14 червня 2021 року справа № 580/2216/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області та Головного управління Національної поліції у Черкаській області про визнання протиправними відмов, поновлення на посаді та стягнення коштів,
15.04.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області (далі - відповідач 1), Головного управління Національної поліції у Черкаській області (далі - відповідач 2) в якому просить:
- визнати протиправними відмови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області та Головного управління Національної поліції у Черкаській області в поновленні порушених трудових прав позивача;
- поновити позивача на посаді дільничного офіцера поліції Уманського районного управління поліції, як територіального підрозділу ГУ НП в Черкаській області;
- стягнути з ліквідаційної комісії Управління МВС України в Черкаській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 176 865 грн. 92 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 2009 року проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області. Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26.03.2014р., залишений без змін за наслідками апеляційного оскарження, позивача засуджено за ч.3 ст. 368 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих, адміністративно - господарських обов'язків в органах державної влади, правоохоронних та органах місцевого самоврядування строком на 3(три) роки. Позивач зазначив, що Наказом УМВС України в Черкаській області від 08.06.2015р. №1092 позивача звільнено з органів внутрішніх справ, у зв'язку із набранням законної сили Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області. Разом з тим, в подальшому, за наслідками направлення Вищим спеціалізованим судом України справи для нового розгляду, вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2017 року, який набрав законної сили, позивача визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, і по суду мене виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому я обвинувачувався. У зв'язку із зазначеними обставинами звернувся до відповідачів із заявами про поновлення порушених внаслідок незаконного засудження трудових прав, однак отримав відмови, мотивовані ліквідацією територіальних органів МВС без правонаступництва, які вважає протиправними та зазначає, що положеннями Закону №266/94-ВР передбачено право на відшкодування шкоди, що виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. При цьому, громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), у зв'язку із чим оскільки
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.04.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
24.05.2021р., до суду від представника Головного управління Національної поліції у Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що позивач службу в поліції не проходив, на службу до поліції прийнятий не був. Зазначено, що оскільки позивач не був прийнятий до ГУНП в Черкаській області в порядку визначеному законом, то й підстав зобов'язувати ГУНП в черкаській області поновлювати позивача на посаду до органу в якому він не проходив службу - відсутні. Обов'язкове призначення працівника на посаду з якої останній не був звільнений та в орган в якому останній не працював, жодним нормативно-правовим актом України не передбачено. З урахуванням зазначеного, представник просив відмовити в задоволенні позову.
Також 24.05.2021р. до суду від Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що підставою для звільнення позивача став дисциплінарний проступок, сутність якого полягала у вчиненні дій, які дискредитують звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, несумісний з перебуванням на службі в ОВС. Доводи позивача про наявність підстав для поновлення позивача в ОВС у зв'язку із виправдувальним вироком суду, представник відповідача вважає необгрунтованими, оскільки предметом службового розслідування було порушення позивачем службової дисципліни, що не залежить від наявності чи відсутності вироку суду по кримінальному провадженню. Зазначено, що звільнення з ОВС у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення є окремою підставою для звільнення особи зі служби. В даному випадку, звільнення відбулось за дискредитацію, в зв'язку із чим посилання позивача на вирок Монастирищенського районного суду є безпідставним.
Крім того, 24.05.2021р. до суду представником Управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області подано клопотання про залишення позову без розгляду, в обгрунтування якого вказано, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду із даним позовом, встановлений ч.5 ст. 122 КАС України. Зазначено, що позивач вже звертався до суду із аналогічним позовом (справа №580/2987/20), який повернуто позивача у зв'язку із пропуском строку звернення. Строк звернення у даній категорії справ починає перебіг з дати вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За наслідками розгляду вказаного клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З аналізу вказаних положень вбачається, що строк звернення із даним позовом до суду обмежується місячним строком, який в свою чергу обчислюється із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що в межах справи №580/2987/20 позивач оскаржував наказ від 08.06.2015р. №1092 УМВС України в Черкаській області про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, в зв'язку із чим позов у вказаній справі і було повернуто у зв'язку із пропуском строку звернення до суду. Разом з тим, наказ про звільнення не слугує предметом оскарження в межах даної справи, натомість ними є відмови відповідачів, прийняті за наслідками звернень позивача щодо поновлення на службі.
Судом встановлено, що звернення позивача щодо поновлення його на службі були розглянуті УМВС України в Черкаській області та ГУ НП в Черкаській області - 24.03.2021р., правомірність яких і є предметом перевірки в межах даної справи. З даним позовом позивач звернувся - 15.04.2021р., тобто в межах строку встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України, в зв'язку із чим у суду відсутні підстави для залишення даного позову без розгляду, відтак у задоволенні заявленого клопотання належить відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, в УМВС України в Черкаській області згідно наказу від 26.12.2005р. №197 о/с.
Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26.03.2014р., залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 19.05.2015р., позивача засуджено за ч.3 ст. 368 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих, адміністративно - господарських обов'язків в органах державної влади, правоохоронних та органах місцевого самоврядування строком на 3(три) роки. Вказаний вирок набрав набрав законної сили - 19.05.2015р.
Згідно Наказу УМВС України в Черкаській області від 08.06.2015р. №1092 “Про звільнення з органів внутрішніх справ дільничого інспектора міліції СДІМ Христинівського РВ УМВС капітана міліції ОСОБА_1 ”, за скоєння кримінального правопорушення та у зв'язку із засудженням, позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п.п.62,66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.02.2016р. Вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26.03.2014р., та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 19.05.2015р. Скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 02.07.2020р., позивача визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, і по суду виправданим на підставі п.1 ч.1ст. 373 КПК України, в зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.
09.03.2021р. позивач звернувся до відповідачів із заявою в якій просив поновити на посаді дільничного офіцера поліції Уманського районного управління поліції, як територіального підрозділу ГУ НП в Черкаській області та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 174 048 грн.
УМВС України в Черкаській області листом від 24.03.2021р. №14/15-А-48 повідомило позивача, що у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію», Закон України «Про міліцію» втратив чинність з 07 листопада 2015 року. Відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію» та постанови КМУ від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальннх органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», територіальні органи МВС ліквідовані як юридичні особи публічного права без правонаступництва. Наказом МВС України від 06.11.2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України. Згідно з Переліком змін у штатах МВС з УМВС України в Черкаській області скасовуються всі штати, скорочуються всі посади. Відповідно до п. 18 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ України від 20 жовтня 2011 року №1074, ліквідаційна комісія наділена повноваженнями щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією відповідної юридичної особи, у зв'язку із чим вирішення питання поновлення позивача на посаді дільничного офіцера поліції Уманського районного управління поліції та виплати грошового забезпечення не відноситься до компетенції ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області.
ГУ НП в Черкаській області листом від 24.03.2021р. №А-55/05/12/15-2021 повідомило позивача, що відповідно до постанови КМУ від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено територіальний орган Національної поліції України шляхом заснування Головного управління Національної поліції в Черкаській області, яке не є правонаступником УМВС України в Черкаській області. Згідно п. 9 розділу XI прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам поліцейських, упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі поліції. З огляду на те, що Головне управління Національної поліції в Черкаській області не є правонаступником Управління МВС України в Черкаській області, судовим рішенням зобов'язальних дій щодо видання наказу по особовому складу та прийняття на службу в поліцію в силу статті ст. 56 Закону України «Про Національну поліцію» не встановлено, Головне управління Національної поліції в Черкаській області керується чинними нормами Закону України «Про Національну поліцію”, які визначають, що прийом на службу в поліцію відбувається лише після успішного проходження конкурсу.
Вважаючи вказані відмови у поновленні позивача на посаді протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
02.07.2015р. Верховною Радою України прийнято Закон України №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), відповідно до преамбули якого цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. З прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» з 07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Правові засади організації та діяльності міліції станом на дату звільнення позивача з ОВС був встановлений Законом України «Про міліцію» та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114 (далі - Положення №114).
Згідно п. 62 Положення №114, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:
а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Відповідно до п. “й” п.п.63,64 Положення №114, особи рядового, молодшого, середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення.
Відповідно до п.66 Положення №114, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
З аналізу вказаних приписів Положення №114, судом вбачається, що дискредитація звання рядового і начальницького складу є окремою підставою для звільнення, яка не пов'язана з набранням законної сили рішенням суду яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення.
При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається із підстав позову, позивач просить поновити його на службі в поліції на підставі положень Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду” від 01.12.1994р. №266/94-ВР (далі - Закон №266/94-ВР), оскільки приписами вказаного Закону передбачено право на відшкодування шкоди, що виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Позивач зазначає, що громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді). Позивач зазначає, що оскільки його звільнення зі служби відбулось внаслідок незаконного засудження, ухвалення виправдувального вироку є підставою для поновлення на службі з виплатою середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Надавши оцінку вказаним посиланням, суд зазначає наступне.
Так, згідно п.1 ч.1 Закону №266/94-ВР, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до п.1 ст. 2 Закону №266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Згідно п.1 ст. 3 Закону №266/94-ВР, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
З аналізу вказаних положень вбачається, що внаслідок незаконного засудження, у випадку постановлення виправдувального вироку суду щодо особи, у останньої виникає право на відшкодування шкоди, в тому числі заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Разом з тим, як встановлено вище судом, згідно наказу УМВС України в Черкаській області від 08.06.2015р. №1092, за скоєння кримінального правопорушення та у зв'язку із засудженням, позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п.п.62,66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Таким чином, позивача звільнено п.п.62,66 Положення №114(за дискредитацію), що є окремою підставою для звільнення, яка не пов'язана з набранням законної сили рішенням суду, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення, оскільки звільнення у зв'язку із набранням законної сили рішенням суду встановлено окремими пунктами п. “й” п.п.63,64 Положення №114.
З урахуванням зазначеного, доводи позивача, що ухвалення виправдувального вироку є підставою для поновлення на службі з виплатною середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд вважає необгрунтованими.
Крім того, згідно п.24 Положення №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду, особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Суд звертає увагу, що Наказ УМВС України в Черкаській області від 08.06.2015р. №1092, яким звільнено позивача зі служби залишається чинним та не скасованим, доказів його скасування в судовому чи іншому порядку до суду не надано.
Таким чином жодні обставини, що свідчили б про незаконне звільнення позивача відсутні, відтак відсутні і підстави для поновлення на посаді у зв'язку із незаконним звільненням.
Крім того, відповідно до п.7 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VІІІ, Кабінету Міністрів України в місячний строк передбачено забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів (зазначена норма чинна з 07.08.2015 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (чинна з 24.09.2015 року) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, та утворити територіальні органи Національної поліції.
В додатку №1 до Постанови Кабінету Міністрів України №730 визначено перелік територіальних органів Національної поліції, що утворюються, серед інших зазначено Головне управління Національної поліції в Черкаській області.
В додатку №2 до Постанови Кабінету Міністрів України №730 визначено перелік територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, що ліквідуються, серед інших зазначено Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, а також Христинівський районний відділ УМВС України в Черкаській області, де проходив службу позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно із ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Із витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 05.12.2018р. Христинівський районний відділ УМВС України в Черкаській області, як юридичну особу - припинено.
Отже юридична особа, в якій позивач був працевлаштований - припинена шляхом її ліквідації (згідно Постанови КМУ від 16 вересня 2015 року №730). При цьому, новостворені органи поліції не визначено правонаступниками ліквідованих органів міліції.
При цьому, згідно ч.1 ст. 6 Закону №266/94-ВР, громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше ніж через один місяць з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з дня набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Таким чином, положеннями Закону №266/94-ВР, передбачено, що в разі неможливості поновлення на колишній роботі (посаді) особи, звільненої з роботи у зв'язку з незаконним засудженням, у зв'язку із ліквідацією підприємства, установи, організації або скорочення посади - такій особі має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу.
З урахуванням зазначеного, посилання позивача про наявність підстав для його поновлення в органах Національної поліції, з огляду на однорідну специфіку та характер процесуальної діяльності органів внутрішніх справ як до так і після набрання чинності Законом України “Про Національну поліцію”, суд вважає необгрунтованими.
Разом із цим суд зазначає, що порядок призначення на посади поліцейських визначений у ст. 48 Закону №580-VIII.
Відповідно до ст. 52 Закону №580-VIII з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов'язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади. Конкурс проводиться відповідною поліцейською комісією.
Приписами ч. 1 ст. 51 Закону №580-VIII встановлено, що для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об'єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії.
Отже, Законом №580-VIII передбачено визначену процедуру прийняття на службу в органи Національної поліції, що вимагає вчинення певних дій як осіб, які приймаються на службу в поліції (як таких, що приймаються на службу вперше, так і для колишніх працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції), а також посадових осіб органів (закладів, установ) поліції.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, прийняття на службу громадян в органи Національної поліції є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу Національної поліції.
Дискреційні повноваження сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акту.
Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за органом Національної поліції, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши державний орган дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Суд зазначає, що адміністративний суд позбавлений можливості зобов'язати орган державної влади прийняти позивача на роботу, оскільки прийняттю на службу до Національної поліції передує встановлена законодавством процедура конкурсу та перевірки, яка може бути проведена лише вищезазначеним органом державної влади.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 19 квітня 2007 року справа "Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії", заява № 63235/00, Суд запровадив функціональний критерій, заснований на характері обов'язків службовця та його відповідальності. Особи, що займають посади, пов'язані з виконанням обов'язків щодо захисту загальнодержавних інтересів або з участю у здійсненні визначених публічним правом повноважень, володіють частиною суверенної влади держави. Держава має законний інтерес щодо налагодження з такими службовцями спеціальних відносин, заснованих на вірності та відданості.
Підсумовуючи наведене та беручи до уваги, що позивача звільнено зі служби в міліції за дискредитацію, а не у зв'язку із набранням законної сили вироком суду, враховуючи чинність наказу про звільнення, а також, визначену Законом, процедуру прийняття осіб на службу в органи Національної поліції, суд доходить висновку про відсутність підстав для поновлення позивача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку із чим позовні вимоги є необгрунтованими.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень, частини 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.А. Білоноженко