№ 2- 12 /2010
20 травня 2010 року
Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - БІЛЮНАС В. Ю.,
при секретарі - КУЦЕНКО Є. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ялти цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, - Ялтинська міська рада, управління Держкомзему в м. Ялті, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про зобов'язання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення металевих гаражів.
Рішенням Ялтинського міського суду від 25 травня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АРК від 17 квітня 2006 року та ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2008 року, позов в частині покладання обов'язку на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено.
Уточнивши у судовому засіданні свої вимоги, представник позивача остаточно просив зобов'язати ОСОБА_2 знести незаконно встановлений металевий гараж, розташований на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта серії КМ № 114892, виданого на реалізацію рішення Ялтинської міської ради від 7 жовтня 2004 року № 78. Мотивуючи позовні вимоги, представник ОСОБА_1 зазначав, що металевий гараж, самочинно споруджений ОСОБА_2, перешкоджає йому у використанні земельної ділянки, яку він одержав у встановленому законом порядку, за цільовим призначенням (будівництво та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруд).
Не погодившись із заявленими вимогами, ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом, який уточнювала неодноразово. Остаточно просила зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, що належить їй на праві власності на підставі державного акта серії ІІ-КМ № 071638, виданого на реалізацію рішення Ялтинської міської ради від 28 березня 2002 року № 27, та знаходиться в межах земельної ділянки, що належить позивачу.
Представники Ялтинської міської ради та управління Держкомзему в м. Ялті у судове засідання не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. За таких підстав, суд визнав можливим розглянути справу за їх відсутності.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов наступних висновків.
Під час розгляду справи судом безпосередньо встановлено такі обставини (факти) та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Ялтинської міської ради від 29 вересня 1999 року № 31 ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0040 га для будівництва та обслуговування індивідуального гаража по вулиці Малишева у м. Ялті.
1 жовтня 1999 року позивачу надано державний акт серії І-КМ № 003334 (т. 1, а. с. 5, 6).
На отриманій ділянці ОСОБА_1 збудував індивідуальний гараж з майстернями (бокс № 2) загальною площею 126,5 кв. м., що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 28 грудня 2001 року № 468 (4) (т. 1, а. с. 7).
Рішенням Ялтинської міської ради від 28 березня 2002 року № 27 ОСОБА_2 передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0025 га для будівництва та обслуговування індивідуального гаража в районі будинку № 6 по вулиці Малишева у м. Ялті.
22 травня 2002 року відповідачці надано державний акт серії ІІ-КМ № 071638 (т. 1, а. с. 17).
На отриманій ділянці ОСОБА_2 установила металевий гараж.
Рішенням Ялтинської міської ради від 7 жовтня 2004 року № 78 державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КМ № 003334 площею 0,0040 га, виданий ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування гаража, визнано таким, що втратив чинність. У власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,0350 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруджень (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1.
23 листопада 2004 року ОСОБА_1 надано державний акт на право власності на земельну ділянку серії КМ № 114892.
Таким чином, земельна ділянка площею 0,0040 га, яка раніше знаходилася у постійному користуванні ОСОБА_1, стала частиною земельної ділянки площею 0,0350 га, яка була надана йому у власність (т. 1, а. с. 8, 9).
Матеріально-правові вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлені на усунення перешкод у користуванні наданими їм земельними ділянками, а обидва позови, за своєю правовою природою, є негаторними.
В силу частини 1 ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Основним Законом України.
Згідно з частиною 1 ст. 143 Конституції України майном, що є в комунальній власності (в тому числі, землею), управляє територіальна громада, здійснюючи це безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Наведене положення було відтворено в частині 2 ст. 327 ЦК України.
Частиною 2 ст. 14 Конституції України та частиною 2 ст. 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Базовим законом, який врегульовує порядок надання землі у власність фізичним та юридичним особам, є Земельний кодекс України.
Згідно з пунктом 12 Перехідних положень цього Кодексу до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні підприємства, здійснюють відповідні місцеві ради. За змістом ст. 12 ЗК України до виключної компетенції міської ради у галузі земельних відносин на території міста належить розпорядження землею територіальної громади та передача земельних ділянок комунальної власності у власність фізичних і юридичних осіб. Такі норми кореспондуються зі змістом частини 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Підстави набуття права на землю встановлені частинами 1-4 ст. 116 ЗК України, в яких передбачено, що однією з таких підстав є одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.
Водночас, за змістом частини 5 цієї статті надання земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після її вилучення (викупу).
Підстави припинення права власності на земельну ділянку (права постійного користування земельною ділянкою) встановлені ст.ст. 140, 141 ЗК України. Наведений у цих статтях перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.
Судом встановлено, що земельна ділянка, яка рішенням Ялтинської міської ради від 28 березня 2002 року № 27 надана у постійне користування ОСОБА_2, цілком знаходиться у межах земельної ділянки, наданої рішенням Ялтинської міської ради від 7 жовтня 2004 року № 78 у власність ОСОБА_1 Зазначена обставина підтверджується експертними висновками Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз від 12 грудня 2005 року № 3091 та від 25 червня 2009 року № 1281 (т. 1, а. с. 127-129, т. 2, а. с. 142-144).
Суд не погоджується з позицією Ялтинської міської ради, яка у спірному випадку допустила надання земельної ділянки у власність до припинення права постійного користування ділянкою іншою особою. Системний аналіз норм земельного законодавства свідчить про те, що місцева рада не мала дискреційних (самостійних) повноважень на вчинення таких дій.
Досліджувані рішення органу місцевого самоврядування не в повній мірі відповідають вимогам Земельного кодексу України та суперечать приписам частини 2 ст. 19 і частини 1 ст. 144 Конституції України, згідно з якими органи публічної влади (в тому числі місцеві ради при вирішенні питань розпоряджання землею) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст. 124 Конституції України, ст. 15, частини 1 ст. 16 ЦК України та ст. 3 ЦПК одним із механізмів захисту цивільного права є звернення до суду. Відповідно до частини 2 ст. 16 ЦК України, частини 4 ст. 152 ЗК України та частини 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» захист прав фізичних осіб (в тому числі власників та користувачів землі) здійснюється, зокрема, шляхом визнання незаконним (недійсним) рішення органу місцевого самоврядування.
Звернувшись до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 вищенаведених приписів закону не врахували та обрали невірний спосіб захисту свого порушеного права.
Суд вважає, що за наявності як у позивача, так і у відповідача правовстановлюючих документів на одну і ту саму земельну ділянку, звернення з вимогами про усунення перешкод у користуванні нею є передчасним.
За таких обставин, задоволення як первісного, так і зустрічного позову, є неможливим.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 41, 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 21, 327, 373, 378 ЦК України, ст.ст. 81, 116, 118, 126, 140, 141, 152 ЗК України, ст.ст. 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити .
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги у порядку передбаченому ст.ст. 294-296 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.