Постанова
іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 755/1894/17
провадження № 51-3880 км 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року щодо останнього у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017100040000354, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кулачківці Снятинського району Івано-Франківської області, раніше судимого, останній раз вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 08 грудня 2016 року за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки
1 місяць, звільненого 08 грудня 2016 року за відбуттям строку покарання, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Рух справи, короткий зміст судових рішень і встановлені обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 11 січня до 13 квітня 2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року вказаний вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 листопада 2019 року ухвалу Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Київський апеляційний суд 09 грудня 2020 року, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року у частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з дня затримання ОСОБА_7 на виконання вироку.
Зараховано у строк відбування покарання термін затримання ОСОБА_7 , як підозрюваного у вчиненні злочину, з 11 до 13 січня 2017 року та строк тримання під вартою з 13 січня до 13 квітня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин встановлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 11 січня 2017 року, близько 10 год, перебуваючи у приміщенні «УкрСиббанку» у м. Києві на бульварі Перова, б. 24, помітив раніше незнайому йому ОСОБА_8 , в руках якої були грошові кошти. Впевнившись, що остання не очікує вчинення протиправних дій щодо неї, ОСОБА_7 , реалізовуючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, вирвав з рук ОСОБА_8 грошові кошти та вибіг з приміщення банку, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду в розмірі 600 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання, звільнивши її підзахисного від його відбування з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України. Зазначає, що з огляду на визнання вини, щире каяття, дані про особу винного, повернення потерпілій грошових коштів, відсутність цивільного позову, виправлення ОСОБА_7 є можливим без відбування покарання у виді позбавленням волі. Також стверджує, що апеляційним судом не було вжито заходів, передбачених положеннями ст. 378 КПК України, зокрема, не вирішено питання про влаштування дітей засудженого.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 2 ст. 186 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Разом із тим, доводи касаційної скарги захисника щодо зміни оскарженого судового рішення та звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у рішенні справа «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Як вбачається з матеріалів справи, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.
Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді.
За приписами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крімвипадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 листопада 2019 року було скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року щодо ОСОБА_7 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, при цьому зазначено, що за умови підтвердження обвинувачення у тому обсязі, за наявності тих самих даних про його особу та обставин, що впливають на призначення покарання, призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, не є явно несправедливим через м'якість, оскільки відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винуватого, а звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням викладеного та вимог ч. 2 ст. 439 КПК України, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим судом не були належним чином враховані конкретні обставини справи, зухвалість та небезпечність дій ОСОБА_7 , ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідності до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу винного, який раніше багаторазово вчиняв злочини проти власності, при цьому належним чином проаналізував доводи апеляційної скарги, надав на них вичерпні відповіді та дійшов вірного висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі та безпідставність його звільнення судом першої інстанції від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України.
Вирок апеляційного суду достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПКУкраїни.
Колегія суддів вважає, що в касаційній скарзі не наведено переконливих доводів на спростування висновків суду апеляційної інстанції.
Стосовно доводів захисника про не застосування судом апеляційної інстанції заходів, передбачених положеннями ст. 378 КПК України, про влаштування дітей засудженого ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла висновку, що зазначене питання може бути вирішено судом під час виконання вироку і не впливає на обґрунтованість та вмотивованість ухваленого рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування вироку апеляційного суду, Судом не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3