ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.06.2021Справа № 910/4728/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/4728/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
25 березня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 18.03.2021 року до Моторного (транспортного) страхового бюро України (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 22 568,28 грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот шістдесят вісім гривень 28 копійок).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.11.2015 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "ГАЗ 31105-121", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та "Opel Astra", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Дане ДТП сталось в результаті порушення ПДР водієм автомобіля "ГАЗ 31105-121". Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5561697 ПАТ "Страхова компанія "Україна". 31.01.2016 року між ФОП Шиян та ТОВ "Маркс.Капітал" було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-01/2016 на підставі якого ТОВ "Маркс.Капітал" набуло право вимоги за договором страхування № АІ/5561697. На підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року у справі № 910/842/18 вирішено питання щодо ліквідації ПАТ "СК "Україна". Так, у МТСБУ відповідно до Закону № 1961-ІV виникли підстави для виконання зобов'язань за договором страхування № АІ/5561697 перед ТОВ "Маркс.Капітал". 26.09.2019 року МТСБУ було часткового виконано зобов'язання за вказаним договором, зокрема здійснено оплату в розмірі 40 601,84 грн. Розмір невиконаного зобов'язання МТСБУ перед ТОВ "Маркс.Капітал" становить 22 568,28 грн. У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача суму невиконаного зобов'язання у розмірі 22 568,28 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 року у справі № 910/4728/21 позовну заяву б/н від 18.03.2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0105474870428 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 30.03.2021 року у справі № 910/4728/21 було вручене уповноваженому представнику позивача - 05.04.2021 року.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 12.04.2021 року (включно).
08.04.2021 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" надійшов супровідний лист б/н від 02.04.2021 року про усунення недоліків, допущених при поданні позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/4728/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
06.05.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 125/21/ІНС.ЛОУ від 29.04.2021 року, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що нараховані позивачем 3% річних, інфляційні втрати є погашені відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ухвали Господарського суду м. Києва від 17.07.2019 року у справі № 910/842/18. Також, відповідач зазначив, що у зв'язку з ліквідацією ПрАТ "Страхова компанія "Україна" МТСБУ на підставі п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виконало зобов'язання з відшкодування шкоди. При цьому, договором про відступлення права вимоги потерпіла сторона не передавала право вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних. Також відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог.
13.05.2021 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач стверджує, що МТСБУ набуває зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не лише в розмірі заподіяної шкоди, але й з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені.
27.05.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення № 125/21/ІНС.ЛОУ від 29.04.2021 року, у яких відповідач зазначає, що з дати настання страхового випадку починається загальний строк позовної давності, який з урахуванням зупинення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України, закінчився 29.11.2018 року, а спеціальний строк позовної давності закінчився 29.11.2018 року.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
29.11.2015 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "ГАЗ 31105-121", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та "Opel Astra", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Дане ДТП сталось в результаті порушення ПДР водієм автомобіля "ГАЗ 31105-121".
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.12.2015 року у справі № 369/13087/15-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано його адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована ПАТ "Страхова компанія "Україна" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5561697.
Відповідно до звіту № 08/12/15 про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ) від 02.12.2015 року вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу "Opel Astra", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП, становить 49 322,21 грн.
Як стверджує позивач, 02.12.2015 року ОСОБА_2 (власник транспортного засобу "Opel Astra", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.
13.01.2016 року між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
31.01.2016 року між ФОП Шиян та ТОВ "Маркс.Капітал" було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-01/2016 на підставі якого ТОВ "Маркс.Капітал" набуло право вимоги за договором страхування № АІ/5561697.
Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку № 1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 13.01.2016 року.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2. договору).
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 31.01.2016 року кредитором у договірному зобов'язанні за страховим випадком - ДТП, яке мало місце 29.11.2015 року, є ТОВ "Маркс.Капітал".
Позивач зазначає, що ПрАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5561697, не здійснило виплату грошового зобов'язання за заявою ОСОБА_2 від 02.12.2015 року.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 року було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
30.03.2018 року ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5561697.
24.04.2018 року ТОВ "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18, в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5561697. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал", в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5561697.
Так, розмір заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал", у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5561697, становив 63 170,12 грн. з яких:
- 40 601,84 грн. - розмір завданого збитку;
- 2436,11 грн. - 3% річних за користування чужими коштами;
- 9981,71 грн. - розмір інфляційних втрат;
- 10 150,46 грн. - розмір пені.
16.05.2018 року грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК Україна" у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5561697, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 року у справі № 910/842/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
09.09.2019 року у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату боргу.
26.09.2019 року відповідачем було частково виконано зобов'язання за страховою подією 29.11.2015 року, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 40 601,84 грн., що підтверджується банківською випискою. Інша частина зобов'язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені була залишена з боку відповідача без задоволення у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (відповідач) заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/5561697 в розмірі 22 568,28 грн, з яких: 2436,11 грн - 3% річних за користування чужими коштами, 9981,71 грн. - розмір інфляційних втрат та 10 150,46 грн. - розмір пені.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, розмір грошової вимоги у сумі 63 170,12 грн. (40 601,84 грн. - розмір завданого збитку; 2436,11 грн. - 3% річних за користування чужими коштами; 9981,71 грн. -інфляційні втрати; 10 150,46 грн. - пеня) та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені у справі №910/842/18, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі у розмірі 63 170,12 грн. з яких: 40 601,84 грн. - розмір завданого збитку; 2436,11 грн. - 3% річних за користування чужими коштами; 9981,71 грн. - розмір інфляційних втрат; 10 150,46 грн. - розмір пені, проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.
Як встановлено судом, 09.09.2019 року позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату боргу у розмірі 63 170,12 грн.
Відповідно до підпункту г. п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі за текстом - МТСБУ) за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що 26.09.2019 року на підставі ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач виплатив позивачу 40 601,84 грн, як відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 29.11.2015 року за участю транспортного засобу "Opel Astra", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 вказаного закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 закону №1961-IV, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Зокрема, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3% річних, інфляційні втрати).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 910/17993/15 та від 01.06.2016 року у справі № 910/22034/15.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до МТСБУ за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-10/2016 від 31.01.2016 року щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (пункт 3.1.).
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.
Враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.
Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Статтею 263 Цивільного кодексу України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в ч. 1. вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу позовна давність переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача кредиторських вимог за договором № АІ/5561697, внаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме: 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
В той же час, згідно положень ст. 529 Цивільного кодексу України, сплата пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є різновидом неустойки, тому до цієї вимоги застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.
Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 року у справі № 910/842/18, грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК Україна" у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5561697, були визнані в повному обсязі, зокрема, в частині розміру страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат, пені, та внесені до реєстру кредиторів.
Судом встановлено, що на підставі заяви позивача від 09.09.2019 року відповідачем було сплачено 26.09.2019 року лише страхове відшкодування у розмірі 40 601,84 грн, інша частина зобов'язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені була залишена з боку МТСБУ без задоволення.
Враховуючи, що перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач міг довідатись про порушення свого права, суд приходить до висновку, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось з даним позовом у межах загального строку позовної давності, а тому заява відповідача про її застосування щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
Водночас, спеціальний строк позовної давності тривалістю в один рік щодо вимоги про стягнення пені, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, сплив та про її застосування заявлено відповідачем у справі.
Відповідно до ч. 4. ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом встановлено, що позивач фактично дізнався про порушене право у вересні 2019 року, а з даним позовом звернувся до суду лише у березні 2021 року. Таким чином, з огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, а позивачем не наведено будь-яких поважних причин пропущення вказаного строку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 150,46 грн пені.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 12 417,82 грн., з них: інфляційних втрат - 9981,71 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят одна гривня 71 копійка) та 3% річних - 2436,11 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень 11 копійок).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1249,03 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 909/452/19, 02.11.2020 року у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 року у справі № 923/1121/17.
В обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу позивач надав наступні докази:
- копію договору про надання професійної правничої допомоги № 11/2020 від 26.10.2020 року;
- копію додаткової угоди № 1 від 26.10.2020 року;
- копію детального опису робіт (наданих послуг);
- копію акту надання послуг від 18.03.2021 року.
При цьому суд зауважує, що відсутність доказів фактичного понесення відповідних витрат також не може бути підставою для відмови у їх стягненні, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічні правові висновки висловлені у пункті 6.5. постанови Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, а також у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі № 910/3437/19 та 17.08.2020 року у справі № 925/1067/19.
Відповідачем заяв про неспіврозмірність заявлених вимог або зменшення їх розміру, до суду подано не було.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи. Тому з огляду на часткове задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2200,93 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код 21647131, адреса: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (ідентифікаційний код 37686922, адреса: 36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10) грошові кошти: інфляційних втрат - 9981,71 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят одна гривня 71 копійка), 3% річних - 2436,11 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень 11 копійок), витрат на професійну правничу допомогу - 2200,93 грн. (дві тисячі двісті гривень 93 копійки) та судовий збір - 1249,03 грн. (одна тисяча двісті сорок дев'ять тисяч 03 копійки).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 15.06.2021р.
Суддя О.В. Котков