Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"02" червня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1003/19
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кравець С.Г.
секретар судового засідання: Гекалюк О.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Незнамова Т.О., адвокат, довіреність №14-333 від 22.12.2020 (приймає участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції)
від відповідача: Остапчук В.О., ордер серія АМ №1008014 від 01.01.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ)
до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської
ради (м.Житомир)
про стягнення 19 052 001,41 грн.
В судовому засіданні 14.05.2021 оголошувалась перерва до 02.06.2021.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради про стягнення 20 616 341,57грн, з яких: 9 205 359,66грн пеня, 2 445 397,98грн 3% річних, 8 965 583,93грн інфляційні втрати.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2020 касаційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі скасовано, а справу №906/1003/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №906/1003/19 передано судді Кравець С.Г.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.01.2021 суддею Кравець С.Г. прийнято справу №906/1003/19 до свого провадження за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 11.02.2021.
На адресу Господарського суду Житомирської області надійшла, зокрема, 08.02.2021 від позивача - заява №39/5-1019-21 від 04.02.2021 про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить стягнути з Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради 19 052 001,41грн, з яких: 9 871 014,52грн пеня, 1 738 767,28грн 3% річних, 7 397 219,61грн інфляційні втрати.
В судовому засіданні 11.02.2021 судом прийнято до розгляду заяву позивача №39/5-1019-21 від 04.02.2021 про зменшення розміру позовних вимог та вирішено розгляд справи здійснювати з урахуванням поданих змін про стягнення 19 052 001,41грн, з яких: 9 871 014,52грн пеня, 1 738 767,28грн 3% річних, 7 397 219,61грн інфляційні втрати, а також судових витрат. Ухвалою від 11.02.2021 відкладено підготовче засідання на 04.03.2021.
Ухвалою від 04.03.2021 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи на 23.03.2021.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 23.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1003/19 до судового розгляду по суті на 13.04.2021.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.04.2021 розгляд справи по суті було відкладено на 14.05.2021 з огляду на неявку представників сторін, яка судом визнана поважною.
В судовому засіданні 14.05.2021 при розгляді справи по суті оголошувалась перерва до 02.06.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 02.06.2021 позовні вимоги підтримала з підстав наведених в позовній заяві №14/4-1429 від 09.09.2019, заяві №39/5-1019-21 від 04.02.2021 про зменшення розміру позовних вимог, поясненнях, запереченнях та просила позов задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача: 9 871 014,52грн пені, 1 783 767,28грн 3% річних, 7 397 219,61грн інфляційних втрат, що загалом становить 19 052 001,41грн (т.1, а.с.4-9, т.4, а.с.14-19, 29-30, 96-97). Заперечила проти задоволення поданого відповідачем клопотання №747/6 від 03.03.2021 про зменшення розміру пені, просила відмовити відповідачу у його задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні 02.06.2021 проти позову заперечив, просив у позові відмовити з підстав наведених у поясненнях №466/6 від 08.02.2021, поясненнях №748/6 від 03.03.2021, поясненнях №959/6 від 23.03.2021 (т.4, а.с.24-25, 73-74, 92-93). Вважає безпідставним нарахування 3% річних в сумі 74151,08грн та інфляційних в сумі 87356,84грн за зобов'язаннями березня 2017 - з 01.02.2018 по 22.03.2018 (оплата згідно постанови КМУ №256). Також підтримав подане клопотання про зменшення розміру пені №747/6 від 03.03.2021 та просив його задовольнити (а.с.57-58).
Після оголошеної в судовому засіданні перерви представник позивача просила врахувати, що в прохальній частині заяви №39/5-1019-21 від 04.02.2021 про зменшення позовних вимог, допущено описку в зазначені суми 3% річних які заявлено до стягнення, а саме: помилково вказана сума 3% річних в розмірі 1 738 767,28грн замість 1 783 767,28грн, у зв'язку з чим просила вважати вірною до стягнення суму 3% річних 1 783 767,28грн з посиланням на те, що загальна сума заявлених до стягнення коштів визначена правильно і становить 19 052 001,41грн.
Суд враховує наведені представником позивача обставини щодо описки в зазначені суми 3% річних та вважає заявленою до стягнення суму 3% річних в розмірі 1 783 767,28грн, оскільки загальна сума заявлених до стягнення коштів визначена правильно і становить 1 905 2001,41грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
20.09.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (споживач, відповідач) укладено договір № 4642/1617-ТЕ-10 постачання природного газу (т.1, а.с.13-21).
Пунктом 1.1 договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 договору).
Згідно із пунктом 1.3 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).
Пунктом 3.4 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (пункти 5.2, 5.4 договору).
Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний рахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Згідно із пунктом 6.2 договору споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до пункту 6.3 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погодили черговість зарахування платежів споживача.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати відповідно до пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.
Згідно із п.8.3 договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
За змістом пункту 10.3 договору сторони можуть звернутися до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних протягом п'яти років.
Пунктом 12.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
23.01.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору постачання природного газу від 20.09.2016 №4642/1617-ТЕ-10 за умовами якої змінено ряд пунктів договору.
Договір та додаткова угода №1 підписані представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств.
Судом також встановлено, що на виконання умов вищевказаного договору, позивач у періоди з жовтня 2016 по березень 2017 передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 346926508,187грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі природного газу (т.1, а.с.38-43).
Матеріалами справи підтверджується, що КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради оплатило ПАТ "НАК "Нафтогаз України" вартість отриманого природного газу в повному обсязі (т.1, а.с.55-250, т.2, а.с.1-96).
Однак, як вказує позивач, оплату вартості переданого природного газу відповідач здійснював з порушенням строків оплати, визначених умовами п.6.1 договору, у зв'язку з чим на підставі п.8.2 договору та керуючись ст.ст.549, 625, 611, 612 ЦК України, ст.230-232 ГК України, позивач нарахував відповідачу 9871014,52грн пені, 1783767,28грн 3% річних та 7 397 219,61грн інфляційних втрат, (розрахунок т.4, а.с.35-42), які позивач просить стягнути на свою користь з відповідача з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Слід зазначити, що при первісному розгляді справи, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанцій про відмову у позові, касаційний суд вказав, що місцевий та апеляційний суди не з'ясували дійсного розміру заборгованості відповідача перед позивачем, що була сплачена у порядку фінансування пільг та субсидій населенню за споживання теплової енергії згідно з Порядком №20 на підставі підписаного (підписаних) сторонами спору та іншими учасниками розрахунків з боку держави спільного протокольного рішення (рішень); не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, інфляційний втрат та 3% річних на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди. При цьому касаційний суд зазначив, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків №20, №217, №256, №483, до предмета доказування у цій справі входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.
Відповідно до ч.1 ст.316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позивачем згідно з розрахунком, який додано до заяви про зменшення позовних вимог, нараховано відповідачу пеню в загальній сумі 9871014,52грн, та 3% річних в загальній сумі 1783767,28грн, з яких:
- за зобов'язаннями жовтня 2016 року: за період з 26.11.2016 по 19.12.2016 пеня у розмірі 88245,26грн, 3% річних - 12606,48грн;
- за зобов'язаннями листопада 2016 року за період з 27.12.2016 по 15.01.2017 пеня у розмірі 25128,93грн, 3% річних - 3589,84грн;
- за зобов'язаннями грудня 2016 року за період з 26.01.2017 по 22.02.2017 пеня у розмірі 218596,38грн, 3% річних - 31228,04грн;
- за зобов'язаннями січня 2017 року за період з 28.02.2017 по 24.05.2017 пеня у розмірі 1230439,19грн, 3% річних - 175777,03грн;
- за зобов'язаннями лютого 2017 року за період з 28.03.2017 по 31.01.2018 пеня у розмірі 4394086,92грн, 3% річних - 627726,69грн;
- за зобов'язаннями березня 2017 року за період з 26.04.2017 по 21.03.2018 пеня у розмірі 3914517,84грн, 3% річних - 932839,20грн.
Також позивачем нараховано інфляційні втрати в загальній сумі 7397219,61грн, з яких:
- за зобов'язанням січня 2017 року за період з 01.03.2017 по 31.05.2017 у розмірі 507156,28грн;
- за зобов'язанням лютого 2017 року за період з 01.04.2017 по 31.01.2018 у розмірі 3084503,11грн;
- за зобов'язанням березня 2017 року за період з 01.05.2017 по 31.03.2018 у розмірі 3805560,22грн (т.4, а.с.35-42).
Приписами ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом положень ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ч.1 ст.265 Господарського кодексу України визначено поняття договору поставки як договору, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення (ч.2 ст.265 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч.3 ст.12 Закону України "Про ринок природного газу").
Частиною 2 ст.13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов'язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів.
У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (ч.3 ст.13 Закону України "Про ринок природного газу").
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ч.3 ст.231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У ст.625 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Пунктами 27, 31, 37 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов'язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина 3 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу").
Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов'язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов'язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб'єктом господарювання.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Отже, правовідносини гарантованого постачальника природного газу, яким є позивач, та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, опосередковуються шляхом укладення договорів постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу.
Cудом встановлено обставини укладення 20.09.2016 між сторонами спору договору № 4642/1617-ТЕ-10 постачання природного газу, за умовами пункту 1.1 якого Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальник, зобов'язався поставити споживачу - Комунальному підприємству "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради у 2016-2017 роках природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відповідач-споживач зобов'язався оплатити переданий йому у власність позивачем-постачальником природний газ на умовах цього договору (Розділ 6 договору).
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини 3 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частинами 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок №217).
Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).
Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16).
Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий правовий висновок щодо порядку №217 викладено Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2020 у справі №903/918/19.
Водночас, згідно з положеннями ч.1-3 ст.12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 (далі - Порядок №20), який діяв на час укладення договору постачання 20.09.2016 і втратив чинність з 01.01.2018.
За змістом Порядку №20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме на оплату послуг тепло-, водопостачання.
Пунктом 6 Порядку №20 визначено, що органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку №20).
Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок №493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку №20.
Згідно з пунктом 1.2 Порядку №493, розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.
За змістом пункту 1.5 Порядку №493 вбачається, що Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписує з учасниками розрахунків СПР протягом п'яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання СПР виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання СПР повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані СПР.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком №256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Зазначене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату теплової енергії та гарячої води.
Виходячи з положень Порядків №20, №256, №493 механізм і строки розрахунків за надані пільговим категоріям населення послуг, зокрема з теплопостачання, за рахунок субвенцій з державного бюджету здійснюються у такому порядку:
- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;
- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;
- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;
- головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг;
- суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.
Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою, яка фактично регулюються Порядками №20, №256, №493. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється органами Державної казначейської служби, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.
Зазначене вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із оплатою енергоресурсів використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошових зобов'язань за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюється відповідними нормативно-правовими актами.
Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за постачання природного газу на підставі Порядку №256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з держбюджету. При цьому, Порядком №256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.
Згідно з ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ, визначаються саме нормами наведеної постанови.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №927/704/19).
З огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, господарський суд зазначає, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, у зв'язку з чим вина відповідача у простроченні платежів у загальному розмірі 37179261,01грн, що перераховані позивачу відповідно до Порядку №256 у спірному періоді за спірним договором відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно з ст.218 ГК України та ст.614 ЦК України позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.
Для застосування встановлених ч.2 ст.625 ЦК України наслідків порушення грошових зобов'язань, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених Порядком №256.
Докази, які підтверджують, що перерахування коштів здійснено з порушенням строків, встановлених Порядком №256, з вини відповідача в матеріалах справи відсутні.
Позивач на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, враховуючи дати виникнення зобов'язань по оплаті газу, дати і суми часткових проплат, за прострочення виконання грошового зобов'язання нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 1783767,28грн за загальний період прострочення з 26.11.2016 по 21.03.2018 та втрати від інфляції в розмір 7397219,61грн за загальний період прострочення з березня 2017 по лютий 2018 року (розрахунок долучено до матеріалів справи, т4, а.с.35-42).
Тобто, позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати, в тому числі на суми оплат, здійснені відповідно до Порядку №256, в загальному розмірі 37179261,01грн (т.4, а.с.42). Проте, з нарахуванням інфляційних та 3% річних в цій частині суд погодитись не може враховуючи викладену вище позицію щодо визначення строків та порядку виконаних грошових зобов'язань сторонами договору, в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів держбюджету.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд вважає, що обґрунтованим є нарахування позивачем 3% річних в розмірі 1709616,20грн та інфляційних втрат в розмірі 7309862,77грн за період з 26.11.2016 по 31.01.2018, у зв'язку з несвоєчасним проведенням власними коштами розрахунків за зобов'язаннями жовтень 2016 - березень 2017, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.02.2018 по 21.03.2018 на суму заборгованості за зобов'язаннями березня 2017, яка була оплачена відповідачем відповідно до Порядку №256, господарський суд вважає безпідставним. Відповідно, вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 74151,08грн та інфляційних в сумі 87356,84грн є неправомірним та задоволенню не підлягають.
Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон" розрахунок пені, господарський суд зазначає, що вказаний розрахунок виконано вірно, в межах шестимісячного строку, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України, з врахуванням строків виконання зобов'язання по оплаті вартості природного газу, поставленого за договором, по кожному окремому акту приймання-передачі газу в спірному періоді, а тому правомірно заявленою є сума пені у загальному розмірі 9871014,52грн.
Відповідач подав клопотання №747/6 від 03.03.2021 про зменшення розміру пені, в якому просив зменшити розмір пені на 90% з посиланням на скрутне матеріальне становище підприємства відповідача, наявність збитків у сумі 260337тис.грн, наявність заборгованості споживачів за спожиті послуги з теплопостачання у сумі більше 309527438,23грн, а також існування заборгованості за спожитий природний газ згідно інших договірних зобов'язань у сумі 328924,5 тис.грн.
Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, посилаючись на те, що позивач також знаходиться у скрутному фінансовому становищі.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежності від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому слід враховувати, що правила ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд приймає до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №922/2930/18, від 08.10.2019 у справі №923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18).
Суд вважає, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
На підтвердження незадовільного фінансового становища до матеріалів справи відповідачем приєднано копії фінансової звітності за 2016-2020 роки, бухгалтерські довідки на підтвердження існування дебіторської заборгованості та збитковості підприємства (т.3, а с.4-11, т.4 а.с.59-60, 69).
Отже, судом приймається до уваги майновий стан відповідача та те, що заборгованість за природний газ, отриманий відповідачем від позивача виникла, в тому числі і через несвоєчасне проведення розрахунків за послуги теплопостачання кінцевими споживачами. При цьому, на момент звернення позивача з позовом до суду сума основного боргу відповідачем була погашена у повному обсязі, що свідчить про високій ступінь виконання зобов'язання боржником.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, його незадовільні фінансові результати у спірний період, а також те, що сума основного боргу сплачена в повному обсязі, беручи до уваги, що окрім пені позивач нараховує 3% річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема можливість постачання теплової енергії населенню, суд вважає за можливе застосувати ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України і ч.1 ст.233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% від обґрунтовано заявленої. Водночас, суд враховує і доводи позивача про те, що несвоєчасне здійснення розрахунків відповідача має негативний вплив на платоспроможність позивача та наявність непокритого збитку у зв'язку з чим, клопотання відповідача про зменшення пені підлягає задоволенню частково. Також судом враховується, що таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
За таких обставин, позовні вимоги задовольняються судом частково в сумі 4935507,26грн пені, зменшеної судом в порядку ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України.
Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене, вимоги позивача до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення пені у розмірі 4935507,26грн пені, 1709616,20грн 3% річних, 7309862,77грн інфляційних втрат. У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 4935507,26грн пені, 3% річних в сумі 74151,08грн та інфляційних в сумі 87356,84грн суд відмовляє.
Як роз'яснено в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Зменшити розмір пені до 4 935 507,26грн.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (10014, Житомирська область, місто Житомир, вул. Київська, буд.48; ідентифікаційний код 35343771) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720):
- 4 935 507,26грн пені,
- 1 709 616,20грн 3% річних,
- 7 309 862,77грн інфляційних втрат,
- 283 357,40грн витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 14.06.21
Суддя Кравець С.Г.
Друк. :
1 - в справу,
2 - позивачу (рек.з повід.) та представнику АТ НАК "Нафтогаз України" на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
3 - відповідачу (рек. з повід.) та на електрону адресу: teplo@teplo.net.zt.ua