Справа № 183/5017/19
№ 2/183/351/21
30 березня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судового засідання Устименко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування спільною власністю та вселення,-
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:
-виділити у користування ОСОБА_1 житлові кімнати площею 11,8 кв.м. та 11,4 кв.м., разом з лоджією 3,1 кв.м.;
-у загальному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити: кухню площею 9,5 кв.м., туалет площею 11,8 кв.м., ванну кімнату площею 2,9 кв.м., коридор площею 11,7 кв.м.;
-у користуванні відповідача 1 залишити житлову кімнату площею 17,8 кв.м. та балкон площею 1,0 кв.м.,
-у користуванні відповідача 2 залишити кімнату площею 8,8 кв.м. та вбудовану шафу площею 0,5 кв.м.
Крім того, позивач просила вселити її у виділені їй кімнати та стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати.
У відзиві на позов відповідач ОСОБА_4 вважала відсутнім предмет стопору, оскільки позивач ніколи не висловлювала своїх намірів на проживання в квартирі, позивачем не подано жодного доказу про те, що їй чиняться перешкоди у користуванні власністю (а.с. 30-31).
В судове засідання позивач не з'явилася, звернулася до суду з заявою про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала (а.с. 36).
В судовому засіданні відповідачі не заперечували проти виділення у користування ОСОБА_1 житлової кімнати у квартирі АДРЕСА_1 площею 11,8 кв.м. та 11,4 кв.м., разом з лоджією 3,1 кв.м., а також не заперечували проти залишення у їх спільному загальному користуванні кухні площею 9,5 кв.м., туалету площею 11,8 кв.м., ванної кімнати площею 2,9 кв.м., коридору площею 11,7 кв.м. Однак, при цьому відповідачі звернули увагу суду на ту обставину, що між ними фактично і склався такий порядок користування квартирою, відповідачеві не чиняться перешкоди у користуванні її власністю, ніхто не заперечує проти її проживання у квартирі, ніхто жодного разу не чинив перепон у вселенні в квартиру, однак таких намірів не висловлювала і сама позивач . Також відповідачі звернули увагу, що позивач не має права визначати порядок користування житлом, що належить їм, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 являються матір'ю та сином, кімнати, які залишаються у їх користуванні, вони спільно використовують, їх права між собою ніким не порушуються.
Ухвалою суду від 17 вересня 2019 року відкрите провадження по справі (а.с.20-21).
Ухвалою суду від 19 лютого 2021 року призначено розгляд справи по суті (а.с. 50-51).
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 являється власником Ѕ частини квартири за АДРЕСА_1 , про що свідчить рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.01.2019 року у справі № 183/3400/18 (а.с. 8-9), витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 12).
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 являються співвласниками іншої частини означеної квартири, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23.10.2003 року, виданого на підставі розпорядження № 06912 Новомосковської міської ради від 28.09.2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 315388 від 23.10.2003 року, про що свідчить довідка КП «Новомосковське МБТІ» ДОР» (а.с. 13).
Квартира за АДРЕСА_1 з 4 кімнат, житловою площею 49,8 кв.м., в тому числі: кімнати № 1 - 17,8 кв.м., кімнати № 2 - 8,8 кв.м., кімнати № 3 - 11, 8 кв.м., кімнати № 4 - 11,4 кв.м., кухні площею 9,5 кв.м., туалету площею 1,4 кв.м., ванної кімнати площею 2,9 кв.м., коридору площею 11,7 кв.м., вбудованої шафи 0,5 кв.м., балкону 1, 0 кв.м., лоджії 3,1 кв.м., про що свідчить копія технічного паспорту (а.с. 10-11).
Правовідносини, що виникли між сторонами з приводу визначення порядку користування спільною частковою власністю врегульовані наступними нормами закону, а саме.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з вимогами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Главою 23 ЦК України, встановлено, що громадянин, який є власником житла, має право розпоряджатися ним на власний розсуд.
Зміст права власності полягає у належності власникові права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, на що не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).
У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 17 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
В частині 1 статті 356 ЦК України викладено поняття спільної часткової власності, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Аналіз вказаної норми права дає підстави стверджувати, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
Згідно зі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Підставою негаторного позову слугують факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним правомочностей по користуванню та розпорядженню своїм майном.
Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення порядку користування спільною частковою власністю, остання наполягала на наявності конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільного встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками.
З огляду на визнання відповідачами запропонованого позивачем порядку користування квартирою, суд приходить до переконання про часткове задоволення позову, в користування позивача слід виділити житлові кімнати площею 11,8 кв.м. та 11,4 кв.м., разом з лоджією 3,1 кв.м., а у загальному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити: кухню площею 9,5 кв.м., туалет площею 11,8 кв.м., ванну кімнату площею 2,9 кв.м., коридор площею 11,7 кв.м.
Порушене позивачем питання про визначення порядку користування спільним майном між відповідачами задоволенню не підлягає, оскільки не стосується прав самої позивачки.
Відповідно дост.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно дост.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як наполягали відповідачі між ними, як матір'ю та сином, не існує спору з приводу конкретного використання кімнат, які залишаються у їх користуванні.
Вирішуючи питання щодо вселення, суд виходить з наступних норм права.
Частиною 3 ст. 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За частиною 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
І позивач і відповідачі являються власниками житлової квартири, а отже мають охоронюване законом право володіння, користування та розпорядження належним їм на праві спільної часткової власності майном.
Право користування жилим приміщенням позивачем врегульоване житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, що передбачено ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР.
Ст. 109 ЖК України визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Фізична особа не може бути виселена або іншим чином позбавлена житла, крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 269, 270, 310, 311 ЦК України право на місце проживання відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, якими вона володіє довічно. Вона не може бути примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. В інтересах неповнолітніх їхні особисті немайнові права, в тому числі і на місце проживання, здійснюють батьки.
Згідно положень ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно з ч.1ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннямист.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ч.1ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Між тим, у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх доводів та заперечень.
Суду не подано належних та допустимих доказів про те, що відповідачі позбавили позивача права користування житловим приміщення, яке перебуває у їх спільній частковій власності.
Жодного доказу, який би свідчив про наявність неправомірних перешкод позивачу зі сторони відповідачів у здійсненні законного права на користування житловим приміщенням, перешкод у доступі до квартири суду не подано, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265 ЦПК, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування спільною власністю та вселення, - задовольнити частково.
Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:
-виділити у користування ОСОБА_1 житлові кімнати площею 11,8 кв.м. та 11,4 кв.м., разом з лоджією 3,1 кв.м.;
-у загальному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити: кухню площею 9,5 кв.м., туалет площею 11,8 кв.м., ванну кімнату площею 2,9 кв.м., коридор площею 11,7 кв.м.
В іншій частині позову ОСОБА_1 , - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В.Сорока.