14 червня 2021 року справа №200/10023/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 200/10023/20-а (головуючий І інстанції Мозговая Н.А.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду,-
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати суддівську винагороду судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 у розмірі 113226,25 грн. на підставі п.4.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, ухваленого у справі №1-14/2020 (230/20), як правового акта, який підлягає застосуванню, за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року та виплатити судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 зазначену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року з відрахуванням відповідних сум податків і зборів.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працює на посаді судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області, однак суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, а не у відповідності до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що призвело до зменшення розміру заробітної плати позивача і, відповідно, порушення її прав та гарантій.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі 113226 (сто тринадцять тисяч двісті двадцять шість) грн. 25 коп. за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року з відрахуванням відповідних сум податків і зборів
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Будь-які видатки держави, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно законом про Державний бюджет України.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон №553), яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29, відповідно до якої у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, грошове забезпечення суддів нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а тому з 18 квітня 2020 року відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008, від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону № 553-ІХ, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації, що не було враховано судом.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 є громадянкою України, працює на посаді судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області, що підтверджується Указом Президента України від 17.09.2019 №698/2019 “Про призначення суддів” (а.с.12-13).
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 26288796) є суб'єктом владних повноважень - територіальним органом державного органу у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, встановлених законом (ч.1 ст. 151 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
Матеріали справи свідчать, що в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) суддівську винагороду позивачеві нараховано та виплачено в обмеженому розмірі, який не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, що пояснюється вимогами ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
Зазначене підтверджується довідкою відповідача від 21.10.2020 року №728 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (включно), у якій вказано про різницю у нарахуванні (-113226,25 грн.) (а.с.33).
Відомості про нараховану винагороду судді, що зазначені у вказаній довідці, відповідають даним розрахункових листів позивача (а.с.34), з яких слідує факт нарахування винагороди у зменшеному розмірі та відсутність заборгованості перед позивачем.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Оцінка суду.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
У частині 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” базовий посадовий оклад судді місцевого суду визначений в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Частиною 9 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 такого змісту:
“Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)”.
Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України.
З цього приводу суд зазначає, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
За таких обставин суд дійшов висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави обмеження розміру суддівської винагороди.
Натомість, відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року виплатив позивачу зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
Отже, правова позиція апеляційного суду полягає в наступному:
Набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553 не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” розмір винагороди судді за приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України не регулюється, а тому розмір суддівської винагороди станом як на 18 квітня 2020 року, так і в подальшому у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися виключно за положеннями статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідач навіть після набрання чинності Законом № 553 та доповнення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Натомість, останній жодних норм стосовно обмеження розміру винагороди судді не містить.
З огляду на вказане суд погоджує висновок суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування вимог статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” прямо суперечить статті 130 Конституції України.
У зв'язку з цим суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по обмеженню розміру суддівської винагороди позивача та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивача на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Доводи апелянта, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки, по-перше, статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” видатки Державного бюджету не визначались, а по-друге, відповідно до Додатку № 3 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом № 553 були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними.
Крім того, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Суд наголошує, що відповідач у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року протиправно всупереч імперативним приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України застосовував при визначенні розміру винагороди судді положення статті 29 Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік”, які до спірних відносини не регулюються, а тому судом першої інстанції правомірно такі дії відповідача визнані протиправними та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу протиправно невиплачену в зазначений період суддівську винагороду.
Інше ж тлумачення зазначених вище норм права є неприпустимим.
Згідно листа Державної судової адміністрації України від 28.04.2021 № 10-8688/21, зміни до кошторису Територіального управління ДСА України в Донецькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 “Заробітна плата” Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік ТУ ДСА України в Донецькій області за КПКВК 0501020 “Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя”, за КЕКВ 2111 “Заробітна плата” у сумі 301 977,3 тис. грн, відкриті в повному обсязі.
Отже, спірне обмеження суддівської винагороди позивача було протиправним з моменту його застосування, тобто з 18 квітня 2020 року, і подальше визнання закону неконституційним на це жодним чином не впливає, тобто позивачу протиправно недоплачено належну винагороду судді, у зв'язку з чим судом першої інстанції обрано правильний спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 200/10023/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 200/10023/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 14 червня 2021 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
Повний текст постанови складений 14 червня 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Т.Г. Гаврищук
А.В. Гайдар