03 червня 2021 р.Справа № 480/6170/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.,
суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Сузанського О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2021, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, м. Суми, повний текст складено 15.02.21 по справі № 480/6170/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), у якому просить суд визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Сумській області, викладену у листі від 06.08.2020 № 1800-0302-8/37039, у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській областв призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення".
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказала, що на момент звернення за призначенням пенсії 01.07.2020, вона мала право на пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, чинній до внесення змін Законом від 02.03.2015 № 213- VIII та від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Просить врахувати, що Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив, що згідно зі статтею 55 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911 право на пенсію за вислугу років мали, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. При цьому, змінами, внесеними Законом № 213 до оспорюваних положень Закону № 1788, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону N 1788. Законом №911 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 20.08.1991 року працює на посаді вихователя в різних навчальних закладах.
Учасниками справи не заперечується, що на даний час позивач працює в філії "Олександрівський навчально - виховний комплекс: загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад ім.О.О.Коробенкова" Буринської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 імені В.М.Кравченка Буринської міської ради Сумської області.
01.07.2020 позивач звернулась із заявою (а.с.6, 80) та відповідними документами до відповідача з метою призначення їй пенсії за вислугою років, як працівнику освіти відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Листом від 06.08.2020 № 1800-0302-8/37039 позивачці надали відповідь, що її спеціальний стаж складає 21 рік 5 місяців 9 днів (захований по 11.10.2017). А відповідно до п. "е" ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", із врахуванням змін, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.
Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області № 2505 від 09.07.2019 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців (наявний спеціальний стаж 21 рік 5 місяців 9 днів).
Вважаючи відмову відповідача у призначенні пенсії за вислугою років необґрунтованою, такою, що порушує її законне право на призначення та отримання пенсії за вислугу років, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що навіть за умови зарахування періоду перебування ОСОБА_1 у декретній відпустці по догляду за дитиною, а саме стажу - 2 роки 10 місяців 23 дні, та з урахуванням стажу, який підтверджено відповідачем (21 рік 5 місяців 9 днів) у позивача відсутній необхідний стаж станом на 11.10.2017, а саме - 26 років 6 місяців, який необхідний для призначення пенсії за вислугою років. Загальний стаж становить навіть менше 25 років. Суд першої інстанції відхилив доводи позивачки про те, що на момент її звернення за призначенням пенсії - 01.07.2020, вона мала загальний стаж - більше ніж 25 років (27 років 2 місяці та 4 дні), а відтак має право на призначення пенсію за вислугу років відповідно до пунктом "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з підстав того, що даному випадку має значення наявність стажу у позивача станом не на 01.07.2020, а станом на 11.10.2017. Також суд першої інстанції врахував, що при зверненні до відповідача за призначенням пенсії, позивачем не додержано умови щодо залишення роботи, яка дає право на цю пенсію, що виключає можливість призначення пенсії навіть при наявності необхідного стажу.
Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини регулюються, зокрема, законами України "Про пенсійне забезпечення", що прийнятий 05 листопада 1991 року та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що набув чинності з 01 січня 2004 року.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на час його прийняття самостійно не визначав порядку та підстав для призначення пенсії за вислугу років, проте його прикінцеві положення передбачали можливість призначення такого виду пенсії за нормами Закону Україну "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", що набув чинності з 01 квітня 2015 року, п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" був викладений у новій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що був чинності 01 січня 2016 року "незалежно від віку" було виключено з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та встановлено вимоги щодо віку у залежності від дати народження особи, яка звертається за пенсією.
Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 положення, зокрема, ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Конституційний Суду України наголосив на тому, що збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст. 54, 55 цього ж Закону. Стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" ст. 54, п.п. "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тому положення щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Також Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Згідно зі ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 04 червня 2019 року положення п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" слід застосовувати у редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року.
Як раніше зазначалося, п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у вказаній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідний порядок був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Згідно з абз. 2 постановляючої частини вказаної постанови у редакції, що діяла станом на 01 квітня 2015 року, пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.
Разом з тим Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що набув чинності 11 жовтня 2017 року, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був доповнений новим розділом XIV1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян", яким визначено, зокрема, передбачені підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Одночасно розділ XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було доповнено п. 21, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення", а також викладено абз. 2 п. 16 у новій редакції, яка передбачає, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
При цьому колегія суддів акцентує увагу, що статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою доповнено названий Закон згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, врегульовано питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, але жодним із пунктів цієї статті не врегульовано питання призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти, тобто єдиним нормативно-правовим актом, що визначає право на призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти як був, так і залишається Закон України "Про пенсійне забезпечення" ( п. "е" ст. 55 цього Закону).
Між сторонами цієї справи виник спір щодо редакції п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка підлягає застосуванню під час визначення спеціального стажу, а також конкуренції норм цього Закону з правовими нормами, що містяться в розділі XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач стверджує, що достатнім для призначення пенсії за вислугу років на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (01.07.2020) є 25 років спеціального стажу з огляду на рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019.
Доводи відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, ґрунтуються на тому, що п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" слід застосовувати у редакції, що діяла станом на 11 жовтня 2017 року, з урахуванням того, що відповідно пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" станом на день набрання чинності цим Законом (11.10.2017) спеціальний стаж роботи повинен становити не менше 26 років 06 місяців.
У зв'язку з цим суд першої інстанції виснував, що вирішенні питання щодо права на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" необхідно враховувати таку кількість років, яку позивач відпрацювала у закладах охорони здоров'я станом на 11 жовтня 2017 року.
В той же час колегія суддів уважає, що застосування положень п.п. 2-1, 2-3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" без урахування рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 у їх сукупності в інший спосіб призведе до несправедливого та невиправданого обмеження права на соціальний захист позивача.
Як вже зазначалося вище, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" № 2148-VIII від 03.10.2017 (набрав чинності 11.10.2017) Розділ XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено пункто" 2- 3 (що є спеціальними нормами при застосуванні до спірних правовідносин), згідно якого особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають стаж роботи, необхідний для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "е" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсії за віком на пільгових умовах призначаються за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Детально дослідивши послідовність внесення змін до пункту "е" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також зміст цих правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що п. 2-3 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Водночас, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, що відновлена за рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, яка передбачає, що для призначення пенсії за вислугу років особа повинна мати спеціальний стаж роботи 25 років на посадах за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
При цьому, помилкове тлумачення відповідачем положення пункту 2-3 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.
Колегія суддів зазначає, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Аналогічний правовий висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що на день звернення позивачки до відповідача слід застосовувати редакцію пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, якою передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема даних трудової книжки позивач з 20.08.1991 по 24.08.1995, з 03.05.1997 по 01.02.2001, з 01.02.2001 по теперішній час працювала на посаді вихователя в різних навчальних закладах, а тому спеціальний стаж роботи ОСОБА_2 , з урахуванням період перебування у відпустці по догляду за дитиною з 01.10.1992 по 23.08.1995, становить більше ніж 25 років.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що на момент звернення 01.07.2020 до відповідача позивачка мала необхідний спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
У зв'язку з цим, рішення ГУ ПФУ в Сумській області № 2505 від 09.07.2019 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців, є протиправним та таким, що обмежує право позивачки на соціальний захист, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Втім колегія суддів ураховує, що відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Разом з тим, на момент звернення з заявою про призначення пенсії та на момент розгляду її заяви позивач працювала на посаді вихователя в філії "Олександрівський навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад ім. О.О. Коробенкова" Буринської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. В.М. Кравченка Буринської міської ради Сумської області, що підтверджується її заявою про призначення пенсії та трудовою книжкою.
Отже, при зверненні до відповідача за призначенням пенсії, позивачем не додержано умови щодо залишення роботи, яка дає право на цю пенсію, що виключає можливість призначення пенсії навіть при наявності необхідного стажу.
Відтак підставою для відмови в призначенні пенсії позивачці станом на дату прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії (09.07.2020) слід вважати не відсутність визначеного законом спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років, а не припинення позивачкою трудових відносин з закладом освіти - філією "Олександрівський навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад ім. О.О. Коробенкова" Буринської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. В.М. Кравченка Буринської міської ради Сумської області.
Відповідно до положень частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
Таким чином, з огляду на зазначені обставини та норми права, що регулюють спірні правовідносини з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, колегія суддів вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.07.2020 № 2505 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та вважає, що належним способом захисту порушених прав слід вважати зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків суду про те, шо позивач, маючи більше ніж 25 років спеціального стажу, має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ у випадку припинення трудових відносин станом на момент розгляду заяви про призначення пенсії. В той же час не припинення трудових відносин з закладом освіти під час вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років є окремою підставою для відмови в призначенні пенсії.
Вказаного вище не враховано судом першої інстанції, який помилково розтлумачив норми пункту 2-1, 2-3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" без урахування висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, та визнав правомірним рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з підстав відсутності у неї необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та неправильно розтлумачено приписи пункту 2-1, 2-3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" без урахування висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, та не враховано норми пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції станом до 01 квітня 2015 року , які мають бути застосовані до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення вимог позову ОСОБА_3 .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 по справі № 480/6170/20 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Сумській області, викладену у листі від 06.08.2020 № 1800-0302-8/37039, у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.07.2020 № 2505 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов
Повний текст постанови складено 14.06.2021.