09 червня 2021 р.Справа № 520/9664/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, повний текст складено 04.11.20 року по справі № 520/9664/2020
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, яка полягає у не вирішенні питання про призначення та нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно довідки МСЕК від 19.10.2016 року; визнати протиправним та скасувати п.14 протоколу №59 від 10.04.2020 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно довідки МСЕК від 21.03.2016 року; зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до ст.382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач жодної одноразової грошової допомоги з приводу встановлення йому інвалідності не отримував та позивачем подані усі наявні у нього документи для призначення одноразової грошової допомоги. Вказує, що судом першої інстанції не застосовано пп. 81 п. 4 Положення №671, яким покладено обов'язок на Міністерство оборони України здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас. Стверджує, що з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність, яка полягає у не вирішенні питання про призначення та нарахування позивачу ОГД на підставі довідки МСЕК 2016 року, а рішення Комісії є протиправним та підлягає скасуванню. Зауважує, що на осіб, яким встановлена інвалідність до 01.01.2014 року і які не мали права на призначення ОГД відповідно до Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ, мають право на призначення ОГД відповідно до Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (в редакції Закону №5040-VІ), оскільки стосовно них не було прийнято рішення про призначення ОГД до зазначеної категорії осіб відноситься і позивач. Зазначає, що внаслідок помилкового тлумачення п.3 Порядку №975 (в редакції з 01.01.2014 року до 24.04.2019 року) відповідач допускає також і порушення ст.58 Конституції України, застосовуючи зворотну дію закону у часі, а саме до обставин встановлення позивачу при первинному огляді інвалідності у 2012 року застосовує норму права, яка набрала чинності лише з 01.01.2014 року (п.3 Порядку №975), що є не припустимим.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 під час проходження з 25.10.1979 року по 20.02.1982 року строкової військової служби у Збройних Силах колишнього СРСР приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан.
Згідно Довідки до акта огляду МСЕК серії ХАР-07 № 002070 від 01.03.2010 року, позивачу при первинному огляді було встановлено III групу інвалідності з 01.03.2010 року у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Під час повторного огляду органами МСЕК позивачу з тих же підстав була підтверджена III група інвалідності, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК від 21.03.2016 року серії 12ААА № 118309.
Подальше підтвердження ІІІ групи інвалідності відбулось за довідкою від 01.03.2019 року серії 12ААА № 710628.
03.09.2019 року позивач звернувся до Харківського ОВК із заявою та відповідним пакетом документів про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975 та наказу Міністерства оборони України №530, які були надіслані відповідачу для прийняття рішення по суті заяви.
Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в та компенсаційних сум, оформлене пунктом 14 протоколу № 59 від 10.04.2020 року, відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Відмова вмотивована тим, що інвалідність позивача встановлено понад 3-х місячний строк після звільнення зі служби; виплата одноразової допомоги повинна здійснюватись не Міністерством оборони України, а Державною прикордонною службою України.
До суду позивач звернувся з позовом про оскарження вказаного рішення та зобов'язання прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги за довідкою МСЕК від 21.03.2016 року серії 12ААА № 118309.
Відповідач з цього приводу вказував, що довідка МСЕК від 21.03.2016 року на розгляд комісії не подавалась, а було лише додано довідку від 01.03.2019 року серії 12ААА № 710628.
Водночас, довідку МСЕК серії ХАР-07 № 002070 від 01.03.2010 року, комісією було отримано від ХОВК, яким останню було витребувано в Обласному центрі МСЕК самостійно.
Відтак, як вказував відповідач, прийняти рішення за довідкою МСЕК від 21.03.2016 року є неможливим.
Не погодившись з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу встановлено інвалідність більше ніж через три місяці після звільнення зі строкової військової служби, тому право на отримання одноразової грошової допомоги за ст.16 Закону №2011-ХІІ у позивача відсутнє.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ч.9 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, прийнятою відповідно до п.2 ст.16-2 та п.9 ст.16-3 Закону №2011-XII, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Постанова №975).
Згідно з п.3 Постанови №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Тобто, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги чинним законодавством було закріплено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме 2010 року (довідка МСЕК серії ХАР-07 № 002070 від 01.03.2010 року): Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-ХІІ, у відповідній редакції, на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з п.6 ст.16 Закону України №2011-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
На момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (далі по тексту - Порядок №499).
Відповідно до п.4 ч.2 Порядку №499 військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.
Отже, у разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст.16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця не виникає.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 року у справі №750/5074/17, від 12.02.2019 року у справі №816/1458/18, від 12.02.2019 року у справі №806/219/18.
За матеріалами справи, позивача було звільнено з військової служби 20.02.1982 року.
Згідно Довідки до акта огляду МСЕК серії ХАР-07 № 002070 від 01.03.2010 року, позивачу при первинному огляді було встановлено III групу інвалідності з 01.03.2010 року у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2018 року у справі №750/5074/17 відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №276/322/17 (№К/9901/2174/17), відповідно до якого військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання, та сформулював наступний висновок.
Частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст.16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 року у справі №240/5948/18.
Колегія суддів зазначає, що оскільки, позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 28 років після звільнення зі строкової військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ у позивача відсутнє.
Щодо доводів скаржника про те, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в нього виникло у березні 2016 року, тому наявна протиправна бездіяльність з боку відповідача щодо не вирішення питання про призначення та нарахування позивачу одноразової грошової допомоги згідно довідки МСЕК від 19.10.2016 року, то колегія суддів звертає увагу, що у березні 2016 року позивачу не встановлено групу інвалідності, а лише підтверджено з аналогічних підстав III групу інвалідності, що свідчить про правомірність прийнятого Комісією Міністерства оборони України рішення, оформленого пунктом 14 протоколу №59 від 10.04.2020 року.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також на те, що недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; порушення та неправильне застосування норми матеріального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, колегія суддів вважає помилковими та такими, що ґрунтуються на особистих припущеннях скаржника, які не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду даної справи.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки, відповідно до п. 3 ч. 6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 по справі № 520/9664/2020 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 14.06.2021 року