“14” квітня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді САВРАНСЬКОЇ Т.І.
при секретарі Юрченко С.В.
за участю :
позивача ОСОБА_3
представника позивача ОСОБА_4
відповідача Макєєвої В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» про відшкодування майнової та моральної шкоди,
ОСОБА_3 звернулась до Ялтинського міського суду АРК 18 червня 2009 із зазначеною позовною заявою у порядку цивільного судочинства і остаточно просить суд :
- Стягнути на її користь з Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» за завдану майнову шкоду у розмірі 19033 гривень 71 копійок і у відшкодування моральної шкоди - 10000 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що згідно депозитного договору від 15 серпня 2005 року ОСОБА_3 внесла грошові кошти у сумі 10743 гривень 36 копійок на строк з 15 серпня 2005 року до 15 лютого 2006 року. По закінченню строку договору, всупереч умов договору, банк відмовився виплатити суму депозитного вкладу з урахуванням 13 відсотків річних, зазначивши те, що позивачка вже отримала її у повному обсязі. Проте, ОСОБА_3 ці обставини заперечує і наполягає на відшкодуванні заподіяної майнової та моральної шкоди.
Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» на підставі довіреності від 9 квітня 2010 року Макєєва В.В. позову не визнала, зазначивши, що умови договору від 15 серпня 2005 року були виконані у повному обсязі, грошові кошти видані вкладникові по закінченню терміну дії цього договору, про що свідчать документи на отримання грошових коштів на ім'я ОСОБА_3
Позивачка та представники сторін не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалося питання про їх допит як свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.
Вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви з таких підстав.
Між сторонами був укладений договір депозитного вкладу №26306190340005 від 15 серпня 2005 року на строк до 15 лютого 2005 року.
Згідно п.1.1 цього договору ОСОБА_3. внесла депозит до банку у сумі 10 743 гривні 36 копійок з відсотковою ставкою 13 відсотків річних.
По закінченню строку депозитного договору (п. 5.2) банк був зобов'язаний виплатити ОСОБА_3. суму депозиту з урахуванням відсотків, на наступний банківський день, про що свідчіть заява на видачу готівки № 21, 22 від 16 лютого 2006 року, яка буда підписана ОСОБА_3
ОСОБА_3 заперечує факт отримання грошових коштів з депозитного вкладу, посилаючись на підроблення її підпису у заявах про видачу готівки робітниками банку.
За цим фактом 21 березня 2008 року було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК України.
У межах кримінальної справи № 10801110075 слідчим було призначено, та проведено Науково-дослідницьким експертно-криміналістичним центром при ГУМВС України в АР Крим у м. Сімферополь дві судово-почеркознавчі експертизи на предмет підробки документів.
Висновки судово-почеркознавчої експертизи № 907 від 26 грудня 2008 та № 364 від 13 липня 2009 року, які суд у цивільній справі дослідив як письмові докази, не підтверджують та не спростовують доводів ОСОБА_3 щодо неналежності їй підпису на заявах про видачу готівки №№ 21, 22 від 16 лютого 2006 року та на інших документах, насамперед через простоти підпису, та у зв'язку з тим, що всі підписи, що досліджувалися, були зроблені з копіюванням оригінального підпису ОСОБА_3
Постановою від 11 серпня 2009 року слідчий СО Ялтинського МУ ГУ МВС України в АР Крим досудове слідство зупинено до встановлення особи, яка скоїла цей злочин.
Тобто на час вирішення справи не існує доказів того, що грошовими коштами з банківського вкладу заволоділи інші особи. Посилання ж позивачки та її представника на матеріали кримінальної справи як на доказ заволодіння грошовими коштами, за відсутності остаточного акту суду про доведеність вини конкретної особи, є нікчемним.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За сенсом ст. 1058 ЦК України гроші, прийняті за договором банківського вкладу (депозиту) від вкладника, є власністю банку, у якого виникає зобов'язання щодо повернення вкладнику такої ж самої суми грошей та нарахованих на цю суму процентів або доходу в іншій формі на умовах та в порядку, встановленим договором. При цьому у ч. 1 ст. 1060 ЦК України зазначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку.
Отже, видача грошових коштів банком не вкладнику, а іншій особі - не припиняє зобов'язань банку перед вкладником, є підставою для позову про стягнення суми вкладу.
Разом з тим, позивачкою та її представником, який є адвокатом, помилково заявлені вимоги про відшкодування майнової шкоди з підстав ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як вже встановлено судом, сторони перебувають у договірних відносинах, і саме тому позивачці та її представникові належить порушувати питання не про деліктну відповідальність, а про виконання банком своїх зобов'язань за договором.
Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає за необхідне відмовити у його задоволенні з таких підстав.
Так, згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі не правомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,яка її завдала,за наявності її вини.
Проте, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосередньо наслідком певної протиправної дії та у випадках, що передбачені законом.
Заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичний чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями інших осіб.
Враховуючи те, що між ОСОБА_3 та відповідачем ПАТ «Піреус Банк МКБ» існували саме договірні відносини, а не зобов'язання із відшкодування майнової шкоди, а закон не містить підстав відшкодування моральної шкоди при порушенні зобов'язань за договором банківського вкладу, то суд не може дійти висновку про протиправність дій відповідача, і відповідно наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності позивачки, представника позивача, представника відповідача Макєєвої В.В., повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 633, 1058, 1060, 1066, 1067 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» про відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 суму несплаченого судового збору в розмірі сто вісімдесят три гривні шістдесят шість копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд шляхом подачі в десятиденний строк з наступного дня після його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ст. 295 ч. 4 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, що передбачені ст. ст. 223, 294 ЦПК України.
СУДДЯ -