобов'язання нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу до 05 травня 2020 року залишити без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович