14 червня 2021 р. Справа № 440/7767/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2021, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, по справі № 440/7767/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач), в якій просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 10.11.2020 № Ф-129122-50 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11803,66 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до свідоцтва серії ПТ № 1953 від 09.01.2018, виданого 09.01.2018 на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області, має право на заняття адвокатською діяльністю, однак індивідуальної адвокатської діяльності не здійснює, до складу адвокатських бюро та об'єднань не входить та доходу від адвокатської діяльності не отримує, а реалізує професійні права виключно у межах трудових відносин з Київським дочірнім підприємством "НМУ "Електропівденмонтаж", з яким вона з 01.03.2017 року перебуває у трудових відносинах та яке виступає податковим агентом та здійснює нарахування та сплату за неї єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вважає, що визначена відповідачем у оскаржуваній вимозі сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, фактично є подвійним зобов'язанням щодо сплати ЄСВ.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 по справі № 440/7767/20 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 431742831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області № Ф-129122-50 від 10.11.2020 про сплату боргу (недоїмки).
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 по справі № 440/7767/20 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що обов'язок сплати єдиного внеску виникає у особи, яка є одночасно адвокатом та працівником юридичної особи, лише у разі коли така особа здійснює свою діяльність поза межами підприємства - роботодавця. Пояснив, що з 2017 року навіть у разі не отримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, позивач, як платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 статті 7 Закону № 2464 в редакції Закону № 1774). Вважає, що особа яка є найманим працівником не несе обов'язку сплати за себе єдиного внеску з огляду на те, що за неї сплачує роботодавець. Проте, із набуттям статусу самозайнятої особи в неї виникає обов'язок сплати єдиного внеску, незалежно від провадження нею своєї діяльності в межах чи поза межами юридичної особи на якій вона працює.
Крім того, посилаючись на положення п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 32, ч.ч. 5,6 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатське діяльність», враховуючи, що позивач своє право на зайняття адвокатською діяльністю не зупинила та не припинила в порядку встановленому законом, у позивача наявний обов'язок зі сплати єдиного внеску, як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення, а тому відсутні правові підстави для визнання ним протиправною вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 10.11.2020 року № Ф-129122-50у сумі 11803,66 гривень.
Також вказує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено основоположні принципи судочинства, закріплені КАС України, зокрема, положенням ст. 2 КАС України щодо прийняття судового рішення за наслідками всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.
Позивач правом подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатської діяльністю свідоцтва серії ПТ №1953 від 09.01.2018, видане 09.01.2018 на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області /а.с. 8 зворот/.
Водночас з 01.03.2017 ОСОБА_1 працює на Київському дочірньому підприємстві "НМУ "Електропівденмонтаж", про що свідчить запис у трудовій книжці позивача за номером 16 та копія наказу про прийняття на роботу від 28.08.2017 №18 /а.с. 13-14/. Відповідачем даний факт не оспорювався.
Відомостями Київського дочірнього підприємства "НМУ "Електропівденмонтаж" про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованої особи та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень - вересень 2020 підтверджено факт нарахування та сплати Київським дочірнім підприємством "НМУ "Електропівденмонтаж" єдиного соціального внеску, зокрема, за ОСОБА_1 /а.с. 45, 48, 51, 53 зворот, 56 зворот, 59, 62, 66, 69 зворот/.
10.11.2020, у зв'язку із наявністю у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати ЄСВ, Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу № Ф-129122-50 від 10.11.2020 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31.10.2020, на суму 11803,66 грн /а.с.10/.
Як визначено представником відповідача у відзиві на позов, по самозайнятій особі ОСОБА_1 в автоматичному режимі в інтегрованій картці платника проведено нарахування єдиного внеску за 3-4 квартал (липень-грудень) 2019 року та 1-3 квартали (січень-вересень) 2020 року на загальну суму 11803,66 грн
Позивач, не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-129122-50 від 10.11.2020, звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваної вимоги, оскільки позивач з 01.03.2017 перебуває у трудових відносинах з Київським дочірнім підприємством "НМУ "Електропівденмонтаж", а отримання доходів від адвокатської діяльності відповідачем у цій справі не доведено. Посилання відповідача на обов'язок зі сплати ЄСВ ОСОБА_1 за період з липня по грудень 2019 року (3-4 квартал) суд відхилив, адже рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 у справі № 440/1518/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-129122-50 від 11 лютого 2020 року. Предметом розгляду цієї справи була правомірність вимоги про сплату боргу з ЄСВ відносно ОСОБА_1 за період з липня по грудень 2019 (3-4 квартал).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
За визначенням пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі по тексту - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI дія останнього поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 11.10.2017) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, з 01.03.2017 позивач перебуває у трудових відносинах з Київським дочірнім підприємством "НМУ "Електропівденмонтаж" та працює на посаді юрисконсульта (а.с.13-14), дохід від незалежної професійної діяльності як самозайнята особа з 09.01.2018 (дата реєстрації адвокатом) не отримує.
Відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам Київського дочірнього підприємства "НМУ "Електропівденмонтаж" підтверджено сплату зазначеним підприємством єдиного соціального внеску, нарахованого на заробітну плату ОСОБА_1 з липня 2019 року по вересень 2020 року (а.с. 45, 48, 51, 53 зворот, 56 зворот, 59, 62, 66, 69 зворот).
Отже, вказаними документами підтверджено факт отримання позивачем доходів тільки від роботодавця за основним місцем роботи в Київському дочірньому підприємстві "НМУ "Електропівденмонтаж" та нездійснення адвокатської діяльності поза основним місцем працевлаштування.
Відсутність у позивача доходу від здійснення адвокатської діяльності за 2019 - 2020 року також не заперечується відповідачем по справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що в період, за який позивачу нараховано недоїмку згідно з оскаржуваною вимогою (відповідно до розрахунку заборгованості по ЄСВ, виготовлений відповідачем, з липня 2019 по 3-ій квартал 2020 рік) ОСОБА_1 не здійснювала самостійної адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у позивача, як самозайнятої особи.
Сама по собі наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, від 28.03.2019 по справі № 820/6324/17.
Разом з цим, єдиний внесок за ОСОБА_1 протягом 2019 - 2020 років було сплачено роботодавцем останньої - Київським дочірнім підприємством "НМУ "Електропівденмонтаж", що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам.
Посилання відповідача на обов'язок зі сплати ЄСВ ОСОБА_1 за період з липня по грудень 2019 року (3-4 квартал), як вірно зазначив суд першої інстанції є неприйнятним, оскільки рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 у справі № 440/1518/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-129122-50 від 11 лютого 2020 року. Предметом розгляду цієї справи була правомірність вимоги про сплату боргу з ЄСВ відносно ОСОБА_1 за період з липня по грудень 2019 (3-4 квартал). Вказане рішення, в силу приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для виконання та врахування ГУ ДПС в Полтавській області у своїй діяльності. До того ж, встановлені зазначеним судовим рішенням обставини не можуть оспорюватись відповідачем з тих самих підстав, правова оцінка яким надана судом у цьому рішенні.
Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (3-4 квартал (липень-грудень) 2019 року та 1-3 квартали (січень-вересень) 2020), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, колегія суддів вважає, що визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 10.11.2020 № Ф-129122-50 сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 11803,66 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.11.2019 по справі № №160/3114/19, від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, від 27.02.2020 по справі № 0440/5632/18, від 05.03.2020 по справі № 824/509/19-а, яка є обов'язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що вимога ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 № Ф-129122-50, винесена відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом № 2464-VI, без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття, а відтак, є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 по справі № 440/7767/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова
Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій В.Б. Русанова