Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 330/1218/20
провадження № 61-17361св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
третя особа - Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2020 року у складі судді Куценка О. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кримської О. М.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, про визнання договору сервітуту земельної ділянки недійсним, у якому просила суд визнати договір сервітуту від 17 лютого 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 0,0378 га, у межах земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташованої на АДРЕСА_1 , на право проходу та проїзду транспортним засобом на підставі рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (далі - Кирилівська селищна рада) від 20 грудня 2019 року № 68, недійсним.
Позов обґрунтовує тим, що у користуванні ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі від 25 вересня 2008 року з Кирилівською селищною радою в оренді строком на 48 років знаходиться земельна ділянка, загальною площею 0,6296 га, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташована на АДРЕСА_1 .
26 квітня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Кирилівської селищної ради від 27 листопада 2011 року № 14 уклали договір суборенди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передано в суборенду, в межах дії договору оренди від 25 вересня 2008 року, строком до 23 березня 2055 року земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташовану на АДРЕСА_1 , для розташування бази відпочинку. Актом визначені межі земельної ділянки в натурі та складений акт приймання-передачі земельної ділянки від 26 квітня 2012 року. Своєчасно проведена державна реєстрація вказаного договору.
17 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі рішення Кирилівської селищної ради від 09 жовтня 2015 року № 49, уклали договір суборенди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передано в суборенду земельну ділянку площею 0,1951 га, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташовану на АДРЕСА_1 ,для розташування бази відпочинку. Актом від 07 грудня 2015 року визначені межі земельної ділянки в натурі, своєчасно проведена державна реєстрація зазначеного договору.
На підставі рішення Кирилівської селищної ради від 20 грудня 2019 року № 68, укладена угода та встановлений земельний сервітут на частину земельної ділянки площею 0,0378 га, в межах земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташованої на АДРЕСА_1 ,на право проходу та проїзду транспортним засобом.
Тобто, на частину площі двох земельних ділянок, які передані в суборенду за договорами від 26 квітня 2012 року та від 17 грудня 2015 року, на яких ОСОБА_1 , виконуючи умови договорів, будує базу відпочинку, за які щорічно сплачує до селищної ради орендну плату, ОСОБА_2 уклала на центральну частину договір сервітуту, на використання землі третіми особами для проходу та проїзду транспортними засобами.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій вказувала, що відсутність забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку та заборону іншим особам вчиняти дії щодо поділу земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Тому просила суд вжити заходи забезпечення позову до набрання чинності рішенням у справі шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, загальною площею 0,6296 га, розташовану на АДРЕСА_1 , та заборонити будь-яким особам вчиняти дії щодо поділу зазначеної земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:01:005:0074.
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, загальною площею 0,6296 га, розташовану на АДРЕСА_1 , та заборонено будь-яким особам вчиняти дії щодо поділу зазначеної земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно існує спір між ОСОБА_1 та сторонами справи, оскільки предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору сервітуту від 17 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , на встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 0,0378 га, в межах земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташованої на АДРЕСА_1 , на право проходу та право проїзду транспортним засобом на підставі рішення Кирилівської селищної ради від 20 грудня 2019 року № 68, а вирішення по суті заяви ОСОБА_2 , як орендаря земельної ділянки, про дозвіл на поділ земельної ділянки площею 0,6296 га, оскільки зазначену інформацію заявниця отримала, перебуваючи в приміщенні Кирилівської селищної ради 12 серпня 2020 року, може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, щодо визнання недійсним договору сервітуту вказаної земельної ділянки та поновлення порушених прав у разі задоволення позовних вимог позивача.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 задоволено частково. Ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2020 року змінено. Накладено арешт на частину земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, загальною площею 0,2951 га, розташовану на АДРЕСА_1 , яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1 за договором суборенди землі від 26 квітня 2012 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та за договором суборенди землі від 17 грудня 2015 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та заборонено будь-яким особам вчиняти дії щодо поділу земельної ділянки, загальною площею 0,2951 га, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074.
Приймаючи указану постанову, апеляційний суд, погодився з висновками суду першої інстанції в тій частині, що між сторонами дійсно виник спір про визнання недійсним договору сервітуту спірної земельної ділянки, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, щодо визнання недійсним договору сервітуту вказаної земельної ділянки та поновлення порушених прав у разі задоволення позовних вимог позивача. Разом з цим апеляційний суд зазначив, що на підставі договорів суборенди від 26 квітня 2012 року та від 17 грудня 2015 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в останньої у користуванні знаходиться земельна ділянка загальною площею 0,2951 га, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташована на АДРЕСА_1 , тому саме на земельну ділянку площею 0,2951 га слід накладати арешт та заборонити будь-яким особам вчиняти дії щодо поділу зазначеної земельної ділянки.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник зазначив, що судами не з'ясовано, чи дійсно між сторонами виник спір та чи є заходи забезпечення співмірними із заявленими вимогами. Суди задовольнили заяву про забезпечення позову без наведення відповідного обґрунтування щодо наявності обставин, що можуть утруднити виконання можливого судового рішення, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц. Земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, площею 0,2951 га не існує. Крім того, накладення арешту навіть на частину земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташованої по АДРЕСА_1 , призведе до порушення прав інших суборендарів.
У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подав відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , у якому, посилаючись на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Крім того, відзив містить клопотання про розгляд скарги у присутності сторін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 23 листопада 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на підставі частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано з Якимівського районного суду Запорізької області матеріали цивільної справи № 330/1218/20; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У грудні 2020 року матеріали справи № 330/1218/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про проведення судового засідання за участю сторін; справу № 330/1218/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, про визнання договору сервітуту земельної ділянки недійсним.
Предметом позову є визнання договору сервітуту від 17 лютого 2020 року, укладеного між орендарем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 , на встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 0,0378 га, в межах земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташованої на АДРЕСА_1 , на право проходу та проїзду транспортним засобом, на підставі рішення Кирилівської селищної ради від 20 грудня 2019 року № 68, недійсним.
Також судами встановлено, що в користуванні ОСОБА_1 на підставі договорів суборенди від 26 квітня 2012 року та від 17 грудня 2015 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , знаходяться земельні ділянки площею 0,10 га та 0,1951 га, що є частинами земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташованої на АДРЕСА_1 , що разом становить площу зазначеної земельної ділянки в розмірі 0,2951 га (0,10 + 0,01951), а інша частина земельної ділянки площею 0,3345 га (0,6296 - 0,2951), кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, знаходиться в користуванні відповідачів на підставі договорів оренди та суборенди.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також заборона вичиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Подібних висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, не з'ясували співмірність видів забезпечення позову, які просив застосувати позивач, позовним вимогам, не дослідили, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, належним чином не обґрунтували необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника.
Також суди попередніх інстанцій не врахували, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є визнання недійсним договору сервітуту від 17 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , на встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 0,0378 га, в межах земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташованої на АДРЕСА_1 , на право проходу та право проїзду транспортним засобом на підставі рішення Кирилівської селищної ради від 20 грудня 2019 року № 68, з огляду на те, що,на думку позивача, такий договір перешкоджає їй використовувати земельні ділянки, отримані у суборенду за договорами від 26 квітня 2012 року та від 17 грудня 2015 року, за цільовим призначення - побудови бази відпочинку.
Наслідком потенційного задоволення такого позову буде припинення права сервітуту ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на частину земельної ділянки площею 0,0378 га, в межах земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, розташованої на АДРЕСА_1 , зокрема права проходу та право проїзду транспортним засобом по вказаній земельній ділянці.
Арешт майна (земельної ділянки), як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Разом з тим сервітут, як право користування землею, яке забезпечує іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями, встановленими законом або договором, продовжує своє існування за умов накладення арешту.
Заборона вчиняти дії, щодо поділу земельної ділянки, як спосіб забезпечення позову, підлягає застосуванню лише у випадку, якщо предметом такого позову є правочин, який передбачає поділ майна.
Однак предметом позову у цій справі є договір сервітуту, що не передбачає поділу земельної ділянки, а лише визначає право проходу та проїзду транспортним засобом по ній.
Таким чином, обрані позивачем та застосовані судами попередніх інстанцій види забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частину земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:01:005:0074, загальною площею 0,2951 га, та заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо поділу вказаної земельної ділянки, є недопустимими способами забезпечення позову при такому предметі позову.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та суть прийнятого рішення у цій справі, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір за подачу апеляційної та касаційної скарг у розмірі 840,80 грн (420,40 грн + 420,40 грн).
Керуючись статтями 141, 400, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, про визнання договору сервітуту земельної ділянки недійсним.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 840,80 грн на відшкодування судових витрат.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко