27 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/1965/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової А.Є.
за участю представників сторін: Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - Комісара С.П. (довіреність № 25/11/20-26 від 25.11.2020), Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Литвина П.В. (довіреність від 22.12.2020 № 14-331) та Волкова А.С. (довіреність від 26.10.2020№ 14-188), Акціонерного товариства "К.Енерго" - Жукова А.О. (довіреність від 25.09.2020 б/н) та Щербань Л.А. (довіреність від 25.09.2020 б/н), Приватного акціонерного товариства "АК "Київводоканал" - Драчової М.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги:
1) Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (в частині відхилення кредиторських вимог АТ "НАК "Нафтогаз України")
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020
2) Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (в частині відхилення кредиторських вимог КП "Київтеплоенерго")
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020
у справі № 905/1965/19
за заявою Приватного акціонерного товариства "Науково-виробнича компанія "Гірничі машини"
до Акціонерного товариства "К.Енерго"
про визнання банкрутом,-
Короткий зміст заявлених вимог
Господарським судом Донецької області здійснюється провадження у справі №905/1965/19 про банкрутство Акціонерного товариства "К.Енерго" (далі - АТ "К.Енерго", боржник), яке відкрито ухвалою суду 18.11.2019 за заявою Приватного акціонерного товариства "Науково-виробнича компанія "Гірничі машини" в порядку статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
У грудні 2019 року до суду надійшла заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") про визнання грошових вимог до боржника, в якій останній просив суд визнати конкурсні вимоги до боржника в розмірі 1 195 525 003,48 грн.
У січні 2020 року до місцевого господарського суду надійшла заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") про визнання грошових вимог, в якій останній просив суд визнати конкурсні вимоги до боржника в розмірі 464 820 862,03 грн
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 12.08.2020, постановлену за результатами попереднього засідання у справі № 905/1965/19 (суддя Зекунов Е.В.) (з урахуванням ухвали суду від 19.08.2020 про виправлення описки), серед іншого, визнано вимоги кредиторів, що підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів АТ "К.Енерго", а саме:
- вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" на суму 83 068 959,92 грн - шоста черга, 79 291 975,51 грн - четверта черга, 3 842,00 грн - перша черга;
- КП "Київтеплоенерго" на суму 2 169 362,83 грн - четверта черга, 3 842,00 грн - перша черга.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 (колегія суддів: Хачатрян В.С. - головуючий, Гетьман Р.А., Шутенко І.А.) апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 у справі № 905/1965/19 залишено без змін в частині кредиторських вимог АТ "НАК "Нафтогаз України".
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 (колегія суддів: Хачатрян В.С. - головуючий, Гетьман Р.А., Шутенко І.А.) апеляційну скаргу КП "Київтеплоенерго" залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 у справі № 905/1965/19 залишено без змін в частині кредиторських вимог - КП "Київтеплоенерго".
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України"
Не погодившись з ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.09.2020 (в частині кредиторських вимог АТ "НАК "Нафтогаз України") та постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі 905/1965/19, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить змінити ухвалу суду першої інстанції в частині визнання вимог, а саме визнати їх на суму 670 613 114,47 грн - шоста черга; 524 911 889,01 грн - четверта черга; 3 842,00 грн - перша черга, скасувати постанову суду апеляційної інстанції.
Підставами для оскарження судових рішень зазначає, з посиланням на норми пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), неправильне застосування норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, а саме:
- положення статей 549, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - без урахування правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18;
- положення статті 236 ГПК України - без урахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15, від 27.02.2020 у справі № 921/12/19, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18;
- положення постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 18.06.2014 №217 - без урахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19, від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 № 903/918/19;
Крім того Скаржник-1 зазначає про неправильне застосування положень статей 732, 78, 236 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 203, 215, 233 ЦК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги КП "Київтеплоенерго"
Не погодившись також з ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.09.2020 (в частині відхилення кредиторських вимог КП "Київтеплоенерго") та постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі 905/1965/19, КП "Київтеплоенерго" подало до касаційного суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відхилення його кредиторських вимог на загальну суму 462 590 942,29 грн, та передати в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме статей 2, 7, 13, 74, 76-80, 236 ГПК України, судами першої та апеляційної інстанції не досліджено та не надано правової оцінки наявним у справі доказам, переліченим скаржником у касаційній скарзі. Крім того, надаючи правову оцінку заявленим кредитором грошовим вимогам до боржника судами зроблено непослідовні, взаємовиключні та суперечливі висновки щодо правової кваліфікації вказаних вимог.
Підставою касаційного оскарження судових рішень Скаржником-2 визначено відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права (КУзПБ) у подібних правовідносинах, зокрема в частині розгляду грошових вимог кредитора у справі про банкрутство, які виникли внаслідок відступлення боржником кредитору неіснуючих прав вимоги.
Позиція інших учасників справи
У своїх відзивах боржник - АТ "К.Енерго" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Паркулаба В.Г. просить суд залишити касаційні скарги без задоволення, а відповідні судові рішення (в оскаржених частинах) - без змін.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №905/1965/19 (за касаційною скаргою КП "Київтеплоенерго") визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Білоус В.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.12.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2020, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Київтеплоенерго" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (в частині відхилення кредиторських вимог КП "Київтеплоенерго") та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №905/1965/19; призначено скаргу до розгляду на 10.02.2021 о 11:40 год.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №905/1965/19 (за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України") визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Білоус В.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.01.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2021 касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 22.01.2021 АТ "НАК "Нафтогаз України" усунуло недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 02.02.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (в частині кредиторських вимог АТ "НАК "Нафтогаз України") та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №905/1965/19; призначено скаргу до розгляду на 10.02.2021 о 11:40 год.; об'єднано в одне касаційне провадження, касаційні провадження за касаційними скаргами КП "Київтеплоенерго" та АТ "НАК "Нафтогаз України" у справі №905/1965/19.
Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2021 клопотання ліквідатора АТ "К.Енерго" та КП "Київтеплоенерго" про відкладення розгляду справи №905/1965/19 задоволено; відкладено розгляд касаційних скарг КП "Київтеплоенерго" та АТ "НАК "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (в оскаржуваних частинах) та постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №905/1965/19 на 24.02.2021 о 15:00 год.
Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2021 клопотання КП "Київтеплоенерго" про відкладення розгляду справи №905/1965/19 задоволено; відкладено розгляд касаційних скарг КП "Київтеплоенерго" та АТ "НАК "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (в оскаржуваних частинах) та постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №905/1965/19 на 24.03.2021 о 15:00 год.
Ухвалою Верховного Суду від 24.03.2021 клопотання АТ "К.Енерго" в особі ліквідатора про зупинення касаційного провадження зі справи № 905/1965/19 задоволено; касаційне провадження у справі № 905/1965/19 за касаційними скаргами КП "Київтеплоенерго" та АТ "НАК "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (в оскаржуваних частинах) та постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 905/1965/19 зупинено до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 905/1818/19 та виготовлення повного тексту судового рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2021 поновлено касаційне провадження у справі №905/1965/19 за касаційними скаргами КП "Київтеплоенерго" та АТ "НАК "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (в оскаржуваних частинах) та постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 905/1965/19; призначено касаційні скарги до розгляду на 27.05.2021 о 12:00 год.
Судове засідання 27.05.2021 відбулось за участі представників КП "Київтеплоенерго", АТ "НАК "Нафтогаз України", АТ "К.Енерго", ПрАТ "АК "Київводоканал", які надали пояснення у справі.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права, враховуючи підстави їх касаційного оскарження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг, з огляду на таке.
Щодо касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України"
Об'єктом касаційного оскарження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" є ухвала суду першої інстанції, постановлена за результатами попереднього засідання у справі №905/1965/19 про банкрутство АТ "К.Енерго", в частині розгляду грошових вимог цього кредитора та постанова апеляційного суду, якою вказану ухвалу в цій частині залишено без змін.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що вказані судові рішення оскаржені саме в частині відмови у визнанні грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" до боржника на загальну суму 1 033 164 068, 05 грн.
З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги Концерну.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.12.2019 до Господарського суду Донецької області надійшла заява АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 1 195 525 003,48 грн.
Згідно наданого розпорядником майна повідомлення реєстру вимог кредиторів, розпорядник майна визнав кредиторські вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" в розмірі 162 201 152, 47 грн.
Оскаржуваною ухвалою (з урахуванням змін, внесених ухвалою від 19.08.2020 про описку), залишеною без змін постановою апеляційного суду, суд першої інстанції визнав АТ "НАК "Нафтогаз України" кредитором у справі з грошовими вимогами на загальну суму 162 364 777,43 грн.
Суд апеляційної інстанції встановив, що визнані судом вимоги ґрунтуються на фактах невиконання боржником 10 судових рішень, а також місцевий господарський суд визнав грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України", що виникли у зв'язку з неналежним виконанням боржником договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 18.11.2002 № 153-2758-9 на загальну суму 163 624,96 грн, що на 35,43 грн менше заявленої кредитором суми вимог (розбіжність виникла через помилку у розрахунках 3% річних).
Судові рішення в частині визнання вищевказаних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" не оскаржуються Скаржником-1.
Щодо грошових вимог в іншій частині, суди встановили, що заява АТ "НАК "Нафтогаз України" (далі також компанія) про визнання конкурсних грошових вимог до боржника обґрунтована, зокрема тим, що між компанією та боржником було укладено договори, а саме:
1) договір від 28.09.2017 № 2220/1718-ТЕ-41 постачання природного газу;
2) договір від 28.09.2017 № 2221/1718-БО-41 постачання природного газу;
3) договір від 28.09.2017 № 2222/1718-КП-41 постачання природного газу;
4) договір від 28.09.2017 № 2223/1718-РО-41 постачання природного газу;
5) договір від 28.09.2017 № 2224/1718-ТЕ-41 постачання природного газу;
6) договір від 28.09.2017 № 2225/1718-БО-41 постачання природного газу;
7) договір від 28.09.2017 № 2226/1718-КП-41 постачання природного газу;
8) договір від 28.09.2017 № 2228/1718-ТЕ-41 постачання природного газу;
9) договір від 28.09.2017 № 2229/1718-БО-17 постачання природного газу;
10) договір від 28.09.2017 № 2230/1718-КП-17 постачання природного газу;
11) договір від 25.01.2016 № 4444/16-РО-41 постачання природного газу;
12) договір від 17.01.2017 № 1923/1617-КП-41 постачання природного газу;
13) договір від 13.10.2016 № 1516/1617-ТЕ-41 (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 13.10.2016) постачання природного газу;
14) договір від 13.10.2016 № 1517/1617-ТЕ-41 (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 13.10.2016) постачання природного газу;
15) договір від 13.10.2016 № 1518/1617-ТЕ-41 (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 13.10.2016) постачання природного газу;
16) договір від 27.10.2016 № 1813/1617-БО-41 постачання природного газу;
17) договір від 27.10.2016 № 1814/1617-БО-41 постачання природного газу;
18) договір від 27.10.2016 № 1815/1617-БО-41/17 постачання природного газу;
19) договір від 17.01.2017 № 1925/1617-КП-41 постачання природного газу;
20) договір від 21.12.2017 № 2021/1718-ЕЕ постачання природного газу;
21) договір від 25.01.2016 № 4436/16- ТЕ-41 постачання природного газу;
22) договір від 25.01.2016 № 4437/16- ТЕ-41 постачання природного газу;
23) договір від 25.01.2016 № 4438/16- ТЕ-41/17 постачання природного газу;
24) договір від 09.12.2013 № 1247/14- БО-41 купівлі-продажу природного газу;
25) договір від 03.02.2014 № 2335/14- КП-41 купівлі-продажу природного газу.
Усі вище перелічені договори за змістом та умовами є подібними, зокрема стосуються постачання/купівлі-продажу природного газу.
Судами встановлено, що на виконання умов договорів компанія передавала природний газ боржнику на певні суми, при чому останній в повному обсязі розрахувався з компанією за поставлений природний газ, але з порушенням умов договору.
Обставини того, що боржник здійснював оплату за переданий газ несвоєчасно із порушенням строків, визначених договорами, стали підставою для нарахування компанією пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що розрахунки за вищевказаними договорами здійснювалися:
1) шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до Постанови КМУ від 18.06.2014 № 217);
2) шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до Постанови КМУ від 04.03.2002 № 256;
3) шляхом укладення спільних протокольних рішень (далі - СПР) про організацію взаєморозрахунків (відповідно до Постанови КМУ від 11.01.2005 №20);
4) згідно порядку надання субвенцій з державного бюджету у 2018 році (Постанова КМУ від 14.02.2018 №110);
5) шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до Розпорядження КМУ від 20.05.2015 №670);
6) шляхом укладення договорів про організацію взаєморозрахунків на виконання Постанови КМУ від 29.01.2014 № 30.
Відхиляючи грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" в частині нарахованих останнім штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов'язання щодо оплати поставленого (переданого) природного газу за вищевказаними договорами, суди попередніх інстанцій виходили з такого:
- при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Постанови КМУ від 18.06.2014 № 217, АТ "К.Енерго" було позбавлене можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами (суди врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 24.07.2019 у справі №918/553/18, від 17.12.2019 у справі №922/932/19, від 03.03.2020 у справі №908/2648/18, від 18.03.2020 у справі №908/2304/18, від 31.03.2020 у справі №917/530/19, від 27.05.2020 у справі №914/1029/19);
- в частині розрахунків шляхом укладення СПР про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови КМУ від 11.01.2005 № 20 позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вищезазначені взаєморозрахунки за придбаний природний газ були здійснені не власними коштами відповідача, а через процедуру встановлену вказаною постановою КМУ, якою передбачено, що пільги та субсидії не є коштами суб'єкта господарювання та автоматично перераховуються із спеціальних рахунків, у випадку їх надходження, на рахунки позивача (суди врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23.10.2019 у справі №922/3013/18, Верховного Суду, відображену у постановах від 31.05.2019 року у справі №924/296/18 (у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду), від 08.08.2019 у справі №905/1449/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18 та ін.);
- положення щодо неможливості відповідача впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ закріплені у Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому Постановою КМУ від 04.03.2002 № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню;
- аналіз змісту Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 14.02.2018 № 110 ("Про затвердження Порядку та умов надання у 2018р. субвенції з державного бюджету місцевого бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги центрального водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування") вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств, пов'язаних, зокрема, з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств, пов'язаних з виробництвом теплової енергії. Тобто, державою офіційно визнається неможливість вказаних підприємств забезпечити вчасні розрахунки в цій частині. Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів;
- розрахунки за договором №2021/1718-ЕЕ здійснювалися шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до Розпорядження КМУ від 20.05.2015 № 670 "Про порядок розрахунків за спожитий природний газ виробниками електричної енергії, які використовують природний газ для її виробництва", відтак Боржник не користувався коштами, належними до оплати за постачання природного газу і не міг впливати на визначення нормативу перерахування коштів, що виключає правові підстави для стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат;
- наслідком підписання договорів про організацію взаєморозрахунків на виконання Постанови КМУ від 29.01.2014 № 30 є фактична зміна визначеного у договорі порядку і строку проведення розрахунків за природний газ відносно сум, які охоплюються такими рішеннями, оскільки підписавши СПР про організацію взаєморозрахунків, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у такий спосіб виявило згоду зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за відповідним договором. Тому, оскільки взаєморозрахунки за придбаний природний газ були здійснені не власними коштами боржника, а через процедуру встановлену Постановою КМУ від 29.01.2014 № 30, якою передбачено, що пільги та субсидії не є коштами суб'єкта господарювання та автоматично перераховуються із спеціальних рахунків, у випадку їх надходження, на рахунки кредитора, правові підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних відсутні.
Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитись не можна, з огляду на таке.
Предметом дослідження є правомірність нарахування кредитором у справі про банкрутство (постачальником) пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з порушенням боржником у вказаній справі (споживачем), як теплопостачальною організацією, умов договору постачання природного газу щодо розрахунків за природний газ.
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частинами четвертою, п'ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим КМУ, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується КМУ.
На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" КМУ прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки".
Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок № 217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 № 217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку № 217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку № 217).
Отже, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок № 217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, на яку позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, в якій зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
До того ж, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, на яку також позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою КМУ № 217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Відтак, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19 підтримала правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, натомість відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
У силу правової позиції, яка викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.
У справі, що розглядається, відмовляючи у визнанні грошових вимог у вигляді нарахованих за простроченими зобов'язаннями (згідно вищевказаних договорів) 3% річних, інфляційних втрат і пені з огляду на те, що частина суми заборгованості була сплачена на виконання Порядку № 217, господарські суди не врахували висновку суду касаційної інстанції про те, що Порядок № 217 не змінює порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляє теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що суди попередніх судових інстанцій при розгляді даної справи не врахували висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, а також постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, тому колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги в цій частині.
При цьому слід зауважити, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
Колегією суддів, що здійснює касаційний перегляд судових рішень у цій справі враховані, в частині піднятих у касаційній скарзі питань, висновки щодо застосування положень Порядку № 217 саме об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19.
Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про часткову відмову у відхиленні грошових вимог кредитора на підставі вищенаведених договорів в частині нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми коштів, перерахованих згідно Порядку № 217.
Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанції в частині проведення розрахунків відповідно до Постанов КМУ від 04.03.2002 № 256, від 11.01.2005 № 20, від 14.02.2018, № 110, від 29.01.2014 № 30 та Розпорядження КМУ від 20.05.2015 № 670, Верховний Суд зазначає таке.
Відмовляючи у визнанні грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" за договорами, зокрема від 28.09.2017 №2224/1718-ТЕ-41, від 28.09.2017 № 2225/1718-БО-41, від 28.09.2017 №2228/1718-ТЕ-17, від 13.10.2016 №1516/1617-ТЕ-41, від 13.10.2016 №1517/1617-ТЕ-41, від 13.10.2016 №1518/1617-ТЕ-41/17, від 25.01.2016 №4436/16-ТЕ-41, від 25.01.2016 №4437/16-ТЕ-41, від 25.01.2016 №4438/16-ТЕ-41/17, від 03.02.2014 №2335/14-КП-41 з підстав проведення розрахунків між боржником та кредитором за рахунок субвенцій з державного бюджету шляхом підписання СПР або укладення договорів про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанов КМУ від 11.01.2005 №20, від 29.01.2014 № 30, від 14.02.2018 № 110, від 04.03.2002 № 256, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Тож, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що підстави для покладення відповідальності на боржника за несвоєчасну сплату коштів кредитору за поставлений природний газ, зокрема, стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відсутні.
Верховний Суд вважає такі висновки передчасними, враховуючи наступне.
Відповідно статті 12 ГК України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
За змістом Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (Порядок №20), який діяв на час укладення договорів вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Відповідно до п. 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (п. 7 Порядку № 20).
Строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядком № 20, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.
Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши СПР, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.
Наведений правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.
Правові висновки щодо імперативного регулювання державою розрахунків між суб'єктами паливно-енергетичного комплексу шляхом прийняття нормативно-правових актів, якими визначаються порядок, строки та механізми виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19, які в силу імперативних приписів частини 4 статті 236, частини 1 статті 281 ГПК України є обов'язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 (п.п. 6.23, 6.24) викладені правові висновки згідно з якими, для нарахування пені на підставі договору, 3 % річних та інфляційних втрат згідно з ст. 625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами порядку і строків, визначених СПР, а підставою для стягнення таких нарахувань за порушення грошового зобов'язання може бути наявність суми основного боргу, яка не була предметом регулювання СПР, та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18).
Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі, що переглядається, щодо зміни порядку розрахунків у випадку залучення бюджетних коштів шляхом підписання сторонами СПР чи договорів про організацію взаєморозрахунків на виконання постанов КМУ узгоджуються з наведеними правовими позиціями Верховного Суду, однак без встановлення судами суми основного боргу, яка не була предметом регулювання СПР (чи відповідних договорів) та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів, висновки про відхилення в цілому заявлених грошових вимог є передчасними.
Аналогічні висновки стосуються також і по відношенню до застосування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні даної справи постанов КМУ від 29.01.2014 № 30, від 14.02.2018 № 110, від 04.03.2002 № 256, адже за предметом правового регулювання вони є подібними до постанови КМУ від 11.01.2005 № 20.
Таким чином, відмовляючи частково у визнанні грошових вимог кредитора в цій справі, суди попередніх судових інстанцій встановили, що частину вартості отриманого природного газу АТ "К.Енерго" оплатив за рахунок фінансування пільг і субсидій населенню за рахунок субвенцій з державного бюджету згідно з Порядками, затвердженими Постановами КМУ №№ 20, 30, 110, 256, а решту згідно Порядку №217 та власним коштами. При цьому судами не встановлено, зокрема, які суми боржник сплатив на підставі зазначених Порядків, а також власними коштами; чи дотримано споживачем (боржником) порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів; чи допущено ним порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу, а тому дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі без врахування положень статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.
Колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції не має права самостійно здійснювати оцінку наданих сторонами доказів у підтвердження несвоєчасних розрахунків за зобов'язанням, визначати строки сплати чи виокремлювати частини заборгованості залежно від способу її погашення (власними чи бюджетними коштами), встановлювати правильність розрахунків розміру заявлених до стягнення з відповідача спірних сум (договірної пені, відсотків річних та інфляційних втрат), як і здійснювати їх перерахунок чи перевіряти періоди нарахування, оскільки достовірне з'ясування цих фактичних обставин та переоцінка доказів виходить за межі повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 300 ГПК України.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи, достовірно встановлених судом, тобто з'ясованих шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають, враховуючи неповноту дослідження місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також неправильне застосування судами норм спеціального законодавства, яке визначає порядок розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу.
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині дійшли передчасних висновків про відхилення грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України", що складаються з пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість з оплати поставленого (переданого) природного газу за вищевказаними договорами.
Ураховуючи відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки доказів у справі відповідно до статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає правильним скасувати прийняті місцевим та апеляційним судами рішення (в оскаржуваній частині щодо відхилення грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України") та направити справу № 905/1965/19 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для виправлення процесуальних порушень щодо повноти встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування норм матеріального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України"
З огляду на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не було враховано висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постановах від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, щодо застосування Порядку № 217, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України", скасування ухвали Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (з урахуванням ухвали суду від 19.08.2020 про виправлення описки) в частині відхилення кредиторських вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" та постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 905/1965/19 та направлення матеріалів цієї справи (в скасованій частині) на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати наведене, правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, з урахуванням висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3013/18 та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 26.06.2020 у справі №904/1210/18, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Щодо касаційної скарги КП "Київтеплоенерго"
Об'єктом касаційного оскарження за касаційною скаргою КП "Київтеплоенерго" є ухвала суду першої інстанції, постановлена за результатами попереднього засідання у справі № 905/1965/19 про банкрутство АТ "К.Енерго", в частині відмови у визнанні грошових вимог КП "Київтеплоенерго" до боржника на загальну суму 462 590 942,29 грн та постанова апеляційного суду, якою вказану ухвалу в цій частині залишено без змін.
З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги Концерну.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.01.2020 до Господарського суду Донецької області надійшла заява КП "Київтеплоенерго" про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 464 820 862,03 грн.
Згідно наданого розпорядником майна повідомлення реєстру вимог кредиторів, розпорядник майна визнав кредиторські вимоги КП "Київтеплоенерго" в розмірі 2 169 362,83 грн.
Оскарженою ухвалою суд першої інстанції визнав КП "Київтеплоенерго" кредитором у справі з грошовими вимогами на загальну суму 2 169 362,83 грн.
Ухвала Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 в частині визнання вимог КП "Київтеплоенерго" на суму 2 169 362,83 грн та в частині відхилення кредиторських вимог у розмірі 196 057,00 грн (збитків, понесених ним на підставі фінансових санкцій) не була предметом апеляційного перегляду.
Отже, предметом судового розгляду у даному касаційному провадженні є грошові вимоги Кредитора до Боржника на загальну суму 462 590 942,29 грн компенсації, які заявлені на підставі умов договорів відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 601 -18, № 602-18, № 603-18 (далі - Договори цесії) укладених між кредитором та боржником.
Визначаючи зміст спірних правовідносин місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.
Заява КП "Київтеплоенерго" про визнання конкурсних грошових вимог до боржника обґрунтована, зокрема, тим, що на виконання затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 мирової угоди (далі - Мирова угода), укладеної напередодні опалювального сезону на умовах спільних поступок між ПАТ "НАК "Нафтогаз України", КП "Київтеплоенерго" та ПАТ "Київенерго" (перейменовано у АТ "К.Енерго"), з метою забезпечення безперебійного та безперервного надання послуг з постачання теплової енергії, між КП "Київтеплоенерго" та АТ "К.Енерго" укладено вказані вище Договори цесії.
В рахунок переведеної, на виконання умов Мирової угоди, на КП "Київтеплоенерго" заборгованості боржника перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за спожитий природний газ наведеним у мировій угоді договорам, за умовами Договорів цесії АТ "К.Енерго" відступило на користь КП "Київтеплоенерго" право вимоги до споживачів, які мають заборгованість за спожиту до 01.05.2018 теплову енергію, послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також право вимоги до споживачів у частині їх зобов'язань з оплати неустойки (пеня та/або штраф), 3% річних і інфляційних нарахувань, судових та інших витрат, пов'язаних з отриманням боргу та примусовим стягненням, перелік яких визначено в додатках до договорів.
Оплата за набуті за Договорами цесії права проведена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою боржника від 24.10.2018 №42АУ/20/2242 та актом про зарахування від 24.10.2018.
Кредитор вважав, що в повному обсязі провів розрахунки з боржником за набуті права вимоги за Договорами цесії.
Пунктом 4.3. Договорів цесії передбачено, що АТ "К.Енерго" відповідає перед кредитором за недійсність переданої йому вимоги.
Відповідно до пункту 4.5. Договорів цесії у разі якщо судовим рішенням, яке набрало законної сили, Кредитору буде відмовлено у стягненні зі споживача (споживачів) сум основного боргу, право вимоги яких відступається за цим Договором з підстав невідповідності поданих на їх існування документів фактичному стану розрахунків споживача перед Боржником, останній зобов'язується сплатити Кредитору суму, у стягненні якої (яких) відмовлено судом.
Згідно пункту 4.6. Договорів цесії у разі, якщо Кредитором, шляхом проведення коригування у відповідності до чинного законодавства розміру основного боргу за заявою споживача (право вимоги до якого відступлене за цим Договором) буде встановлений факт невідповідності фактичного стану розрахунків споживача із Боржником і сума основного боргу споживача буде меншою ніж право вимоги якої відступлене за цим Договором та/або буде відсутня повністю, Боржник зобов'язаний сплатити Кредитору суму, що не відповідає фактичним розрахункам споживача із Боржником. За домовленістю Сторін, Боржник має право сплатити (компенсувати) Кредитору таку суму як у грошовій формі так і в будь-який інший спосіб.
При чому, пункти 4.5 та 4.6 також передбачають, що Кредитор зобов'язаний надіслати на адресу Боржника копію відповідного судового рішення та вимогу про сплату суми (основного боргу та/або Додаткового грошового зобов'язання), у стягненні якої відмовлено на підставі відповідного судового рішення.
Також пунктом 4.7. Договорів цесії визначено, що у випадку невиконання АТ "К.Енерго" пункту 3.1.1. договору щодо передачі документів на підтвердження відступленого права вимоги і надання документів, що не підтверджують (або підтверджують частково) право вимоги (не відповідають переліку передбаченому пункту 3.1.1. договору), АТ "К.Енерго" зобов'язано на вимогу нового кредитора (КП "Київтеплоенерго") сплатити суму коштів, що не відповідає розміру відступленого права вимоги і непідтвердженого права вимоги.
Водночас, пунктом 3.1.1. Договору цесії встановлено, що Сторони Договору підтверджують, що на дату підписання Додатку № 1 до цього Договору за актами прийому- передачі Кредитор передав Новому Кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього Договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).
В процесі вжиття заходів до боржників, право вимоги до яких відступлено за Договорами цесії, у період з 11.10.2018 по 18.11.2019 Кредитором направлено Боржнику відповідні вимоги про сплату коштів з підстав відсутності підтвердження наявності прав вимоги за договором цесії.
Суди встановили, що станом на день відкриття справи про банкрутство грошові зобов'язання боржника перед кредитором за Договорами цесії становлять 462 590 942,29 грн, які складаються із таких вимог:
1) за 17 вимогами про сплату на рахунки КП "Київтеплоенерго" компенсації відступленого права вимоги заборгованості споживачів у розмірі 56 941,43 грн, яка була оплачена споживачами-боржниками на рахунки АТ "К.Енерго" (реєстр вимог (претензій), пред'явлених до боржника за період з 11.10.2018 по 17.11.2019 щодо компенсації відступлених за Договорами цесії вимог, у зв'язку із сплатою споживачем відступленої заборгованості на рахунки АТ "К.Енерго". Сума боргу підлягає оплаті Боржником Кредитору відповідно до п. 3.1.3 Договорів цесії;
2) за 10 вимогами про сплату на рахунки КП "Київтеплоенерго" компенсації недійсного відступленого права вимоги боргу у розмірі 4 188 514,04 грн з підстав припинення первісного зобов'язання у зв'язку у припиненням юридичної особи або смертю боржника (реєстр вимог (претензій), пред'явлених до АТ "К.Енерго" за період з 11.10.2018 по 17.11.2019 щодо оплати відступлених за Договорами цесії недійсних вимог, з підстав припинення первісного зобов'язання у зв'язку з припиненням юридичних осіб або смертю фізично особи). Сума боргу підлягає оплаті боржником кредитору відповідно до статті 519 ЦК України та п.4.3. Договорів цесії, оскільки первісне зобов'язання вважається припиненим в силу вимог статей 607-609 ЦК України;
3) за 130 вимогами про сплату на рахунки КП "Київтеплоенерго" компенсації недійсного відступленого права вимоги боргу у розмірі 7 177 503,24 грн на підставі прийнятого судом рішення про відмову у задоволенні позову/заміні сторони на стадії виконавчого провадження/видачі судового наказу/скасування судового наказу (реєстр вимог (претензій), пред'явлених до АТ "К.Енерго" за період з 11.10.2018 по 17.11.2019 щодо оплати відступлених за Договорами цесії недійсних вимог, у зв'язку з прийняттям судового рішення, за яким стягнення відступленого боргу неможливе). Сума боргу підлягає оплаті боржником кредитору відповідно до пункту 4.5 Договорів цесії;
4) за 3 вимогами про сплату на рахунки КП "Київтеплоенерго" на підставі п. 4.7. Договорів цесії компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 356 465 122,09 грн у зв'язку з наявністю у договорах умов про необхідність згоди сторони на заміну прав та обов'язків по договору і відсутністю такої згоди боржників на відступлення права вимоги, що є порушенням вимог частини третьої статті 512 та частини першої статті 516 ЦК України та умов договорів на постачання теплової енергії, укладених між AT "К.Енерго" та споживачами, заборгованість яких відступлена за договором цесії №601-18 (реєстр вимог (претензій), пред'явлених до AT "К.Енерго" за період з 11.10.2018 по 17.11.2019, щодо оплати відступлених за Договорами цесії недійсних вимог, у зв'язку з відсутністю згоди боржника на відступлення права вимог). Зокрема, умовами договорів на постачання теплової енергії, укладеними між AT "К.Енерго" та споживачами, заборгованість яких відступлена за договором цесії №601-18, передбачено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки третій стороні без письмової згоди іншої сторони. AT "К.Енерго" під час передачі первинної документації згідно актів приймання-передавання первинної документації складених на виконання пункту 3.1.1 Договорів цесії, письмові згоди споживачів теплової енергії не надавались, що свідчить про відсутність у боржника права на відчуження (передачу) прав вимоги та свідчить про те, що договір цесії №601-18 в частині відступлення права вимоги суми дебіторської заборгованості у розмірі 356 465 122,09 грн укладено з порушенням вимог статті 203 ЦКУкраїни;
5) за 2 вимогами про сплату на рахунки КП "Київтеплоенерго" компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 38 934 436,40 грн, що виник у опалювальний період 2014-2015 роки, у зв'язку з не затвердженням тарифів на теплову енергію та відсутністю первинних документів на підтвердження постачання теплової енергії та послуг, наданих АТ "К.Енерго" споживачам до 01.09.2015, оскільки згідно актів приймання-передавання первинної документації, складених на виконання пункту 3.1.1 Договорів цесії, відомості обліку споживання теплової енергії, наряди на підключення/відключення будинків до джерела тепла, акти обстеження систем теплопостачання передавались за період лише починаючи з 01.09.2015 (реєстр вимог(претензій) пред'явлених до АТ "К.Енерго" за період з 11.10.2018 по 17.11.2019 щодо оплати відступлених за Договорами цесії вимог, у зв'язку з відсутністю первинних документів за період виникнення відступленого боргу);
6) за 13 вимогами про сплату на рахунки КП "Київтеплоенерго" компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 55 436 215,53 грн у зв'язку із зверненнями споживачів та надання ними документів, що підтверджують факти невідповідності фактичного стану розрахунків споживачів з АТ "К.Енерго" та здійснення коригування нарахувань по відступленій заборгованості споживачів, згідно з п.4.6 договорів цесії №601-18 та №602-18 (реєстр вимог (претензій), пред'явлених до АТ "К.Енерго" за період з 11.10.2018 по 17.11.2019 щодо компенсації відступлених за договором цесії №601-18, №602-18 та №603-18 вимог, що у зв'язку з встановленим фактом невідповідності фактичного стану розрахунків споживачів з АТ "К.Енерго" та здійснення у зв'язку з цим коригування нарахувань споживачам).Розмір суми коригувань підтверджується листом КК "Центр комунального сервісу" від 17.12.2019 №02/10969 і звітом останнього від 17.12.2019 №02/10970;
7) за 11 вимогами про сплату на рахунки КП "Київтеплоенерго" компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 303 852,14 грн у зв'язку із зверненнями споживачів та надання ними документів, що підтверджують факти продажу або повернення орендодавцям приміщень, до яких постачалась теплова енергія або надавались послуги, що призвело до невідповідності фактичного стану розрахунків споживачів з АТ "К.Енерго", оскільки споживачі послуги не споживали (реєстр вимог (претензій), пред'явлених до АТ "К.Енерго" за період з 11.10.2018 по 17.11.2019 щодо оплати відступлених за Договорами цесії вимог, у зв'язку із встановленням факту продажу власником або повернення орендарем орендодавцям приміщень, до яких постачалась теплова енергія або надавались послуги);
8) за 1 вимогою про сплату на рахунки КП "Київтеплоенерго" компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 28 357,42 грн у зв'язку з угодою від 01.04.2016 №330000-04/16 про зміну зобов'язання та прощення 3% річних та інфляційної складової боргу і укладеною між АТ "К.Енерго" та споживачем (реєстр вимог (претензій), пред'явлених до АТ "К.Енерго" за період з 11.10.2018 по 17.11.2019 щодо оплати відступлених за Договорами цесії вимог, у зв'язку з вказаною угодою).
Відхиляючи грошові вимоги КП "Київтеплоенерго" в цій частині (462 590 942,29 грн) суди попередніх інстанцій виходили з такого:
1) щодо 17 вимог про сплату компенсації відступленого права вимоги заборгованості споживачів у розмірі 56 941,43 грн, яка була оплачена споживачами на рахунки АТ "К.Енерго":
- Належним доказом відправлення Кредитором на адресу Боржника відповідних вимог є опис вкладення в поштове відправлення та фіскальний чек, який підтверджує надання цієї послуги поштового зв'язку, проте КП "Київтеплоенерго" надало виключно фіскальні чеки та роздруківки з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відповідних відправок.
- З наведеного суди дійшли висновку, що Кредитором не доведено належними доказами, що відповідні 17 вимог направлялись та отримувались Боржником, а відтак у Боржника не настав строк для виконання грошового зобов'язання - міри відповідальності за відповідним пунктом Договорів цесії.
- Судами також встановлено, що до заяви про визнання кредиторських вимог Кредитор не надав документів, які підтверджують проведення оплати та коригування обліку відповідних заборгованостей. Із наданих Кредитором разом із заявою документів неможливо встановити, що Кредитором належними та допустимими доказами доведено факти проведення оплати споживачами та їх врахування в обліку Кредитором.
2) щодо 10 вимог про сплату компенсації недійсного відступленого права вимоги боргу у розмірі 4 188 514,04 грн з підстав припинення первісного зобов'язання у зв'язку з припиненням юридичної особи або смертю боржника:
- Договорами цесії не передбачено відповідальності Боржника перед Кредитором за передання права вимоги до юридичної особи, яка припинилась або фізичної особи, яка померла, тобто встановлення такого факту не є самостійною умовою застосування до Боржника будь-якої відповідальності.
- За Договорами цесії передавалась заборгованість споживачів за поставлену теплову енергію, тобто, враховуючи приписи частини першої статті 608 ЦК України, це зобов'язання не є таким, що нерозривно пов'язане із особою споживача, отже, таке зобов'язання не припинилось.
3) щодо 130 вимог про сплату компенсації недійсного відступленого права вимоги боргу у розмірі 7 177 503,24 грн на підставі прийнятого судом рішення про відмову у задоволенні позову/заміні сторони на стадії виконавчого провадження/видачі судового наказу/скасування судового наказу:
- Суди погодились з доводами Боржника про те, що Кредитором по заявленим вимогам розширено межі відповідальності Боржника, передбачені п. 4.5. Договорів цесії.
- З урахуванням умов, викладених у п. 4.5. Договорів цесії судами зауважено, що відповідальність Боржника перед Кредитором наступає виключно у тому випадку, коли судовим рішенням буде встановлено невідповідність розрахунків споживача перед Боржником, вимоги за якими передані Кредитору, із фактичним станом розрахунків.
- Для застосування міри відповідальності за п. 4.5. Договорів цесії обов'язковою умовою є наявність судового рішення, яке набрало законної сили і яким Кредитору відмовлено саме у стягненні основного боргу, право вимоги якого відступлене за Договорами цесії.
- Вказані 130 вимог заявлені з підстав: скасування судового наказу, відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження в частині стягнення судового збору, а також рішень суду, предметом яких є стягнення неустойки, інфляційних нарахувань та 3% річних.
- Матеріали справи не містять судові рішення, які набрали законної сили і яким Кредитору відмовлено у стягненні зі споживача (споживачів) сум основного боргу, право вимоги яких відступається за цими Договорами з підстав невідповідності поданих на їх існування документів фактичному стану розрахунків споживача перед Боржником.
- Надані Кредитором судові рішення, якими він обґрунтовує свої вимоги виходять за межі відповідальності Боржника, передбаченої п. 4.5. Договорів цесії і Кредитор не може за власним бажанням змінювати межі такої відповідальності.
- Рішення суду які стосуються стягнення судового збору, неустойки, інфляційних нарахувань та 3% річних виходять за межі відповідальності передбаченої п. 4.5. Договору, оскільки відповідні суми не є сумами основного боргу.
- Отже, всі 130 вищезазначених вимог Кредитора заявлені поза межами відповідальності, передбаченої Договорами цесії.
4) щодо 3 вимог про сплату на підставі п. 4.7. Договорів цесії компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 356 465 122,09 грн, у зв'язку з наявністю в договорах умов про необхідність згоди сторони на передання прав та обов'язків за відповідним договором:
- Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Кредитор посилається на невиконання Боржником п. 3.1.1. Договорів цесії та, як наслідок, застосування до відповідних взаємовідносин п. 4.7. Договорів цесії.
- Водночас, суди дійшли висновку, що зазначені пункти Договорів цесії є взаємовиключними та не можуть бути правовим обґрунтуванням вимог в цій частині.
- Пунктом 3.1.1. Договорів цесії встановлено, що Сторони Договору підтверджують, що на дату підписання Додатку № 1 до цього Договору за актами прийому-передачі Боржник передав Кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається.
- Тобто, сам по собі факт підписання Кредитором Договорів цесії із відповідною умовою (п. 3.1.1.) без зауважень та заперечень означає, що Кредитором отримано від Боржника всі документи на підтвердження переданих вимог.
- Отже застосувати до спірних взаємовідносин сторін п. 4.7. Договорів цесії неможливо.
- Крім того, суди зауважили, що міра відповідальності Боржника перед Кредитором визначена Договорами цесії, при цьому наявність в договорах, вимоги за якими передались відповідно до Договорів цесії, умов про необхідність згоди сторони на передання прав та обов'язків за відповідним договором саме по собі не є умовою застосування до Боржника відповідальності за Договорами цесії.
- Вимоги Кредитора базуються на тому факті, що відповідні договори зі споживачами, борги за якими було передано за Договорами цесії, мають застереження щодо передачі прав та обов'язків за відповідними договорами тільки за згодою сторін такого договору, а відтак Кредитор начебто позбавлений можливості вимагати повернення відповідних боргів зі споживачів.
- Однак судами встановлено, що до своєї заяви Кредитором надано перелік грошових вимог за вимогою № 30/вих/1-6477 від 23.04.2019, де у рядку 46 та 48 зазначено споживача - Товариство з додатковою відповідальністю "Щекавиця-Центр", тобто Кредитором визначено споживача, вимоги до якого він заявив до відшкодування. При цьому, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі № 910/15302/15 заяву Кредитора щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні у цій справі задоволено, замінено стягувача: Боржника на Кредитора у справі № 910/15302/15 за позовом Боржника до ТДВ "Щекавиця-Центр". Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі № 910/15305/15 заяву Кредитора щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні у цій справі задоволено, замінено стягувача: Боржника на Кредитора у справі № 910/15305/15 за позовом Боржника до ТДВ "Щекавиця-Центр". Тобто, за заявою Кредитора, було замінено стягувача у спорі зі споживачем ТДВ "Щекавиця-Центр" і вимоги щодо цього ж споживача заявлені Кредитором до компенсації Боржником.
- У рядку 137 переліку грошових вимог за вимогою № 30/вих/1-6477 від 23.04.2019 зазначено споживача - Товариство з обмеженою відповідальністю "БІДІВІ", тобто Кредитором визначено споживача, вимоги до якого він заявив до відшкодування. При цьому, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі № 910/16288/14 заяву Кредитора щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні у цій справі задоволено, замінено стягувача: Боржника на Кредитора у справі № 910/16288/14 за позовом Боржника до ТОВ "БІДІВІ". Тобто, за заявою Кредитора, було замінено стягувача у спорі зі споживачем ТОВ "БІДІВІ" і вимоги щодо цього ж споживача заявлені Кредитором до компенсації Боржником.
- Крім того, суди встановили, що матеріали справи не містять доказів звернення Кредитора до суду із позовом про визнання Договорів цесії недійсними. Тобто в силу приписів ЦК України вказані Договори цесії є правомірними та дійсними, при цьому окремої міри відповідальності Боржника за наявність відповідних застережень за договорами, в яких передбачено обов'язкову згоду боржника на зміну кредитора, не встановлено.
- також, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що Кредитором на адресу Боржника разом із відповідними вимогами направлялись копії договорів, як підтвердження заявлених вимог, тобто у Боржника, в розумінні п. 4.5., 4.6. Договорів цесії не настав строк для сплати штрафних санкцій.
5) щодо 2 вимог про сплату компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 38 934 436,40 грн, що виник у опалювальний період 2014-2015 років, у зв'язку з незатвердженням тарифів на теплову енергію та відсутністю первинних документів на підтвердження постачання теплової енергії та послуг:
- Зазначені вимоги Кредитор обґрунтовує приписами пунктів 4.3. та п. 4.7. Договорів цесії.
- Проте, пункт 4.7. Договорів цесії не може бути застосований до спірних взаємовідносин Кредитора із Боржником, оскільки всі Договори цесії містять пункт 3.1.1., який означає, що після беззаперечного підписання вказаних Договорів, Кредитор засвідчує факт отримання всіх без виключення документів, які підтверджують грошові зобов'язання, в тому числі за двома вищезазначеними вимогами.
- Окрім цього, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів направлення Кредитором на адресу Боржника документів, підтверджуючих стан розрахунків між споживачами та Кредитором. До вимог додано лише «таблицю-перелік» споживачів, вимоги за якими повертаються Боржнику.
- Також вимога Кредитора направлена на адресу Боржника, вмотивована саме пропуском строку позовної давності, а не відсутністю документів, як це передбачено умовами Договору.
- На переконання судів першої та апеляційної інстанції: (1) пропуск строку позовної давності не припиняє зобов'язання; (2) на момент укладення Договорів цесії Кредитор знав або мав знати про розмір вимог, що йому відступаються, період їх виникнення та перелік первинних документів, якими такі вимоги підтверджуються. Тобто кредитор свідомо прийняв відповідні вимоги, в тому числі ті, за якими минув строк позовної давності.
- Наявність документів у Кредитора щодо переданих вимог підтверджується актами приймання-передачі первинної документації, підписаних між Кредитором та Боржником.
- Вимоги Кредитора в цій частині є необґрунтованими та заявлені до Боржника за межами міри відповідальності, встановленої розділом 4 Договорів цесії.
6) щодо 13 вимог про сплату компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 55 436 215,53 грн, у зв'язку із зверненнями споживачів та наданням ними документів, що підтверджують факти невідповідності фактичного стану розрахунків споживачів з АТ "К.Енерго" та здійсненням коригування нарахувань по відступленій заборгованості споживачів:
- Всі 13 вимог заявлені як відповідальність за п. 4.6. Договорів цесії.
- Згідно пояснень Боржника разом із відповідними вимогами Кредитором направлено на його адресу виключно перелік відповідних споживачів та лише заяви деяких із них.
- Матеріали справи також не містять належних доказів, які свідчать, що на виконання приписів вказаного пункту Договору, Кредитор надіслав на адресу Боржника разом із відповідними вимогами документи, що підтверджують відсутність у споживача заборгованості (повністю або частково) зі сплати основного боргу.
- До заяви про визнання кредиторських вимог Кредитором також надано лист КК "Центр комунального сервісу" від 17.12.2019 № 02/10969 і звіт КК "Центр комунального сервісу" від 17.12.2019 № 02/10970 як доказ правомірності заявлених вимог.
- Проте, відповідні лист та звіт сторонньої організації жодним чином не можуть вважатися належним та допустимим доказом у цій справі, що підтверджує відсутність у споживача заборгованості, оскільки такий звіт складено поза межами Договорів цесії, а також без надання будь-яких підтверджуючих документів, не надано всіх заяв споживачів, не надано законного обґрунтування здійснення перерахунку та, як наслідок, не надано документів, які б підтверджували відсутність боргу споживачів.
- З наведеного суди дійшли висновку, що за 13 вказаними вимогами Кредитор не дотримався приписів п 4.6. Договорів цесії, та не підтвердив належними доказами обставин, які зумовлюють настання відповідальності Боржника.
7) щодо 11 вимог про сплату компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 303 852,14 грн, у зв'язку зі зверненням споживачів та 1 вимоги про сплату компенсації відступленого права вимоги боргу у розмірі 28 357,42 грн у зв'язку із угодою від 01.04.2016:
- Згідно доводів Кредитора ці 12 вимог вмотивовані тим, що Боржник не надав Кредитору всіх документів, які підтверджують право вимоги, а також нараховано відповідні борги, які передавались за Договорами цесії, іншим орендодавцям/власникам приміщень.
- Водночас, наявні в матеріалах справи Договори цесії містять пункт 3.1.1., який означає, що після беззаперечного підписання вказаних Договорів, Кредитор засвідчує факт отримання ним всіх без виключення документів, які підтверджують грошові зобов'язання, в тому числі за 12 вищезазначеними вимогами.
- Крім того, суди встановили, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідної вимоги Боржнику за вимогою про сплату 28 357,42 грн за угодою від 01.04.2016.
- Отже, Кредитором не доведено належними доказами, що відповідна вимога взагалі направлялась та отримувались Боржником, а відтак у Боржника не настав строк для виконання грошового зобов'язання - міри відповідальності за відповідним пунктом Договорів цесії.
- Щодо вказаних 11 вимог у розмірі 303 852,14 грн у зв'язку із зверненнями споживачів про повернення об'єктів оренди та надання підтверджуючих документів, то Кредитором до відповідних вимог не надані підтвердження споживачів про повідомлення Боржника про зміну користувачів орендованих приміщень.
- Більше того, зміна користувача приміщення, в якому надавались послуги з центрального опалення та постачання гарячої води, не означає, що такі послуги не надавались.
- Згідно доводів Боржника, які не спростовані Кредитором, у розпорядженні Кредитора є документи, якими підтверджено надання відповідних послуг, а також документи, які підтверджують дійсного користувача відповідних приміщень.
- Отже, за висновками судів Кредитор не позбавлений можливості звернутись до дійсних користувачів відповідних приміщень із вимогами про погашення відповідних боргів.
Окрім вищезазначеного, суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі Договору № 66/08-2018 від 31.08.2018, укладеного між Кредитором, Боржником та аудиторською компанією Приватне підприємство "ЕМ ДЖІ АЙ ЮКРЕЙН", останнім проведено перевірку даних облікових регістрів Боржника в частині дебіторської заборгованості всіх категорій споживачів станом на 01.08.2018 та підтвердження її залишків станом на 01.08.2018. За результатами проведеної перевірки встановлено, що станом на 01.08.2018 підтвердженою є дебіторська заборгованість всіх категорій споживачів Боржника на загальну суму 2 850 075 640,85 грн. За Договорами цесії Боржником відступлено Кредитору дебіторську заборгованість на загальну суму 2 316 217 554,87 грн, тобто всю суму підтверджено висновком незалежної аудиторської компанії на підставі первинних документів.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про не визнання кредиторських вимог КП "Київтеплоенерго" у розмірі 462 590 942,29 грн, у зв'язку із не підтвердженням їх належними, допустимими та достатніми доказами і довільним тлумаченням умов Договорів цесії щодо правових підстав виникнення/нарахування заборгованості у вказаному розмірі.
Водночас, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився з висновком суду першої інстанції, що грошові вимоги кредитора до боржника щодо оплати компенсації вимог відступлених за Договорами цесії мають характер штрафних санкцій. Тобто, грошові вимоги кредитора, які є штрафними санкціями, заявлені кредитором не як основне зобов'язання боржника перед кредитором, а як міра відповідальності боржника перед кредитором за невиконання та/або неналежне виконання зобов'язання за Договорами цесії.
Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з підстав невірного визначення правової природи заявлених Кредитором грошових вимог, враховуючи наступне.
Обґрунтованість грошових вимог, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права кредитора шляхом визнання його грошових вимог до боржника, має визначатися судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими кредитор обґрунтовує заявлені вимоги.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Визначення правової природи договору (правочину), як основи взаємодії сторін, нерозривно пов'язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов'язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов'язань, їх відповідність умовам договору.
Як встановлено судами та вказано вище, спірні правовідносини виникли з Договорів цесії, які були укладені на виконання Мирової угоди.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Як встановлено судами, у рахунок переведеної, на виконання умов Мирової угоди, на КП "Київтеплоенерго" заборгованості Боржника перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за спожитий природний газ, за умовами Договорів цесії АТ "К.Енерго" відступило на користь Кредитора право вимоги до споживачів. Оплата за набуті за Договорами цесії права вимоги проведена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Пунктами 4.5 та 4.6 договорів цесії встановлено відповідальність АТ "К.Енерго" перед КП "Київтеплоенерго" за відступлення недійсних вимог зі сплати суми, що не відповідає фактичним розрахункам споживача або у стягненні якої (яких) відмовлено судом. При цьому, суди встановили, за умовами цих пунктів КП "Київтеплоенерго" зобов'язане надіслати АТ "К.Енерго" вимогу про сплату вказаних сум, а АТ "К.Енерго" зобов'язане сплатити такі суми протягом десяти робочих днів з дня надіслання КП "Київтеплоенерго" вимоги.
Зі змісту заяви КП "Київтеплоенерго" з грошовими вимогами до боржника, його апеляційної та касаційних скарг вбачається позиціонування заявником вищевказаних сум саме як компенсації на користь Кредитора непідтверджених прав вимоги до споживачів. На переконання Кредитора, передбачена пунктом 2.3. Мирової угоди та пунктами 4.3-4.7 Договорів цесії відповідальність Боржника не є штрафною санкцією, а містить елементи гарантійного зобов'язання (поруки) Боржника про відшкодування Кредитору збитків у вигляді повернення виконаного зустрічного зобов'язання Кредитором, на випадок відступлення непідтвердженого (відсутнього у Боржника) права вимоги. Такий характер відповідальності Боржника обумовлений неможливістю виправлення останнім допущеного порушення (передачі відсутнього у нього права вимоги) будь-яким іншим шляхом, окрім оплати Кредитору суми переданого але неіснуючого у Боржника права вимоги.
Водночас суди зробили висновок, що заявлені Кредитором до Боржника грошові вимоги мають характер штрафних санкцій, при чому ці вимоги заявлені не як основне зобов'язання Боржника перед Кредитором, а як міра його відповідальності за невиконання та/або неналежне виконання зобов'язання за Договорами цесії.
Крім того, посилаючись на частину першу статті 230 ГК України суди дійшли висновку, що оскільки штраф та пеня за природою виникнення є штрафними санкціями, які розраховуються у відсотковому відношенні до суми неналежно виконаного або не виконаного зобов'язання, то передбачені розділом 4 Договорів цесії штрафні санкції, є неустойкою у розумінні Господарського кодексу України, тобто грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.
Згідно частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Порядок застосування штрафних санкцій визначено статтею 232 ГК України, відповідно до частини шостої якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак судами попередніх інстанцій не встановлено, які саме зобов'язання, що виникли за результатом укладення Договорів цесії, були порушені Боржником, що стало підставою застосування до нього з боку Кредитора такої міри відповідальності (за висновком судів) як штрафні санкції.
Судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначено, що пунктами 4.5 та 4.6 Договорів цесії встановлено відповідальність АТ "К.Енерго" перед КП "Київтеплоенерго" за відступлення недійсних вимог.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника в тій частині, що відмінність компенсації (як відшкодування Кредитору суми переданого, але неіснуючого у Боржника, права вимоги) від штрафної санкції полягає в тому, що така оплата суми відступлення неналежної Боржнику права вимоги зумовлює припинення зобов'язання Боржника перед Кредитором з передачі такої вимоги, натомість сплата штрафної санкції не припиняє основного зобов'язання і не звільняє від обов'язку виконання основного зобов'язання в натурі, як це передбачено статтею 234 ГК України та статтею 552 ЦК України.
З огляду на зазначене, Верховний Суд зауважує на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про те, що заявлені Кредитором до Боржника грошові вимоги за Договорами цесії є штрафною санкцією, враховуючи суперечливість цих висновків загальним правилам застосування штрафних санкції, визначеним нормами цивільного (господарського) законодавства.
Разом з тим, одним із ключових доводів касаційної скарги є порушення судами основних принципів та засад судочинства, закріплених частиною першою статті 8 та статтею 129 Конституції України, внаслідок грубого порушення низки процесуальних норм, якими закріплено правила доказування в господарському процесі, зокрема через порушення приписів статей 2, 7, 13, 74, 76-80 ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Тому будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 ГПК України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відхиляючи заявлені вимоги скаржника (зокрема щодо 17 вимог про сплату компенсації відступленого права вимоги заборгованості споживачів у розмірі 56 941,43 грн, яка була оплачена споживачами на рахунки АТ "К.Енерго"), суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані належні докази, які підтверджують відправлення Кредитором на адресу Боржника відповідних вимог, оскільки надано виключно фіскальні чеки та роздруківки з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відповідних відправок, однак без описів вкладення до них.
Проте, у розгляді справи кредитор послідовно зазначав про те, що Боржник не надав суду жодного доказу на спростування наданих Кредитором доказів на підтвердження відсутності у Боржника прав вимоги на момент їх передачі Кредитору, які становлять 51 том цієї справи.
Водночас, на переконання скаржника, суди розглядаючи вимоги Кредитора у цій справі повністю переклали тягар доказування виключно на Кредитора, чим припустилися порушення основних засад судочинства, а саме рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін.
Такі доводи скаржника суд вважає частково обґрунтованими, враховуючи наступне.
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-ІХ від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (правова позиція Верховного Суду, викладена у пункті 72 постанови від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019у справі № 902/761/18, від 04.12.2019у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Втім наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та дійшли висновку про відсутність підстав для визнання грошових вимог кредитора у вказаній частині.
Як вбачається з матеріалів справи, у наданих суду апеляційної інстанції письмових поясненнях Кредитором було наголошено на тому, що недотримавшись наведеного вище стандарту доказування, в порушення норм процесуального права, зокрема статей 74, 86, частини четвертої статті 238 ГПК України, при прийнятті оскарженої ухвали суд першої інстанції, ігноруючи "баланс вірогідностей", жодним чином не обґрунтувавши, погодився з поясненнями Боржника, які жодним доказом не підтвердженні, та відхилили усі подані Кредитором докази, які становлять 51 том цієї справи, зокрема:
- за наявності в матеріалах справи фіскальних чеків та роздруківок з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відповідних відправок Кредитором вимог Боржнику, є більш вірогідним ніж жодним доказом непідтверджене твердження Боржника про неотримання вимог;
- за наявності в матеріалах справи копій 1131 договору на постачання теплової енергії, які містять умову про необхідність згоди на заміну сторони та наявність у справі копій листів частини таких споживачів про те, що вони ніколи не надавали згоди на заміну сторони, тому за умови ненадання Боржником суду жодного доказу передачі Кредитору згод таких споживачів на заміну сторони у зобов'язанні, більш вірогідним є невиконання Боржником зобов'язання щодо надання Кредитору документів на підтвердження права відступлення вимоги за що настає відповідальність, передбачена п. 4.7. Договорів цесії;
- за наявності в матеріалах справи копій актів приймання-передачі первинної документації за Договорами цесії, які взагалі не містять інформації про передачу первинної документації за період 2014-2015, протягом якого були надані Боржником послуги з централізованого опалення, вимоги щодо оплати яких передані за договором цесії № 602-18, в умовах ненадання Боржником суду жодних документів на підтвердження передачі Кредитору первинних документів за період 2014-2015, більш вірогідним є невиконання Боржником зобов'язання щодо надання Кредитору таких документів на підтвердження права відступлення вимог за що настає відповідальність, передбачена п. 4.7. Договору цесії № 602-18;
- за наявності в матеріалах справи листа та звіту КК "Центр комунального сервісу", як довіреної особи Боржника (за договором надання послуг № 123-КЕ) та довіреної особи Кредитора (за договором надання послуг № 56 та 995/ЕЗ-19), тобто особи яка, як спеціалізований незалежний суб'єкт, за дорученнями Кредитора та Боржника забезпечує прийом документів від споживачів і здійснює ведення облікових рахунків усіх споживачів житлово-комунальних послуг міста Києва за принципом "єдиного вікна", враховуючи дуже великий обсяг оброблених звернень споживачів щодо неправильного обрахунку боргу (23 251 заяв споживачів) з метою процесуальної економії до справи разом із звітом була долучена частина заяв таких споживачів із їх обґрунтуванням, тому включена довіреною особою обох сторін у офіційний документ (звіт) інформація є більш вірогідною ніж жодним чином непідтверджені доводи Боржника про недоведеність таких перерахунків.
- за наявності в матеріалах справи вимог Кредитора до Боржника та доказів їх надіслання останньому, разом із зверненнями споживачів про повернення об'єктів оренди та підтверджуючі цьому документи, більш вірогідними є доводи таких споживачів і Кредитора, що Боржник відступив право вимоги неналежному боржнику ніж жодним документом непідтверджені доводи Боржника про передачу ним Кредитору документів про дійсних користувачів (боржників) відповідних приміщень, і право Кредитора пред'явити вимоги до дійсних власників приміщень, незалежно від відсутності факту передачі Боржником вимог до таких споживачів.
Однак, в оскаржуваній постанові від 02.11.2020 належної правової оцінки вказаним аргументам судом не надано, чим порушено вимоги пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України.
З наведеного колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що судами попередніх інстанцій не було повною мірою дотримано принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та без врахування стандарту доказування "вірогідності доказів".
Крім того, в іншій частині оскаржені рішення про відмову у визнанні грошових вимог Кредитора ґрунтуються на взаємовиключності підпункту 3.1.1. та пункту 4.7. Договорів цесії, оскільки п. 3.1.1. Договорів цесії передбачено, що Сторони підтверджують передання Кредитором Новому кредитору всіх необхідних документів, тобто відповідальність Кредитора за п. 4.7. Договір цесії не може бути застосована.
Як встановлено судами, пунктами 3.1.1. Договорів цесії встановлено, що Сторони Договору підтверджують, що на дату підписання Додатку № 1 до цього Договору за актами прийому- передачі Кредитор передав Новому Кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього Договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).
Згідно пунктів 4.7 Договорів цесії у випадку невиконання Кредитором п. 3.1.1. Договору щодо передачі документів на підтвердження відступленого права вимоги і надання документів, що не підтверджують (або підтверджують частково) право вимоги (не відповідають переліку, передбаченому п. 3.1.1. цього Договору), Кредитор зобов'язаний на вимогу Нового Кредитора сплатити суму коштів, що не відповідає розміру відступленого і не підтвердженого права вимоги.
Касаційний суд зауважує, що вказані висновки судів щодо взаємовиключності підпункту 3.1.1. та пункту 4.7. Договорів цесії є неповними, оскільки тлумачення умов наведених пунктів здійснене судами виключно в контексті передачі Боржником Кредитору повного пакету документів, натомість в іншій частині, зокрема: "і надання документів, що не підтверджують (або підтверджують частково) право вимоги (не відповідають переліку, передбаченому п. 3.1.1. цього Договору), Кредитор зобов'язаний на вимогу Нового Кредитора сплатити суму коштів, що не відповідає розміру відступленого і не підтвердженого права вимоги" правової оцінки судами не надано.
З наведеного та доводів скаржника, умови пункту 4.7. Договорів цесії визначають не лише відповідальність Боржника у випадку невиконання Кредитором п. 3.1.1. Договору щодо передачі документів на підтвердження відступленого права вимоги, а й у випадку надання документів, що не підтверджують (або підтверджують частково) право вимоги.
Вказані обставини залишені судами попередніх інстанцій без належної правової оцінки.
Водночас, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, як і самостійно тлумачити умови договорів.
Крім того, в частині компенсації непідтвердженого відступленого права вимоги боргу у розмірі 4 188 514,04 гри з підстав припинення первісного зобов'язання, у зв'язку з припиненням юридичної особи або смертю боржника за 10 вимогами, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відхилення цих вимог. Такі висновки обґрунтовані тим, що Договорами цесії не передбачено відповідальності Боржника перед Кредитором за передання права вимоги до юридичної особи, яка припинилась або фізичної особи, яка померла, тобто встановлення такого факту не є самостійною умовою застосування до Боржника будь-якої відповідальності, а також у зв'язку з тим, що такі зобов'язання не припинилися з огляду на положення частини першої статті 608 ЦК України, оскільки за Договорами цесії передавалась заборгованість споживачів за поставлену теплову енергію, тобто це зобов'язання не є таким, що нерозривно пов'язане із особою споживача.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника щодо помилковості висновків суду першої та апеляційної інстанції в цій частині, оскільки поза увагою суддів залишились обставини того, що необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування такого права. При чому, як в суді першої, так і апеляційної інстанції, Кредитор обґрунтовував свою позицію в цій частині вимог тим, що Боржник за Договорами цесії в порушення вимог статті 514 ЦК України передав Кредитору право вимоги заборгованості до споживачів, зобов'язання яких були припинені в силу вимог статей 607-609 ЦК України ще до укладення Договорів цесії, у зв'язку з чим Боржник несе відповідальність, відповідно до вимог статті 519 ЦК України у зв'язку з неможливістю виконання первісного зобов'язання.
З наведеного та без належної оцінки доводів кредитора (щодо того, (1) що 10 вимог стосуються основного боргу юридичних осіб, які припинені (ліквідовані) без визначення правонаступника, (2) що послуги з централізованого опалення Боржник розпочав надавати лише з 2014 року (на підставі закону від 10.04.2014 №1198-VII), тому фактично у Боржника не могли виникнути вимоги до особи, яка на 12 років раніше померла ніж Боржник розпочав такій особі надавати послуги, та ін.) Верховний Суд вважає обґрунтованими аргументи скаржника щодо суперечливості висновків судів попередніх інстанцій про те, що такі зобов'язання не припинилися з огляду на положення частини першої статті 608 ЦК України.
З огляду на все вищевикладене, не з'ясувавши відповідних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п'ятої статті 236, пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог у даній справі.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи КП "Київтеплоенерго" про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що полягало у недотриманні повною мірою принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін, неврахуванні стандарту доказування "вірогідності доказів", а також у ненаданні належної правової оцінки всім доказам у справі, що, у свою чергу, призвело до передчасного висновку про відмову у визнанні грошових вимог кредитора в оскарженій частині.
З огляду на обмеження, вказані в статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з'ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених нормами вказаної статті процесуального закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги КП "Київтеплоенерго"
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Згідно частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що судами попередніх інстанцій порушено принцип повноти оцінки доказів, зокрема з підстав неврахування стандарту доказування "вірогідності доказів", та їх відображення у судовому рішенні, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, встановлених статтею 300 ГПК України, не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, оскаржені судові рішення (в частині щодо відхилення грошових вимог КП "Київтеплоенерго") підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, врахувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
У зв'язку зі скасуванням постанови апеляційного господарського суду та ухвали суду першої інстанції і передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який ухвалює судове рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,-
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 (з урахуванням ухвали суду від 19.08.2020 про виправлення описки) в частині відхилення кредиторських вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 905/1965/19 скасувати.
3. Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити.
4. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.08.2020 в частині відхилення кредиторських вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації") Київтеплоенерго" та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 905/1965/19 скасувати.
5. Справу № 905/1965/19 в скасованих частинах передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К.М. Огороднік
Судді В.В. Білоус
Н.Г. Ткаченко