14 червня 2021 року
м. Харків
Справа № 953/10988/20
Провадження № 22-ц/818/3086/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Кругової С.С.,
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
секретаря Каплоух Н.Б.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ,
Відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 8 грудня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несплату аліментів,
У липні 2020 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача - ОСОБА_2 , в якій позивач просила суд стягнути неустойку за несплату аліментів у розмірі 11 313,79 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11.01.2018 р. стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 09.08.2018 р., вищевказане рішення змінено, та зменшено розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 , з 2000 грн. до 1000 грн. щомісяця.
Про те, відповідач свої обов'язки щодо сплати аліментів не виконує, заборгованість станом на 01.07.2020 р. складає - 11 313, 79 грн. Тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату аліментів, яка дорівнює сумі боргу, а саме - 11 313, 79 грн.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 8 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 неустойку за несплату аліментів на користь ОСОБА_1 у розмірі 11 313, 79 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив змінити рішення суду, частково задовольнити позовні вимоги , зменшивши суму боргу та пені з 11 313,79 грн до 6238,79 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розрахунком державного виконавця не враховані здійснені ним платежі з жовтня 2017 р. по грудень 2017 р. в сумі 2 025, 00 грн. Крім того, державний виконавець некоректно вказав суми, які були ним фактично сплачені, а саме: за лютий 2018 р. - 2025 , 00 грн., за квітень 2018 р. - 2.025, 00 грн, а всього не врахувано 5 075,00 грн.
Правом на подання відзиву позивач не скористалась.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11.01.2018 р. стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 2000 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 09.08.2018 р., вищевказане рішення змінено, та зменшено розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 , з 2000 грн. до 1000 грн. щомісячно.
Згідно розрахунку заборгованості виданого державним виконавцем міжрайонного відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління МЮ від 02.07.2020 р. №92658, заборгованість по аліментам у виконавчому провадженні №61553910 по примусовому виконанню виконавчого листа №640/7872/17, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складає станом на 01.07.2020 р. - 11 313, 79 грн.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства»,батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відтак, обов'язок утримувати дитину це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.
Відповідно дост. 180 СК України,батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.2ст.141 СК України,розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Отже, обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку. Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у ч.4 ст.155 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України: у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
А відповідно до правової позиції висловленої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц, правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду, а саме виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Судом встановлено, що позивачем пред'явлено виконавчий лист до виконання у лютому 2020 року, про що свідчить довідка - розрахунок по аліментам видана державним виконавцем Міжрайонного відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у м.Харкові від 02.07.2020 (а.с.25-27 ), який здійснено починаючи з травня 2017 року.
Відповідно до вказаного розрахунку державного виконавця за лютий 2018 року відповідач взагалі не сплатив суму заборгованості по аліментам, проте, відповідно до квитанції від 23 лютого 2018 року ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої динити у розмірі 2025 грн (а.с.48).
За квітень 2018 року боржник сплатив 1000 гривень, тоді як відповідно до квитанції від 22 травня 2018 року відповідачем на користь ОСОБА_1 сплачено аліменти на утримання малолітньої динити за квітень 2018 року у розмірі 2025 грн (а.с.48).
Отже, боржник сплатив 4050 грн з яких враховано було лише 1000 грн в квітні 2018 року. Сума аліментів в сумі 3050 грн не знайшла свого відображення в розрахунку заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Розрахувавши пеню за весь період прострочення зобов'язання щодо сплати аліментів, суд першої інстанції не звернув увагу, що розрахунок заборгованості, із якого повинно бути обчислено суму заборгованості по аліментам та фактично сплачені суми заборгованості відповідно до наданих відповідачем квитанцій не співпадають.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 11313,79-3050=8263,79 грн.
Що стосується квитанції від 28.09.2016 про сплату аліментів на суму 2035 грн за період з 01.10-31.12.2017, судова колегія її не приймає, оскільки розрахунок складено починаючи з травня 2017 року, а оплата була ще у вересні 2016 року і на рік вперед, що за наявності заборгованості судова колегія вважає неприйнятним.
Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, помилково визначив суму заборгованості по аліментам без урахування фактично сплачених аліментів, та як наслідок дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
За таких підстав рішення Київського районного суду м.Харкова від 8 грудня 2020 року підлягає зміні шляхом зменшення розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню з відповідача з 11313,79 грн до 8263,79 грн (11313,79-3050).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 8 грудня 2020 року - змінити.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 пеню за несплату аліментів в сумі 8263,79 (вісім тисяч двісті шістьдесят три) гривні 79 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий С.С. Кругова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук
Повний текст судового рішення
складено 14 червня 2021 року