14 червня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1210/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати наказ №24-3666/14-20-СГ від 21.12.2020 Головного управління Держгеокадасту у Чернівецькій області про відмову ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області в урочищі Рівне, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, протиправним;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадасту у Чернівецькій області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області в урочищі Рівне, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до вимог закону.
В обґрунтування адміністративного позову позивач вказував, що керуючись ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої за межами с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області в урочищі Рівне, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Проте, рішенням відповідача відмовлено йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки відповідач жодним чином не обґрунтував мотиви та підстави відмови у задоволенні клопотання, у відповідності до вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України. Згідно рішення Господарського суду Чернівецької області від 22.07.2019 у справі № 926/1429/19 зобов'язано фермерське господарство ОСОБА_2 звільнити та повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Чернівецькій області самовільну зайняту земельну ділянку площею 1,1867 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення (рілля), розташовану в урочищі Рівне за межами с. Кліводин в адміністративних межах Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області. У даному рішенні встановлено судом, що право власності на земельну ділянку, площею 1,1867 га, яка розташована в урочищі Рівне за межами с. Кліводин в адміністративних межах Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області належить державі в особі Головного управлінню Держгеокадастру у Чернівецькій області.
При цьому, позивач вказує, що ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачає конкретні вимоги до оформлення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Зокрема, у клопотанні повинно бути зазначено: орієнтовний розмір земельної ділянки, цільове призначення земельної ділянки; до клопотання додано викопіювання на якому зображено місце розташування бажаної земельної ділянки.
У зв'язку з наведеним, позивач зазначав, що є всі підстави для зобов'язання відповідача вчинити єдину законну дію, а саме надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області подало до суду відзив, в якому вказувало, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
На думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято з дотриманням вимог земельного законодавства, оскільки згідно відомостей форми 6-зеземельна ділянку площею 1,19 га із земель, яка розташована в урочищі Рівне за межами с. Кліводин в адміністративних межах Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області обліковується як земля колективної власності, форма власності на землю - комунальна.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому виклав своїх пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
26.11.2020 позивач звернувся із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
До вказаної заяви позивачем додано: копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, посвідчення депортованої особи, витяг з публічної кадастрової карти.
Вказана заява зареєстрована відповідачем 26.11.2020 за вх. № О-4051/0/15-20 від 26.11.2020.
За результатами розгляду заяви, наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області “Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою” №24-3666/14-20-СГ від 21.12.2020 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у зв'язку невідповідністю положень ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною 1 ст. 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.
Так, згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 9 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок та строки розгляду клопотань по наданню дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також передачі земельної ділянки безоплатно у власність громадян, а також органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені у ст. 118 ЗК України орган уповноважений розглядати ці питання, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Крім того, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Дослідженням оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області “Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою” №24-3666/14-20-СГ від 21.12.2020 встановлено, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у зв'язку невідповідністю положень ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України.
У відзиві відповідач зазначав, що не є розпорядником даної земельної ділянки, оскільки згідно інформації Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі, земельна ділянка, яку бажає відвести у власність позивач, відповідно до відомостей форми 6-зем (рядок 19, графа 5) обліковується як земля колективної власності, форма власності на землю - комунальна.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
За приписами ч.8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як видно із оскаржуваного рішення відповідачем жодним чином не мотивовано відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у приватну власність земельної ділянки, та не вказано підстав відмови у наданні такого дозволу, виключний перелік яких встановлений у ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Відтак, під час судового розгляду цієї справи відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо підстав посилання на невідповідність положень ст. ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, а також мотивів такої відмови у наданні проекту землеустрою.
Суд звертає увагу, що відповідач зобов'язаний надати відповідний дозвіл або мотивовану відмову.
При цьому, за приписами ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу на відведення земельної ділянки у власність може бути лише його невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Поряд із цим, відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Суд зауважує, що відповідачем не надано конкретизованих доводів щодо наявності підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та не вмотивовано в чому полягає невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Отже, позивачу, не зазначено мотивовану правову підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Стосовно доводів відвідача щодо знаходження спірної земельної ділянки в комунальній власності та, відповідно, відсутності повноважень на її відведення у власність позивача, суд зазначає, що суб'єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (пункт «б», «в» ст. 80 ЗК України).
Отже, з урахуванням наведених норм ст. 117 ЗК України право комунальної власності на земельні ділянки, які передані з державної власності у комунальну виникає з моменту реєстрації цього права згідно із положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що випливає зі змісту ст. ст. 125, 126 ЗК України.
Водночас, відповідач не надав суду доказів реєстрації права власності на земельну ділянку за межами с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області в урочищі Рівне, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за Кіцманською міською радою.
З матеріалів справи видно, що згідно рішення Господарського суду Чернівецької області від 22.07.2019 у справі № 926/1429/19, яке набрало законної сили, зобов'язано фермерське господарство ОСОБА_2 звільнити та повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Чернівецькій області самовільну зайняту земельну ділянку площею 1,1867 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення (рілля), розташовану в урочищі Рівне за межами с. Кліводин в адміністративних межах Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області.
У даному рішенні встановлено судом, що право власності на земельну ділянку, площею 1,1867 га, яка розташована в урочищі Рівне за межами с. Кліводин в адміністративних межах Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області належить державі в особі Головного управлінню Держгеокадастру у Чернівецькій області.
Крім того, із змісту листа Кіцманської міської ради (до складу якої входить в т.ч. с. Кліводин) від 05.04.2021 № 760 видно, що Кіцманська міська рада не є розпорядником земельної ділянки орієнтовною площею 1,19 га, що розташована в урочищі «Рівне» с. Кліводин; зазначена земельна ділянка із земель державної власності у комунальну власність Кіцменської міської ради не передана.
З огляду на наведене, наведені відповідачем обставини, на переконання суду, не відповідають фактичним обставинам справи, та не є підставами для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, які зазначені в ч. 7 статті 118 ЗК України.
Натомість, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності (“виправдання”) свого рішення.
Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у згадуваній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі № 509/4156/15-а.
За таких обставин, суд вважає, що оскаржуваний наказ №24-3666/14-20-сг від 21.12.2020 прийнято не на підставі норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів такої відмови у вказаному рішенні не наведено.
Поряд з цим, суд зазначає, що по своїй правовій природі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки у власність або користування (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17), тому суб'єкту звернення в подальшому може бути відмовлено в отриманні земельної ділянки.
При цьому варто зазначити, що процедура отримання земельної ділянки відповідно до положень ЗК України є багатоетапною (отримання дозволу, погодження проекту, державна реєстрація (формування) земельної ділянки тощо) і на кожному етапі суб'єкт владних повноважень може відмовити у прийнятті позитивного рішення для суб'єкта звернення.
Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, зазначені відповідачем в наказі “Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою” №24-3666/14-20-сг від 21.12.2020, не є належними підставами відповідно до норм ЗК України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Під час розгляду справи по суті, відповідач не довів правомірність прийняття оскаржуваного наказу №24-3666/14-20-сг від 21.12.2020щодо відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача. Тому, позов в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області в урочищі Рівне, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до вимог закону, суд зазначає наступне.
Статтею 245 КАС України визначено повноваження суду при вирішенні справи. Зокрема відповідно до п. 2 ч. 2 цієї статті КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
При цьому відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьев проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. При прийнятті рішення відповідачем щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутній адміністративний розсуд, оскільки розсуд передбачає повноваження обирати у конкретній ситуації з правомірних альтернатив відповідний правомірний варіант поведінки/рішення. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слів “може”, “або”.
У випадку, коли повноваження суб'єкта владних повноважень сформульовані через формулу дихотомії “задоволити-відмовити”, а фактично законодавство не передбачає альтернативи рішення при зверненні особи у разі виконання нею вимог закону, будь-які дискусії про дискреційні повноваження стають безпредметними. Встановити наявність чи відсутність умов дії норми не можна відносити до адміністративного розсуду.
Отже, зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (товарного сільськогосподарського виробництва), не є втручанням суду в дискреційні повноваження відповідача, а є обґрунтованим способом захисту подушеного права позивача (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №825/602/17, від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 26.02.2019 у справі №802/721/18-а, від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18).
Вище судом встановлено, що відповідач без жодного правового обґрунтування відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки, яка розташована на території Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
За таких обставин, враховуючи відсутність інших передумов для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат не проводиться.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області “Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою” № 24-3666/14-20-сг від 21.12.2020.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,19 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 (с. Кліводин, Кіцманський район, Чернівецька область, РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39909396).
Суддя В.К. Левицький