14 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/3074/20
Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.
суддів Танасогло Т.М. , Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року по справі № 400/3074/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку
У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною дію Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 14.05.2018 року без урахування 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за період з 01.03.2018 року по 14.05.2018 року у розмірі 1289,19 грн.;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 14.05.2018 року по 23.07.2020 року у розмірі 242 815,14 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати недоплаченого грошового забезпечення.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідачем за період з 01.03.2018 року по 14.05.2018 року невірно розраховувались і виплачувались позивачу посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без урахування мінімального порогу 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного календарного року.
Крім того, станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, недоплачених сум посадового окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, а також середній заробіток за час затримки повного розрахунку. Листом відповідач відмовив позивачу у виплаті відповідних сум.
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, недоплачені суми посадового окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 16 березня 2021 року прийнято рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись частково з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справ, а тому останній просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити заявлену вимогу у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що саме з вини відповідача не був проведений розрахунок з позивачем на момент звільнення, а не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку у розмірі 242 815,14 грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 13.11.2017 року по 14.05.2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України - Військова частина НОМЕР_1 та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , яке видане у грудні 2015 році.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2018 року позивач звільнений зі служби у запас.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року у справі № 200/3123/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період листопад 2017 року - травень 2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період листопад 2017 року - травень 2018 року;
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2020 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року у справі № 200/3123/20-а залишено без змін.
23.07.2020 року на виконання вказаного рішення суду відповідачем нараховано і виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 7710,08 грн.
29.05.2020 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив:
- надати розрахунок недоплачених сум з 01.03.2018 року по день звільнення з військової служби;
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2018 року по день звільнення з військової служби недоплачені суми посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, виходячи з 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- середній заробіток за час затримки розрахунку по виплати індексації грошового забезпечення, компенсації з невикористані додаткові відпустки, недоплачених сум посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років.
Листом від 12.06.2020 року № 1759 відповідач відмовив у виплаті відповідних сум з посиланням на правильність їх нарахування.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року.
Згідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із вимогами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На даний час Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII та Положенням про проходження військової служби не врегульовані питання, пов'язані з виплатою грошового забезпечення або відповідних компенсацій військовослужбовцям у разі затримки проведення з ними повного розрахунку за час служби, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Вказане ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Окрім цього, за загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в будь якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Предметом спору у справі, що розглядається є бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 14 травня 2018 року - дата звільнення зі служби по 23.07.2020 року - день фактичного здійснення розрахунку).
Судова колегія звертає увагу, що протиправну бездіяльність відповідача щодо не здійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні (не здійснення виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року у справі № 200/3123/20-а, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2020 року. Також вказаним судовим рішенням зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату спірної компенсації.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, що встановлено рішенням суду по справі № 200/3123/20-а, просив стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції не наведено аргументів та підстав, згідно до яких позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації не підлягає задоволенню.
Так, з огляду на матеріали справи, відповідач 23.07.2020 року повністю виконав рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року у справі № 200/3123/20-а в частині виплати грошової компенсації за період з 2017 року по 2018 рік.
Наведене свідчить, що військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної компенсації при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно із умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Ураховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій на підставі ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати вказаної компенсації.
З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає помилковим та необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 зазначено, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку №100 передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно до довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 № 24/5/209 від 24 лютого 2020 року, за останні два місяці, що передували звільненню з військової служби позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 18 095,64 грн. Кількість днів служби за період березень - квітень 2018 року становить 61 календарний день.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становила 296,64 грн (18 095,64 грн. / 61 дня = 296,64 грн).(а.с.20).
Кількість днів затримки розрахунку з 14 травня 2018 року до 23 липня 2020 року - 801 днів.
Отже, середнє грошове забезпечення за час затримки виплат (801 днів) становить 237 608,64 грн. (801 дні х 296,64 грн. = 237 608,64 грн.).
У той же час, у порівнянні із виплаченими сумами компенсації за невикористану відпустку, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв'язку з несвоєчасними виплатами працівникам.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд зазначив, що необхідно враховувати наступне:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд у справі №200/4185/20-а дійшов до висновку, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Апеляційним судом під час вирішення справи враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм розрахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 року суд дійшов наступних висновків.
Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.
Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
Суд апеляційної інстанції враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином:
- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 296,64 грн. (згідно до довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 № 24/5/209 від 24 лютого 2020 року), розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 14 травня 2018 року (дата звільнення) по 23 липня 2020 року (день фактичного розрахунку, затримка 801 календарних дні) становить 237 608,64 грн.
Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так:
- 7710,08 грн. (виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій) / 237 608,64 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 3,24%.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 3,24% становить: 296,64 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 3,24 % = 9,61 грн.; 9,61 грн. х 801 (днів затримки розрахунку) = 7697,61 грн.
Сума компенсації 7710,08 грн. є співмірною із загальною сумою не виплачених відповідачем позивачеві коштів (7697,61 грн.), а тому позивачу слід виплатити зазначену суму коштів.
Апеляційний суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене вище, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а відтак, відповідно до ст. 315,317 КАС України, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року по справі № 400/3074/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки - скасувати.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 14.05.2018 року по 23.07.2020 року у розмірі 242 815,14 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 14 травня 2018 року до 23 липня 2020 року у розмірі 7697,61 грн. (сім тисяч шістсот дев'яносто сім гривень 61 коп.) без відрахування утриманих з названої суми середнього заробітку податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Танасогло Т.М. Єщенко О.В.