14 червня 2021 року справа №360/2221/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Геращенка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 360/2221/21 (головуючий І інстанції К.О. Пляшкова ) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії ,-
Позивач звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:
визнати протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в місті Лисичанську Луганської області, щодо визначення розміру недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 , за запитом приватного нотаріусу Скиби Т.В. не за весь час затримки у виплаті, а лише за період із 01 грудня 2017 року до 31 серпня 2020 року включно;
зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в місті Лисичанську Луганської області, сформувати та направити до приватного нотаріусу Скиби Т.В. відповідну довідку із врахуванням усієї суми недоотриманої пенсії померлого пенсіонера ОСОБА_2 , без обмеження будь яким строком та із врахуванням індексації та усіх проведених надбавок, за весь час затримки та відсутності виплат його пенсії за життя.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, роз'яснено позивачу право звернення з даним позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Спір стосовно недоотриманих сум пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, пов'язаних із здійсненням відповідачем як суб'єктом владних повноважень управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, тому повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 у встановлений законом термін, звернулась до приватного нотаріусу у місті Харкові, та за результатами такого звернення після перевірки родинних відносин, нотаріусом була відкрита спадкова справа, що підтверджено копією витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 23.11.2020 № 62583223.
Наприкінці 2020 року для отримання розміру недоотриманої пенсії за дні життя померлим пенсіонером ОСОБА_2 , для встановлення спадкової маси, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Скиба Т.В., звернулася до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області із письмовим запитом.
За результатами такого звернення отримано письмову відповідь, в якій зазначено, що сума недоотриманої пенсії за дні життя померлого пенсіонера ОСОБА_2 за період із 01.12.2017 по 31.08.2020 склала суму 154820,63 грн, що підтверджено копією відповіді.
Також зазначено, що розмір недоотриманої пенсії може бути зменшено в залежності від дати звернення особи, яка має право на отримання виплат.
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки носить приватноправовий характер, який обумовлений порушенням приватного права спадкоємця на отримання коштів, а тому має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; «публічно-правовий спір» - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (стаття 4 КАС).
Аналіз наведених норм свідчить, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
З аналізу вимог ЦПК України та КАС України можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.
У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.
Статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-1V визначено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Статтею 1218 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності -входять до складу спадщини.
Таким чином, аналіз статей 1218, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії .
З урахуванням викладеного, суд погоджує висновок суду першої інстанції про те, що даний спір обумовлений порушенням приватного права позивача. Тобто, між сторонами існує спір про право, даний спір є приватно-правовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.02.2020 року у справі №638/11604/19, № 642/6946/18, від 04 березня 2020 року у справі № 219/11809/15-а.
З урахуванням викладеного, суд погоджує висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у відкритті провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За приписами ч. 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, посилання позивача на ухвалу Лисичанського міського суду від 21 квітня 2021 року у справі 415/5264/21, судом не прийнято до уваги.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 360/2221/21 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 360/2221/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 14 червня 2021 року та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає касаційному оскарженню.
Повне судове рішення складено та підписано 14 червня 2022 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
І.В. Геращенко