Ухвала
іменем України
14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 321/282/20
провадження № 51-2598 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 березня 2021 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Василівського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2020 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 визначено обчислювати з часу його фактичного затримання - 11 січня 2020 року, згідно з протоколом затримання від цієї дати.
Запобіжний захід щодо засудженого залишено у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні.
За обставин, установлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 10 січня 2020 року близько 17:00, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_6 , у кімнаті будинку АДРЕСА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до потерпілої, яка перебувала у лежачому положенні на підлозі кімнати, п'яткою правої ноги завдав їй одного удару зверху вниз у ділянку передньої черевної стінки, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження, яке небезпечне для життя в момент заподіяння і має прямий причинний зв'язок із подальшим настанням смерті ОСОБА_6 на місці події 10 січня 2020 року.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 30 березня 2021 року апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок Василівського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2020 року щодо ОСОБА_4 - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
Як видно зі змісту касаційної скарги, захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_4 , просить змінити вирок Василівського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 березня 2021 року в частині призначеного підзахисному покарання і призначити йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 121 КК, у виді позбавлення волі на строк 7 років. Обґрунтовує вказані вимоги невідповідністю призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок надмірної суворості та вважає, що покарання, призначене судом першої інстанції та залишене без змін судом апеляційної інстанції, є невмотивованим.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, та додані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, і правильності кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисник не оспорює.
Твердження захисника щодо невідповідності призначеного ОСОБА_4 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості колегія суддів уважає необґрунтованими.
За вимогами статей 50, 65 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення передбачені статтями 66, 67 КК обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Як убачається з доданих копій судових рішень, призначаючи засудженому ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дотримався наведених вимог кримінального закону, врахував усі обставини кримінального провадження, в тому числі характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК належить до категорії тяжких. Також суд зважив на дані, що характеризують особу засудженого, який раніше неодноразово був судимий за вчинення корисливих злочинів (судимості за які на той час у встановленому законом порядку не зняті й не погашені), протягом тривалого часу відбував покарання в місцях позбавлення волі, проте певних висновків для себе не зробив та знову вчинив злочин проти життя і здоров'я особи, що свідчить про його схильність до вчинення протиправних злочинних діянь та небажання ставати на шлях виправлення, його вік, стан здоров'я, те, що він має визначене місце реєстрації та фактичне місце проживання, за яким характеризується негативно, неодноразово мав приводи до органів поліції, зловживає спиртними напоями та підтримує стосунки з особами, які ведуть антисоціальний спосіб життя, ніде не працює, суспільно - корисною працею не займається, регулярного доходу і постійного джерела прибутку не має, в центрі зайнятості на обліку не перебуває, у нього відсутні стійкі соціальні зв'язки, неодружений, неповнолітніх дітей і непрацездатних осіб на утриманні не має, на обліку у нарколога і психіатра не перебуває, хронічних захворювань та інвалідності не має. Суд взяв до уваги думку потерпілої, яка категорично наполягала на суворій мірі покарання; ступінь його суспільної небезпеки; обстановку та спосіб вчинення злочинного діяння, незворотні наслідки, які настали у виді смерті потерпілої. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав часткове визнання вини, сприяння встановленню істини в кримінальному проваджені, щире каяття, а обставинами, що його обтяжують, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, рецидив злочинів та вчинення злочину щодо колишнього подружжя, з якою винний перебував у сімейних відносинах.
Отже, з огляду на наведене суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років та вмотивував своє рішення в цій частині.
При цьому суд правильно вказав на відсутність підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до вимог ст. 75 КК або для застосування статей 69, 69-1 цього Кодексу до ОСОБА_4 , оскільки відсутні передумови, за яких ці правові норми можуть бути застосовані.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку за скаргою захисника, апеляційний суд дав належну оцінку доводам сторони захисту в апеляційній скарзі, які аналогічні за змістом доводам у його касаційній скарзі, щодо невмотивованого призначення засудженому надмірно суворого покарання та із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення обґрунтовано залишив вирок щодо засудженого ОСОБА_4 у цій частині без змін.
Погоджуючись із вироком місцевого суду в частині призначення покарання ОСОБА_4 , апеляційний суд з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого та інших обставин, що впливають на ступінь відповідальності, зазначив про дотримання вимог статей 50, 65 - 67 КК під час призначення покарання останньому, оскільки покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, призначене в межах санкції кримінального закону, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації, справедливості й обґрунтованості покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування більш м'якого покарання засудженому, як про це просив у своїй апеляційній скарзі захисник.
З огляду на викладене колегія суддів робить висновок, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, а призначене місцевим судом засудженому ОСОБА_8 і залишене без змін судом апеляційної інстанції покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, і попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав вважати таке покарання надмірно суворим за доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника, у Суду немає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.
Обставини, на які покликається в касаційній скарзі захисник, щодо невідповідності призначеного судом засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості були враховані судом під час призначення йому покарання, вони не є безумовними і достатніми для зміни судових рішень.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги захисника немає.
Враховуючи викладене та приписи п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 березня 2021 року стосовно ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3