10 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/1880/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В.І.,
за участю секретаря Низенко В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Запорізької області
у складі колегії суддів Топчій О.А., Горохов І.С., Науменко А.О.
від 13.02.2020
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Іванова О.Г., Дарміна М.О., Антоніка С.Г.
від 27.01.2021
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Концерну «Міські теплові мережі»
про стягнення 59 968 931,28 грн
за участю представників:
від позивача: Литвин П.В.,
від відповідача: Корнієць О.А.
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення боргу за поставлений природний газ у загальній сумі 59 968 931,28 грн, у тому числі: пеня у розмірі 38 302 495,18 грн, 3% річних у розмірі 8 045 422,31 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 621 013,79 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору постачання природного газу №6259/1718-ТЕ-13 від 11.10.2017 в частині оплати за поставлений газ.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
11.10.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Концерном «Міські теплові мережі» (споживач) укладено договір постачання природного газу № 6259/1718-ТЕ-13, за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов?язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2. договору).
Пунктом 3.7. договору визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Відповідно до пункту 3.10. договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.
Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладення становить 4 942,00 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5 930,40 грн (пункт 5.2. договору).
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Додатковою угодою №1 від 15.01.2018 року сторони виклали абзац 3 пункту 6.1 договору в наступній редакції.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Пунктом 11.3 Договору передбачено, зокрема:
- усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткового договору або додаткової угоди;
- сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором;
- договір про організацію взаєморозрахунків, спільне протокольне рішення не вносять змін до цього договору та можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.
Додатковою угодою №1 від 15.01.2018 року сторони виклали пункт 4 пункту 11.3 Договору в наступній редакції: «Будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами:
- не можуть бути використані для внесення змін до цього договору;
- можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору».
У пункті 8.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Додатковими угодами № 1-6 до договору постачання природного газу від 11.10.2017 року № 6259/1718-ТЕ-13 сторонами вносились зміни до договору, а саме: до пунктів 2.1 розділу 2 та розділу 12 договору.
Пунктом 12.1. договору (в редакції додаткової угоди від 05.09.2018 № 6) сторони передбачили, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 30 вересня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року включно поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 408 327 362,05 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу за вказаний період, які підписані та скріплені печатками позивача (постачальника) та відповідача (споживача).
У зв?язку з порушення відповідачем строків здійснення розрахунків за поставлений природний газ, позивачем нараховано 38 302 495,18 грн пені, 8 045 422,31 грн 3 % річних та 13 621 013,79 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
Господарський суд Запорізької області рішенням від 13.02.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2021, позовні вимоги задовольнив частково.
Зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з Концерну «Міські теплові мережі» до суми 19 151 247,59 грн.
Стягнув з концерну «Міські теплові мережі» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пеню у сумі 19 151 247,59 грн, 3% річних у сумі 8 045 422,31 грн, інфляційні втрати у сумі 13 621 013,79 грн, судовий збір у розмірі 672 350,00 грн.
Розстрочив виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 13.02.2020 у справі № 908/1880/19 в частині стягнення пені, 3% річних та інфляції на 6 (шість) місяців, починаючи з 13.02.2020 по 13.08.2020, зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками по 6 802 947,28 грн, а в останній місяць 6 802 947,29 грн.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що матеріалами справи факт поставки позивачем і прийняття відповідачем в період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року включно природного газу на загальну суму 1 408 327 362,05 грн підтверджено. Однак, оплату в спірному періоді відповідач здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, чим порушив умови господарського зобов'язання.
Факт прострочення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого газу у зазначений період матеріалами справи доведено та відповідачем не заперечується.
Оскільки відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ, суди попередніх інстанцій погодились, що правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 38 302 495,18 грн за період з 28.11.2017 по 23.01.2019; інфляційних втрат у сумі 13 621 013,79 грн за період з січня 2018 року по січень 2019 року та 3% річних у сумі 8 045 422,31 грн за період з 28.11.2017 по 23.01.2019.
В той же час, врахувавши сплату основного боргу у спірний період у повному обсязі та незначні строки прострочення, а також беручи до уваги майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, стягнення на користь позивача процентів річних та інфляційних витрат, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем, тобто враховуючи, що при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 233 Господарського кодексу України, для зменшення нарахованої позивачем пені на 50%.
Крім того, враховуючи фінансовий стан Концерну «Міські теплові мережі» та матеріальні інтереси обох сторін, беручи до уваги, що підприємство відповідача є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів, в теперішній час триває опалювальний сезон, предметом спору є виключно нараховані штрафні санкції, враховуючи, що виконання рішення суду одночасно і в повному обсязі матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану Концерну «Міські теплові мережі», з метою реального виконання рішення суду та дотримання балансу інтересів сторін, суди попередніх інстанцій частково задовольнили заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду строком на 6 місяців, починаючи з 13.02.2020 по 13.08.2020, зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.02.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі №908/1880/19, у якій просило їх скасувати в частині зменшення пені на 19 151 247,59 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 13.02.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі №908/1880/19 скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що судами застосовано статтю 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19, від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18, від 20.08.2019 у справі № 904/5025/18, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу у якому просив залишити касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Спірним є застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України та зменшення розміру пені на 50 % без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19, від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18, від 20.08.2019 у справі № 904/5025/18, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.
Рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 19 151 247,59 грн, інфляційних втрат у сумі 13 621 013,79 грн та 3% річних у сумі 8 045 422,31 грн та розстрочення виконання рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у касаційному порядку не переглядаються.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, при зменшенні розміру пені врахував, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 Договору). Тобто, відповідач діє з метою задоволення суспільного інтересу, не отримуючи прибутків від вироблення теплової енергії.
Розрахунки за поставлене тепло здійснюються на рахунки зі спеціальним режимом використання за схемою: споживач тепла сплачує грошові кошти за отриману теплову енергію теплопостачальній організації на рахунок зі спеціальним режимом використання. Грошові кошти, які надходять на цей рахунок, розподіляються за затвердженими постановами НКРЕКП Реєстрами нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію.
Таким чином, відповідач самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та оплата із такого рахунку відповідних послуг, у тому числі послуг з транспортування природного газу, залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів, що підтверджує доводи відповідача про відсутність в його діях прямого умислу на порушення зобов'язання.
Проблема забезпечення теплом усіх категорій споживачів в опалювальний період є суспільно-політичною проблемою, вирішення якої, зокрема, покладене на сторони спору. Діяльність Концерну «Міські теплові мережі», як теплогенеруючої організації здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу, що є винятковою обставиною.
Порушення принципу рівності суб'єктів господарювання є недопустимим, оскільки весь тягар негативних наслідків, зумовлений несвоєчасністю розрахунків кінцевих споживачів за поставлену теплову енергію, несе теплогенеруюча організація, внаслідок застосування до неї штрафних санкцій постачальником природного газу.
Згідно з принципом співрозмірності (пропорційності) не можуть покладатися на юридичну особу, яка діє з метою задоволення суспільних інтересів, зобов'язання, які перевищують межі необхідності.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Також судами враховано, що позивачем не надано будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах.
З посиланням на наведені обставини суди обох інстанцій дійшли висновку про можливість зменшення пені.
Колегія суддів вважає, що такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме у спорах про стягнення заборгованості з комунального підприємства за поставлений природний газ.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 918/487/19, від 12.05.2020 у справі № 910/9767/19.
Посилання скаржника на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19, від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18, від 20.08.2019 у справі № 904/5025/18, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 відхиляються, оскільки висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у справі № 908/1880/19 не суперечать висновку Верховного Суду викладеному у постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, адже зменшення розміру пені є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. А також не суперечать висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19, від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18, від 20.08.2019 у справі № 904/5025/18, у яких суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення клопотання боржника про зменшення розміру пені у розмірі який на думку суду є справедливим, так як зменшення розміру пені є правом суду і може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Верховний Суд не надавав у наведених вище справах висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним.
Приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України свідчать про те, що саме суд першої інстанції користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Отже, наведені відповідачем у касаційній скарзі постанови Верховного Суду були прийняті за іншого матеріально-правового та процесуально-правового регулювання спірних правовідносин, та/або іншого предмета і підстав заявлених позовних вимог, та/або іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у даній справі № 908/1880/19, тобто зазначені скаржником справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Згідно з частиною 2 статті 296 Господарського процесуального кодексу України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.02.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 908/1880/19, відкрите з підстави передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 296, статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.02.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 908/1880/19 закрити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Мамалуй
В. Студенець