Дата документу
Єдиний унікальний №310/1957/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/981/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
20 травня 2021 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 квітня 2021 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Анатоліївка Рильського району Курської області РФ, громадянина України, який має вищу освіту, є пенсіонером, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції з приміщенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області,
захисника - адвоката ОСОБА_8 - в режимі відеоконференції з приміщенням Донецького апеляційного суду,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 квітня 2021 року, якою строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою продовжений строком на 60 днів, тобто до 21 червня 2021 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Разом з тим, стороною обвинувачення не обґрунтовано, що станом на час розгляду клопотання з'явились нові обставини, які доводять існування ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 відмовити.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що, посилаючись на приписи ст.331 КПК України, для проводження запобіжного заходу на стадії підготовчого провадження, суд невірно застосував процесуальний механізм, чим порушив принципи правової визначеності.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі неправомірно зазначено, що суд першої інстанції вивчив обвинувальний акт з додатками, оскільки судовий розгляд починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акту, а не суд першої інстанції за власною ініціативою одноосібно вивчає обвинувальний акт з додатками.
В мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суд першої інстанції неправомірно послався на ухвали слідчого судді про обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання прокурора не містить доказів, які обґрунтовують наявність ризиків, та не зазначено про обставин, які б свідчили про недостатність застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів.
На думку апелянта, заявлені стороною обвинувачення ризики в сукупності і дані про особу обвинуваченого, не можуть слугувати виключними підставами для ізоляції від суспільства обвинуваченого ОСОБА_6 .
Згідно з ухвалою суду, 09 березня 2021 року з Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт за матеріалами кримінального провадження, внесеного 10 вересня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080130002037 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.1 ст.263, ч.3 ст.289 КК України.
19 квітня 2021 року на адресу суду від прокурора Бердянської окружної прокуратури ОСОБА_7 надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів з таких підстав. Під час досудового розслідування ОСОБА_6 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався, в останнє - 11 березня 2021 року. Строк дії вказаного запобіжного заходу спливає 09 травня 2021 року. Прокурор вважає, що ризики, передбачені п.п.1,2,3 ч.1 ст.177 КПК України, мають місце та свідчать про можливість невиконання обвинуваченим обов'язків, покладених на нього судом. Обвинувачений може переховуватись від суду, оскільки він обґрунтовано підозрюється у вчиненні ряду злочинів, зокрема і особливо тяжкого злочину та, усвідомлюючи міру покарання, яка йому загрожує, може ухилитись від суду; може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки на теперішній час у кримінальному провадженні не встановлено місцезнаходження всіх речових доказів; може незаконно впливати на потерпілу та свідків, які прямо вказують на нього, як на особу, причетну до скоєння злочину, тому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання покладених на нього процесуальних обов'язків та дасть можливість запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
У судовому засіданні прокурор підтримала подане 19 квітня 2021 року клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , просила про його задоволення.
Потерпіла та її представник підтримали клопотання прокурора.
Захисник обвинуваченого заперечував проти задоволення клопотання прокурора, зазначив, що воно є необґрунтованим та необ'єктивним, не відповідає нормам діючого кримінально-процесуального закону та з урахуванням практики ЄСПЛ не підлягає задоволенню. Звернув увагу суду на те, що за змістом чинного КПК України, під час підготовчого судового засідання, суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого, при цьому процесуальне законодавство не передбачає продовження міри запобіжного заходу на стадії підготовчого провадження. Щодо наявності ризиків, навів про відсутність доказів на їх обґрунтування. Виходячи з наведеного, клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане з грубим порушення чинного процесуального законодавства.
Обвинувачений погодився із думкою захисника.
Заслухавши:
доповідь судді;
обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити;
прокурора, яка заперечувала проти доводів та вимог апеляційної скарги захисника,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані доводи сторін та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України, які є особливо тяжкими та тяжким злочинами.
Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
З приводу доводів прокурора при апеляційному розгляді про існування ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів звертає увагу на таке.
Свою позицію прокурор обґрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки на теперішній час у кримінальному провадженні не встановлено місцезнаходження всіх речових доказів.
Разом з цим, з оскаржуваної ухвали вбачається, що ризик, передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України, не знайшов свого підтвердження під час розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки органом досудового розслідування зібрані всі можливі докази у справі, які знаходяться на зберіганні. На теперішній час не наведено жодного доказу, що підтверджував би факт місцезнаходження речей, або документів, які ще не виявлені.
Вказані висновки суд ніким не оспорюються, апеляційна скарга прокурора з цього приводу відсутня.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що інші ризики, вказані прокурором у клопотанні, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, існують на даний час.
При цьому суд обґрунтовано врахував ступінь тяжкості та характер інкримінованих ОСОБА_6 правопорушень, суворість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні вказаних правопорушень, дії обвинуваченого ОСОБА_6 після вчинення інкримінованих йому злочинів, встановлення місцезнаходження обвинуваченого ОСОБА_6 лише після проведення оперативно-розшукових заходів, те, що потерпіла та свідки у цьому провадженні ще не допитані,
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення даного провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника - адвоката ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до практики ЄСПЛ, у рішеннях по справах "Каучор проти Польщі" від 03 лютого 2009 року та "Александр Макаров проти Росії" від 12 березня 2009 року, Суд вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Крім того, відповідно до рішенням Європейського Суду у складі Великої палати у справі "Labita v.Italy" від 06 квітня 2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Доводи апелянта про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, були перевірені судом першої інстанції та не є переконливими.
На доводи сторони захисту про те, що вирішення питання про продовження строку тримання під вартою у підготовчому судовому засіданні є порушенням кримінального процесуального законодавства, надана відповідь в оскаржуваній ухвалі.
З зазначеного приводу колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно з вимогами ч.2 ст.314 КПК України, підготовче судове засідання відбувається згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для судового розгляду.
Відповідно до положень ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання за клопотанням учасників провадження суд має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
В свою чергу, до Розділу ІІ КПК України входить і ст.199 КПК України - порядок продовження строку тримання під вартою.
Викладене узгоджується з вимогами ч.3 ст.331 КПК України, відповідно до яких суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, те, що суд першої інстанції під час підготовчого судового провадження за клопотанням прокурора продовжив строк дії вже обраного до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на думку колегії суддів, жодним чином вимогам кримінального процесуального законодавства не суперечить, а доводи захисника про протилежне є помилковими.
Також колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що в оскаржуваній ухвалі неправомірно зазначено, що суд першої інстанції вивчив обвинувальний акт з додатками.
Те, що наявні матеріали провадження, в т.ч. і обвинувальний акт, вивчались судом при вирішенні питання щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, жодним чином не свідчить про порушення судом вимог чинного законодавства, оскільки суд при цьому не вийшов за межі питань, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду, в т.ч. не робив висновків щодо обґрунтованості чи необґрунтованості висунутого обвинувачення.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно послався на ухвали слідчого судді про обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є безпідставними, оскільки як убачається з оскаржуваної ухвали, суд, зазначаючи про наявність ухвал слідчих суддів, лише констатував факт обрання та неодноразового продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 і те, що строк дії останньої такої ухвали встановлений до 09 травня 2021 року.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 квітня 2021 року, якою строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою продовжений строком на 60 днів, тобто до 21 червня 2021 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Справа № 310/1957/21