“14” травня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді САВРАНСЬКОЇ Т.І.
при секретарі Юрченко С.В.
за участю:
представника позивача ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
представника відповідача ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики,
25 березня 2010 року представник ОСОБА_6 звернувся до Ялтинського міського суду АРК із зазначеним позовом у порядку цивільного судочинства.
У судовому засіданні його представник ОСОБА_3, збільшивши розмір позовних вимог, остаточно просить суд :
- Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 суму боргу за договором позики від 22 жовтня 2005 року з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 41 977 гривень 47 копійок.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між сторонами 22 жовтня 2005 року був укладений усний договір позики, на виконання якого ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 5000 доларів США. Згідно умов договору позичальник зобов'язався повернути суму боргу протягом двох місяців з дня передачі грошей, проте умов договору досі не виконав.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 просила задовольнити позов її довірителя з викладених підстав, посилаючись як на правові підстави позову на зміст ст. ст. 625, 1047, 1049 ЦК України.
Відповідач та його представник ОСОБА_5, хоча й оспорювали договір, посилаючись на обставини неодержання грошових коштів, проте визнали обставини видачі ОСОБА_4 розписки і заявили про застосування строку позовної давності.
Представники сторін і відповідач не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалось питання про їх допит в якості у відповідністю зі ст. 184 ЦПК України.
Вислухавши пояснення представників сторін і відповідача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви з таких підстав.
22 жовтня 2005 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 був укладений усний договір позики, відповідно до якого ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_4 5000 доларів США.
Строк повернення суми боргу був протягом двох місяців з дня передачі грошей.
Зазначені обставини підтверджуються письмовим доказом - розпискою, виконання якої власноруч відповідачем визнається.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Свої зобов'язання за договором позики у визначений у договорі строк відповідач не виконав.
При цьому суд відхиляє як безпідставні заперечення відповідача та його представника про неодержання грошових коштів.
Отже, з 22 жовтня 2005 року між сторонами виникли правовідносини за договором позики, відповідно право на звернення до суду з вимогою про захист цивільного права у розумінні ч. 1 статті 261 ЦК України і за правилами обчислення строків, передбачених ст.ст. 252, 253 ЦК України виникло з 23 грудня 2005 року.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
З позовом ОСОБА_6 звернувся 22 березня 2010 року, що підтверджується датою, зазначеною на поштовому штемпелі. Про порушення його прав, виходячи з конкретних обставин справи та особливостей правовідносин, йому було достеменно відомо.
Зважаючи на відсутність обставин, які б свідчили про зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України), її переривання (ст. 264 ЦК України) або про наявність поважних причин пропущення (ч. 5 ст. 267 ЦК України), суд має відмовити у позові.
За змістом ст. 266 ЦК України на додаткові вимоги про стягнення процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовується позовна давність як для основної вимоги.
У цьому зв'язку суд вважає за необхідне зауважити, що інститут позовної давності спрямований на забезпечення стабільності цивільних відносин, і за наявності заяви про її застосування у конкретній справі - відмова у позові є обов'язковою.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності представників сторін і відповідача, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у позові.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 256, 257, 260, 261, 266, 267, 625, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд шляхом подачі в десятиденний строк з наступного дня після його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ст. 295 ч. 4 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, що передбачені ст. ст. 223, 294 ЦПК України.
СУДДЯ -