Дата документу 31.05.2021 Справа № 331/1031/19
Єдиний унікальний № 331/1031/19 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/930/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України
31 травня 2021 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2021 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, українець, громадянин України, маючий середню освіту, не працюючий, не одружений, місця реєстрації та постійного місця проживання не маючий, раніше судимий:
1) 21 жовтня 1993 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 141, ст. 46-1 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 1 рік. Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 1994 року відстрочка скасована, направлений у місця позбавлення волі на 2 місяці;
2) 7 березня 1995 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 141 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі з конфіскацією майна;
3) 19 квітня 1996 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ст. 86-1, ч. 3 ст. 140, ч. 2 ст. 141, ст. 42 КК України до покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2004 року дії перекваліфіковані на ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК України та призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі;
4) 23 листопада 2004 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ст. 69 КК України до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі;
5) 27 березня 2007 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;
6) 20 жовтня 2014 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
7) 19 травня 2015 року Апеляційним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2014 року виконувати самостійно;
8) 26 травня 2015 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Звільнений 13 грудня 2018 року умовно-достроково на невідбутий строк 4 місяці 9 днів,
визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання:
- за ч. 1 ст. 115 КК України у вигляді 10 років позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2015 року та призначено остаточне покарання у вигляді 10 років 2 місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - з 17 грудня 2018 року.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України, за наступних обставин.
14 грудня 2018 року в період часу з 20.30 год. до 21.45 год. ОСОБА_7 , знаходячись у квартирі АДРЕСА_1 , під час раптово виниклого конфлікту на підґрунті неприязних відносин, маючи умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи та бажаючи спричинення смерті ОСОБА_9 , наніс один удар зігнутими пальцями правої руки в область шиї потерпілого ОСОБА_9 , від якого останній втратив рівновагу та упав на підлогу обличчям догори. Після цього ОСОБА_7 наніс ОСОБА_9 не менше чотирьох ударів кулаками в область обличчя та не менше двох ударів взутими ногами в область передньої поверхні грудної клітини та передньої черевної стінки, чим спричинив потерпілому: закриту внутрішньочерепну травму - крововилив під тверду мозкову оболонку на рівні правої півкулі головного мозку по зовнішній поверхні; дифузні крововиливи під м'які мозкові оболонки на зовнішній поверхні правої півкулі головного мозку, на зовнішній поверхні лівої скроневої долі, на рівні міжпівкульної щілини (на правій та лівій півкулі); рани, садна, численні синці на голові з крововиливами у підлягаючі м'які тканини, які оцінюються за наслідками травми, але не менш ніж середнього ступеню, не пов'язані з настанням смерті; переломи 2-9 ребер справа по правій середньо-ключичній лінії, а також 3-9 ребер зліва по лівій середньо-ключичній лінії з крововиливами у межреберні м'язи та під пристінковою плеврою на даних ділянках; крововилив у правий купол діафрагми; синці на передній поверхні грудної клітини. Травма грудної клітини, а саме переломи ребер, у живих осіб зазвичай оцінюються за наслідками травми, але не менш ніж середнього ступеню, не пов'язані з настанням смерті; крововилив у стінку сліпої кішки, синець у правій здухвинній ділянці; синці на тулубі та кінцівках оцінюються за наслідками травми, але не менш ніж легкого тілесного ушкодження, не пов'язані з настанням смерті.
Не зупиняючись на скоєному ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, здавив руками передню та бічні поверхні шиї ОСОБА_9 у переважному напрямку спереду назад із подальшим створенням перепон для адекватного зовнішнього дихання, шляхом стиснення обома руками органів шиї до настання смерті останнього, чим спричинив закриту тупу травму шиї, синці на рівні виступаючої частини підборіддя, по нижньому краю нижньої щелепи зліва, на рівні кута нижньої щелепи справа, на шиї, крововиливи у м'які тканини шиї по передній та бічним поверхням, закриті переломи тіла та правого великого рогу під'язикової кістки, закриті переломи обох пластин та основи нижнього ріжка щитоподібного хряща мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які в даному випадку призвели до настання смерті, знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті.
Смерть ОСОБА_9 настала від закритої тупої травми шиї з переламами тіла та правого великого рогу під'язикової кістки, обох пластин та основи нижнього ріжка щитоподібного хряща, що призвело до механічної асфіксії.
Крім того, 14 грудня 2018 року приблизно о 21.50 год. ОСОБА_7 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_1 , шляхом вільного доступу з полиці шафи повторно таємно викрав належний ОСОБА_10 плазмовий телевізор «Manta LED 3204» у корпусі чорного кольору вартістю 2700 гривень, після чого з місця вчинення злочину зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 2700 гривень.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції помилково оцінив надані стороною обвинувачення докази, необґрунтовано визнав їх належними, допустимими та достовірними, не дав оцінку доказам сторони захисту.
Вказує, що вирішуючи питання щодо кваліфікації діяння ОСОБА_7 необхідно було врахувати поведінку, яка передувала заподіянню потерпілому тілесних ушкоджень, а саме: обвинувачений та загиблий не були дуже знайомі, конфлікт між ними виник раптово, що не дає підстав вважати наявним умисел на вбивство.
Характер та локалізації тілесних ушкоджень також не свідчать про умисел на вбивство з огляду на те, що хоча обвинувачений і наніс потерпілому удари, проте вони наносились по різних частинах тіла хаотично, без чіткої спрямованості на спричинення смерті.
Звертає увагу, що обвинувачений усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде заподіяно шкоду здоров'ю потерпілого, але наносячи удари потерпілому, не конкретизував у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров'ю буде фактично заподіяно.
Таким чином обвинувачений має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно - умисне заподіяння тяжких ушкоджень, які спричинили смерть.
Крім того, під час слідчого експерименту ОСОБА_7 пояснив, що коли він залишав квартиру ОСОБА_9 , останній ще дихав, отже він вважав, що небезпеки для його життя не існує.
Також суд не надав оцінки висновку № 64/к від 8 березня 2019 року, зокрема пункту № 5, який свідчить про відсутність прямого умислу, спрямованого на смерть ОСОБА_9 .
З урахуванням викладеного вважає, що дії ОСОБА_7 необхідно було кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України.
З приводу обвинувачення за ч. 2 ст. 185 КК України зазначає, що ОСОБА_7 має бути виправданий у зв'язку з відсутністю допустимих доказів.
Так, в порушення вимог п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України, сторона обвинувачення не вчинила процесуальних дій із залучення експерта, відповідна товарознавча експертиза проведена не була.
Разом з тим, висновок Правобережної товарної біржі від 4 березня 2019 року є недопустимим доказом, оскільки особа, яка його склала, не була попереджена про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.
Потерпіла також не надала доказів на підтвердження вартості майна.
Просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу та зазначив, що у ОСОБА_7 не було умислу на вбивство, він прийшов до квартири, в якій раніше проживав, стався конфлікт, під час якого він спричинив потерпілому тілесні ушкодження. Потерпілий ще був живий, коли обвинувачений уходив з квартири, тому його дії необхідно кваліфікувати за ст. 121 КК України. З приводу крадіжки телевізора зазначив, що відсутній висновок експерта щодо його вартості, постанови про її призначення також немає.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу та зазначив, що не вбивав потерпілого, а лише побив його та пішов з квартири. Йому не відомо, чому потерпілого знайшли в дальній кімнаті, оскільки коли він виходив з квартири, то потерпілий був у коридорі. Додатково повідомив, що на ручці від крісла не знайшли його відбитків пальців. Наміру вбивати потерпілого не мав, а крадіжку він не скоював, оскільки квартира та всі наявні у ній речі належить йому.
Прокурор у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що в мотивувальній частині вироку суд належним чином описав всі докази та навів їх вірну оцінку, у тому числі, суб'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 115 КК України, а згідно практики Верховного Суду вартість телевізора можливо встановити без проведення експертизи.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому таємного викрадення чужого майна, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 185 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційній скарзі захисником обвинуваченого оскаржуються лише в частині порушень п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України.
З такими доводами захисника обвинуваченого з приводу відсутності в матеріалах кримінального провадження висновку експерта щодо вартості викраденого майна, що свідчить про відсутність належних доказів спричинення матеріальної шкоди, колегія суддів не погоджується та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, у відповідності до п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.
Відповідно до абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», при визначенні розміру шкоди суд має виходити з цін на майно, що діють у даній місцевості на час розгляду справи.
Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи.
Таким чином, положення п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України встановлюють обов'язок слідчого або прокурора звернутися із клопотанням до слідчого судді про призначення експертизи у випадку необхідності визначення розміру матеріальних збитків, виключно якщо вартість викраденого майна неможливо визначити за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину.
У випадку ж встановлення вартості викраденого майна за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розміру відшкодування завданих злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді, призначення експертизи не є обов'язковим.
З огляду на те, що в матеріалах кримінального провадження наявний висновок Правобережної товарної біржі від 4 березня 2019 року про ринкову вартість плазмового телевізора «Manta LED 3204» станом на дату вчинення злочину - 2700 гривень, то висновок експерта про розмір матеріальних збитків, завданих кримінальним правопорушенням є необов'язковим (т. 2, а.с. 216-232).
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу необхідності кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України, а не за ч. 1 ст. 115 КК України, то вони є необґрунтованими з огляду на наступне.
Колегія суддів звертає увагу, що встановлені та визнані судом першої інстанції доведеними обставини з приводу події кримінального правопорушення, зокрема часу, місця та безпосередньо факту нанесення обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень, наслідків від вчинення кримінального правопорушення у вигляді смерті потерпілого - в апеляційній скарзі не оспорюються, а її доводи фактично зводяться до того, що ОСОБА_7 не мав умислу на вбивство ОСОБА_9 та повинен нести відповідальність за фактично заподіяну шкоду - умисні тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть.
Враховуючи, що сторона захисту не оскаржувала зазначені вище обставини, то суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуваний вирок в частині висновків суду та доводів апеляційної скарги щодо того, чи мав обвинувачений прямий умисел на позбавлення життя потерпілого.
Перевіривши оскаржуваний вирок в межах апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції згідно з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та відповідно до ст. 337 КПК України в межах пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, виклавши їх у вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
Вина ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями самого обвинуваченого, потерпілих та дослідженими в судовому засіданні документами.
Так, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково та підтвердив, що між ним та потерпілим виник конфлікт, у ході якого він наніс ОСОБА_9 удари кулаком та ногою, проте кулаком він вдарив у підборіддя, а не в горло, а удар ногою був не сильний.
Таким чином, у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі сторона захисту повністю заперечувала факт наявності у обвинуваченого ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_9 .
Позиція обвинуваченого зводилась до того, що він не бажав настання смерті потерпілого, лише наносив йому хаотичні удари по тілу, а коли залишав місце вчинення злочину, то потерпілий ще був живий.
Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши безпосередньо всі надані докази, прийшов до правильного висновку про неспроможність такої версії обвинуваченого та доведення в повному обсязі його вини саме в умисному протиправному заподіянні смерті потерпілому ОСОБА_9 , оскільки сукупність досліджених доказів дає підстави зробити лише такі висновки.
Так, потерпілий ОСОБА_11 у суді першої інстанції показав, що на обличчі його батька були гематоми, сліди побиття, обличчя та одяг були в крові.
У суді першої інстанції також була допитана потерпіла ОСОБА_10 , показання якої, на думку колегії суддів, не містять інформації про обставини, які підлягають доказуванню, оскільки її показання стосуються обставин придбання квартири загиблому ОСОБА_9 та викрадених з неї речей, а безпосереднім свідком події вона не була.
Також суд першої інстанції на вимогу процесуального закону дослідив надані сторонами інші докази, яким зробив обґрунтовану оцінку.
Так, у суді першої інстанції були досліджені документи, а саме: акт застосування службової собаки серія ЄО № 25361 від 15 грудня 2018 року; протокол огляду місця події від 15 грудня 2018 року; протокол огляду місця події від 17 грудня 2018 року; висновок експерта № 1519 від 29 грудня 2018 року; протоколи пред'явлення для впізнання за фотознімками від 15 грудня 2018 року та 16 грудня 2018 року; висновок експерта № 1-4 від 3 січня 2019 року; висновок експерта № 192 від 14 лютого 2019 року; висновок експерта № 190 від 14 лютого 2019 року; висновок експерта № 2821 від 21 січня 2019 року; висновок судово-психіатричної експертизи № 36 від 21 січня 2019 року (т. 1 - а.с. 164, 165-220, 232-236; т. 2 - а.с. 29-31, 32-34, 35-37, 38-40, 146-147, 168-178, 191-193, 200-202, 209-211, 239-247).
Вказані документи не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 404 КПК України, оскільки вони підтверджують факт використання службової собаки, проведення огляду на місці скоєння кримінального правопорушення, виявлення та вилучення з місця події речей зі слідами РБК та слідів папілярних узорів, вилучення особистого одягу потерпілого та обвинуваченого, тяжкість виявлених у обвинуваченого тілесних ушкоджень, впізнання свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 обвинуваченого, належність папілярного узору обвинуваченому, належність крові, виявленої на спортивній куртці та дерев'яній деталі, походження якої від потерпілого та/або обвинуваченого не виключається, психічний стан обвинуваченого на момент вчинення кримінального правопорушення.
Всі обставини, доведені вказаними вище доказами, стороною захисту не оспорюються.
Разом з тим, з висновку експерта № 4462 від 15 січня 2019 року вбачається, що смерть ОСОБА_9 настала від закритої тупої травми шиї з переломами тіла та правого великого рогу під'язикової кістки, обох пластин та основи нижнього ріжка щитоподібного хряща, що призвело до механічної асфіксії, що підтверджується виявленням вогнищ гострого здуття легеневої тканини; вогнищевого стромального альвеолярного набряку, вогнищевих паренхіматозних крововиливів у легенях; повнокров'я внутрішніх органів; кровови-ливів у сполучені оболонки очей, під легеневою плеврою; рідкого стану крові в порожнинах серця і великих судин; інтенсивних рясних тупих плям.
При експертизі трупа ОСОБА_9 були виявлені ушкодження:
- закрита тупа травма шиї - синці на рівні виступаючої частини підборіддя, по нижньому краю нижньої щелепи зліва, на рівні кута нижньої щелепи справа, на шиї, крововиливи у м'які тканини шиї по передній та бічним поверхням, закриті переломи тіла та правого великого рогу під'язикової кістки, закриті переломи обох пластин та основи нижнього ріжка щитоподібного хряща. Закрита тупа травма шиї виникла внаслідок численних травматичних впливів тупим твердим предметом (предметами) у передню та бічні поверхні шиї зі здавленням її у переважному напрямку спереду-назад. Ці ушкодження мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які в даному випадку призвели до настання смерті, знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті;
- закрита внутрішньочерепна травма - крововилив під тверду мозкову оболонку на рівні правої півкулі головного мозку по зовнішній поверхні; дифузні крововиливи під м'які мозкові оболонки на зовнішній поверхні правої півкулі головного мозку, на зовнішній поверхні лівої скроневої долі, на рівні міжпівкульної щілини (на правій та лівій півкулі); рани, садна, численні синці на голові з крововиливами у підлягаючі м'які тканини. Закрита внутрішньочерепна травма виникла внаслідок не менш ніж 5-7 ударних травматичних впливів та впливів по дотичній тупим твердим предметом (предметами) у голову. Такі ушкодження у живих осіб, зазвичай, оцініюються за наслідками травми, але не менш ніж середнього ступеню, не пов'язані з настанням смерті;
- переломи 2-9 ребер справа по правій середньо-ключичній лінії, а також 3-9 ребер зліва по лівій середньо-ключичній лінії з крововиливами у межреберні м'язи та під пристінковою плеврою на даних ділянках; крововилив у правий купол діафрагми; синці на передній поверхні грудної клітини. Ушкодження виникли внаслідок травматичних впливів тупим твердим предметом (предметами) у передню поверхню грудної клітини та від її деформації у передньо-задньому напрямку. Травма грудної клітини, а саме переломи ребер, у живих осіб, зазвичай, оцінюються за наслідками травми, але не менш ніж середнього ступеню, не пов'язані з настанням смерті;
- крововилив у стінку сліпої кішки, синець у правій здухвинній ділянці. Крововилив у стін-ку сліпої кишки утворився внаслідок ударного травматичного впливу тупим твердим предметом у передню черевну стінку, у живих осіб, зазвичай, оцінюються за наслідками травми, але не менш ніж легкого тілесного ушкодження, не пов'язані з настанням смерті;
- синці на тулубі та кінцівках виникли в місцях ударних травматичних впливів тупим твердим предметом (предметами) у ділянки, на яких виявлені зовнішні дослідження, мають ознаки легких тілесних ушкоджень, не пов'язані з настанням смерті.
Всі ушкодження, які виявлені при експертизі трупа ОСОБА_9 виникли за механізмом тупої травми, утворилися незадовго до настання смерті. Всі ушкодження могли утворитись від травматичних впливів руками, ногами або іншими предметами (т. 2, а.с. 18-28).
З протоколу проведення слідчого експерименту від 18 грудня 2018 року та відеозапису до нього вбачається, як обвинувачений ОСОБА_7 продемонстрував, за яких обставин він завдав потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження.
Так, ОСОБА_7 пояснив, що він правою рукою наніс удар чоловіку у шию, пальці були зігнуті в кулак, середній палець виступав уперед. Чоловік впав, а він зайшов до квартири, сів на нього зверху та почав наносити удари кулаками в область обличчя. Чоловік втратив свідомість, але дихав. Він наніс чоловіку по два удари зліва та справа. Коли він виходив з квартири, то чоловік лежав у коридорі на спині та хрипів. Проходячи повз чоловіка, він ударив його лівою ногою, обутою в кросівок, у бік (т. 2, а.с. 99-123).
Вказана слідча дія була проведена з дотримання вимог кримінального процесуального законодавства, у присутності двох понятих, за добровільної згоди осіб, які брали в ньому участь, після чого з дотриманням вимог статей 104, 105, 223, 240 КПК України було складено протокол проведення слідчого експерименту, в якому було детально описано хід та результати його проведення.
Крім того, зазначений протокол містить інформацію, що від учасників слідчого експерименту та понятих заяви, зауваження чи доповнення не надходили.
В протоколі слідчого експерименту з достатньо повнотою зафіксовано хід та результати проведеного слідчого експерименту, викладена в ньому інформація співпадає зі змістом доданого до нього відеозапису, а тому у суду відсутні підстави вважати, що інформація, зафіксована у протоколі, не відповідає дійсності.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, слідчий експеримент за участі ОСОБА_7 проводився в присутності захисника, ОСОБА_7 надавав показання добровільно, від учасників проведення слідчого експерименту жодних зауважень, заяв чи доповнень не надходило, і у колегії суддів відсутні підстави вважати, що під час слідчого експерименту ОСОБА_7 обмовив себе.
З висновку експерта № 64/к від 5 березня 2019 року вбачається, що травматичні впливи на тіло ОСОБА_9 спричинені частинами тіла (верхніми, нижніми кінцівками, ліктьовими, колінними суглобами). Вплив (впливи) на ділянку шиї тупого твердого предмета (предметів) підтверджуються характером та локалізацією тілесних ушкоджень, виявлених на шиї ОСОБА_9 . До розвитку механічної асфіксії могло призвести надавлення на шию ОСОБА_9 верхніми, нижніми кінцівками, ліктьовими, колінними суглобами із подальшим створенням перепон для адекватного зовнішнього дихання, шляхом стиснення органів шиї протягом певного часу. На загальний механізм розвитку асфіксії негативну роль відіграли множинні двобічні переломи ребер - наявність яких вплинуло на порушення функції зовнішнього дихання за рахунок зменшення екскурсії грудної клітки.
Смерть від механічної асфіксії, зазвичай, не є миттєвою. Час настання смерті від механічної асфіксії, що має класичний перебіг, зазвичай, становить 4-5 хвилин. В даному випадку час міг бути меншим за рахунок комбінованого механізму розвитку асфіксії - вплив на ділянку шиї та травма грудної клітки (множинні двобічні переломи ребер) з її компресією.
Тілесні ушкодження, виявлені у трупа ОСОБА_9 утворились від дії тупих предметів в ділянки правої і лівої половини обличчя, в передню і бічну поверхні шиї, передню поверхню грудної клітки та передню черевну стінку.
Між механізмом виникнення ушкоджень за даними судово-медичної експертизи у трупа ОСОБА_9 і механізмом нанесення йому ушкоджень за даними протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_16 має місце співпадіння за травмуючими предметами (тупі) і ділянками травматичних впливів. При цьому суттєвих розбіжностей не виявлено.
Усе наведене надає змогу вважати за можливе виникнення ушкоджень у трупа ОСОБА_9 за обставин, наведених у протоколі слідчого експерименту. В наведених показаннях ОСОБА_7 не міститься конкретного механізму розвитку саме механічної асфіксії, проте травматичний вплив на шию та стиснення грудної клітки в передньо-задньому напрямку із формуванням множинних двобічних переломів ребер міг закономірно супроводжуватися розвитком явищ механічної асфіксії, що і могло мати місце в даному випадку, враховуючи причину смерті, встановлену при експертизі трупа (т. 2, а.с. 128-141).
Суд першої інстанції, вивчивши і дослідивши кожний доказ окремо з точки зору належності та допустимості, і в сукупності, з точки зору всебічності, достатності та взаємозв'язку, на переконання апеляційного суду прийшов до правильного висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив саме умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вищенаведеними дослідженими судом доказами та обставинами, що ними підтверджуються, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку, є об'єктивно доведеною поза розумним сумнівом.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого про те, що визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції не врахував відсутність належних доказів на підтвердження його вини і не взяв до уваги докази його невинуватості.
Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції вірно та об'єктивно оцінивши всі фактичні обставини, в тому числі і повідомлені стороною захисту, прийшов до висновку про неспроможність позиції захисту та зазначив підстави, з яких він приймає до уваги докази сторони обвинувачення та відкидає докази захисту.
Доводи апеляційної скарги про відсутність у обвинуваченого умислу на позбавлення життя потерпілого були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну оцінку, і колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
Вирішуючи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий (спрямованість умислу винуватого), необхідно зважати на сукупність всіх обставин вчиненого діяння і враховувати не тільки поведінку винуватого до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, характер поранень (поранення життєво важливих органів), заподіяних потерпілим, а й спосіб вчинення злочину, засоби і знаряддя злочину.
Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками (у матеріальних складах злочину).
Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.
Про наявність прямого умислу можуть свідчити, зокрема, конкретні діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілого, і які, або дійсно потягли смерть потерпілого, або не привели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.
Виходячи з обставин даного кримінального провадження, між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_9 конфлікт виник миттєво, в ході якого обвинувачений, наніс потерпілому один удар у шию зігнутими пальцями, від чого потерпілий впав, а обвинувачений зайшов до квартири без дозволу, сів на потерпілого зверху та наніс йому не менше 4 ударів кулаками в область обличчя та не менше 2 ударів взутими ногами в область грудної клітини та черевної стінки.
З висновків досліджених судом першої інстанції експертиз вбачається, що закрита тупа травма шиї виникла внаслідок численних травматичних впливів тупим твердим предметом (предметами) у передню та бічні поверхні шиї зі здавленням її у переважному напрямку спереду-назад, а закрита внутрішньочерепна травма виникла внаслідок не менш ніж 5-7 ударних травматичних впливів та впливів по дотичній тупим твердим предметом (предметами) у голову.
Вказана поведінка обвинуваченого та потерпілого до моменту вчинення злочину, тяжкість отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, їх локалізація, спосіб завдання, свідчать про наявність в діях обвинуваченого прямого умислу на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_9 .
Натомість, обвинувачений ОСОБА_7 , після того як йому повідомили, що квартира, в якій проживає потерпілий, йому не належить, прийшов з'ясовувати стосунки з особою, яка там проживає, під час конфлікту наніс ОСОБА_9 удар кулаком із зігнутим середнім пальцем у життєво важливий орган - шию, після чого сів на ОСОБА_9 та почав наносити йому численні удари руками та ногами.
Враховуючи характер, послідовність, рішучість і динамічність дій, вчинених обвинуваченим, спосіб нанесення тілесних ушкоджень, інтенсивність і силу удару, локалізацію тілесних ушкоджень, які потерпілому завдано у життєво важливий орган, дані про особу потерпілого, який був особою похилого віку та пересувався з палицею, а також поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який допомогу потерпілому не надав та залишив місце події, швидку допомогу не викликав, тобто припинив свої дії лише після того, як вчинив всі дії, які вважав необхідними для вбивства потерпілого, - усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_7 мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого.
Діяння, до яких вдався обвинувачений, не дають підстав вважати, що він мав намір спричинити потерпілому будь-які тілесні ушкодження, вони (діяння) були завідомо для нього такими, що потягнуть смерть потерпілого.
З урахуванням викладеного, будь-яких розумних сумнівів у тому, що при вчиненні злочину ОСОБА_7 діяв з прямим умислом на вбивство, тобто бажав настання смерті потерпілого ОСОБА_9 , немає, і такий висновок щодо кваліфікації дій обвинуваченого узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 51-3454км18 (єдиний унікальний номер 219/10340/16-к).
Інші доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо наявності сумнівів з приводу доведеності вини ОСОБА_7 є безпідставними та спростовуються наведеними вище доказами.
Доводи захисника обвинуваченого про неповноту судового слідства, колегія суддів також вважає такими, що суперечать зібраним доказам, оскільки з матеріалів кримінального провадження та звукозапису судового засідання вбачається, що впродовж судового розгляду були допитані обвинувачений, потерпілі, досліджені всі докази по справі, які підтверджують обставини справи та якими в повному обсязі доведено вину обвинуваченого.
Доводам обвинуваченого у вироку суду обґрунтовано надано критичну оцінку, оскільки позиція захисту має на меті уникнення від кримінальної відповідальності та повністю спростовується сукупністю досліджених належних та допустимих доказів.
Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, то суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, в повній мірі встановив та належним чином оцінив і врахував всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання, та прийшов до обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі і підстави для призначення йому більш м'якого покарання відсутні.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2021 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4